Ухвала суду № 28293052, 12.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2012 р. м. Київ К-9252/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

на постанову Господарського суду мiста Києва від 16.10.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2009 р.

у справі № 29/438-а (22а-9698/08)

за позовом Приватного підприємства «Ромб»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду м. Києва від 16.10.2007 р. (суддя -Усатенко І.В.) задоволено позов Приватного підприємства «Ромб»(надалі -позивач, ПП «Ромб») до Васильківської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі -відповідач, Васильківська ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не допущено порушень діючого законодавства при продажу гральних автоматів, оскільки діючим законодавством не передбачено заборони продажу товарів за ціною нижчою від митної вартості товарів та вищою від контрактної (фактурної) вартості, у тому числі за ціною, нижчою ціни придбання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2009 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Романчук О.М., судді: Усенко В.Г., Малинін В.В.) змінено постанову Господарського суду м. Києва від 16.10.2007 р. у мотивувальній частині у зв'язку з тим, що по суті справу судом першої інстанції вирішено правильно, однак застосовано норми Закону України від 07.02.1991 р. № 698-XII «Про підприємництво»та Закону України від 27.03.1991 р. № 887-XII «Про підприємства в Україні», які втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивачем письмових заперечень на касаційну скаргу надано не було.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 01.04.2007 р., за результатами якої було складено акт від 21.05.2007 р. № 766-23-1-12/22838643, в якому встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) в 2006 році на 164 667,00 грн., в т.ч.: в березні -56 440,00 грн., в квітні - 21049,00 грн., в травні -58 423,00 грн., в червні -1 512,00 грн., в липні -14 436,00 грн., в серпні - 12 807,00 грн., та заниження за листопад 2005 р. -4 710,00 грн., грудень 2005 р. - 5614,00 грн., травень 2006 р. -10 215,00 грн., березень 2007 р. -6 886,00 грн. Такі висновки акта перевірки базуються на тому, що гральні автомати не були використані в господарській діяльності підприємства та не використовувались в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ПП «Ромб», направлених на отримання доходу, чим порушено пп.7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»).

На основі акта перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.05.2007 р. № 000432340/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 164 667,00 грн. та донараховано штрафні санкції в розмірі 37 094,50 грн., а також № 000422340/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 69 725,00 грн. та донараховано штрафні санкції в розмірі 32 796,70 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до умов договору від 15.08.2005 р., укладеного з Компанією Gmbh», було придбано у останньої гральні автомати в кількості 88 штук. Ціна за контрактом складає 44 400,00 євро (279 176,32 грн.). Рішенням митного органу при імпорті цього товару була визначена вартість в розмірі 1420919,51 грн. (згідно вантажно-транспортної накладної № 125050000/5/501724 від 08.09.2005 р.). З митної вартості товару позивачем було сплачено ПДВ в розмірі 284183,90 грн., та віднесено цю суму до складу податкового кредиту.

Гральні автомати позивачем в подальшому були реалізовані: 67 штук Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська екологія»згідно договору від 17.11.2005 р. № 11/0001 на загальну суму 501 246,76 грн., в т.ч.: ПДВ -83541,13грн., розрахунки за товар здійснені в повному обсязі; 21 штуку суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 згідно договору від 01.12.2005 р. №12/0001 на суму 155 253,42 грн., в т.ч.: ПДВ -25 875,57 грн., розрахунки за товар здійснені в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками.

З наведеного вбачається та не заперечується позивачем, що останній реалізував придбаний товар за ціною, нижчою від митної вартості товару, але вищою за контрактну (фактурну) вартість.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.2.7 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Той факт, що позивачем була сплачена сума податку на додану вартість від митної вартості товару, визначеної у вантажно-митній декларації, відповідачем не заперечується.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, за правилами пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

На підставі системного аналізу чинного законодавства можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база оподаткування податком на додану вартість визначається виходячи з продажної вартості товару.

Зважаючи на фактичну сплату позивачем податку на додану вартість, визначеного при оформленні вантажно-митної декларації, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень при формуванні податкового кредиту відповідних періодів.

Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на факт помилкового застосування судом першої інстанції норм Законів України «Про підприємництво»та «Про підприємства в Україні», які втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин. Враховуючи, що дані обставини не призвели до неправильного вирішення справи, Київський апеляційний адміністративний суд змінив судове рішення суду першої інстанції у мотивувальній частині з підстав помилкового застосування судом першої інстанції норм матеріального права з урахуванням положень п.1 ч.1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням зазначеного, зважаючи на те, що доводи касаційної скарги наведеного не спростовують, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду мiста Києва від 16.10.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2009 р. залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.