Ухвала суду № 28292894, 12.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2012 року м. Київ К-2258/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.,розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.02.2005 р.

та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2005 р.

у справі № 5/11-19/4

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюба»

про узгодження суми податкового зобов'язання у розмірі 779 244 грн.,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Господарського суду Львівської області від 24.02.2005 р. (суддя -Левицька Н.Г.), залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2005 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя -Процик Т.С., судді: Галушко Н.А., Юрченко Я.О.), у задоволенні позовних вимог Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (надалі -позивач, ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюба» (надалі -відповідач, ТОВ «Дюба») про узгодження суми податкового зобов'язання у розмірі 779 244 грн. відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідачем письмових заперечень на касаційну скаргу надано не було.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена позапланова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Дюба»з урахуванням вимог п. «в»ст. 3 Указу Президента України від 23.07.1998 р. № 817/98 «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2001 р. по 01.07.2004 р., за результатами якої складено акт від 17.12.2004 р. № 1039/23-2/19176473.

На підставі акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 20.12.2004 р. № 0006202320/0/32035 на суму 279 644,00 грн., яким визначено порушення відповідачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), що полягало у безпідставному віднесенні до складу валових витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку;

- від 20.12.2004 р. № 0006192320/0/32035 на суму 499 600,00 грн., яким визначено порушення відповідачем пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість»).

Згідно акту обстеження юридичної (фактичної) адреси відповідача від 12.11.2004 р. виявлено, що ТОВ «Дюба» за адресою: м. Львів, вул. П.Панча, 10/18, не знаходиться.

В процесі проведення перевірки відповідачем не було надано документів на підтвердження даних податкового обліку, на підставі чого начальником ДПІ у Шевченківському районі м. Львова було прийнято рішення від 30.11.2004 р. № 34 про проведення перевірки із застосуванням непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань на підставі пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі -Закон України № 2181-III), в якому визначено, що якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а»пп. 4.2.2 ст. 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Для обчислення вищенаведених сум податкових зобов'язань було застосовано метод розрахунку грошових надходжень, передбачений п. 8 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.2002 р. № 697 (надалі -Методика), що була чинною на момент проведення перевірки.

При цьому позивач використав інформацію про рух коштів на розрахункових рахунках відповідача, яку надали Львівська філія Відкритого акціонерного товариства «Укрексімбанк»та Львівська філія Акціонерного товариства «ВаБанк».

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України № 2181-III, що кореспондує із п. 2 Методики, за непрямими методами податкове зобов'язання визначається за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону.

Якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються (ч. 2 пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону України № 2181-III).

Таким чином, необхідною умовою для застосування непрямого методу для визначення суми податкового зобов'язання є, в тому числі, неможливість самостійного визначення суми податкового зобов'язання платника податків у зв'язку з відсутністю визначених законодавством первинних документів.

Для визначення податкового зобов'язання позивач використав метод розрахунку грошових надходжень. Відповідно до п. 8 Методики такий метод базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника податків, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджують одержання коштів платником податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, інформацію про надходження коштів на банківські рахунки відповідача позивач отримав від Львівської філії Відкритого акціонерного товариства «Укрексімбанк»та Львівської філії Акціонерного товариства «ВаБанк».

В результаті застосування методу розрахунку грошових надходжень позивач виявив завищення валового доходу відповідача на 422 200 грн. та безпідставне віднесення до складу валових витрат 2 736 400 грн.

Відповідно до п. 8 Методики визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби лише стосовно податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб), податку з реклами, рентних платежів, збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, готельного збору, збору за спеціальне використання природних ресурсів і збору за забруднення навколишнього природного середовища з використанням:

- методу економічного аналізу;

- методу розрахунку грошових надходжень;

- методу контролю витрат та доходів суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб;

- методу аналізу інформації про доходи та витрати платників податків.

Аналіз вищевикладених правових норм дає підстави вважати, що за допомогою непрямого методу визначення податкового зобов'язання платника податку, контролюючим органом мають бути об'єктивним чином встановлені елементи податкової бази, не підтвердженні первинними документами, що в свою чергу надасть останньому можливість вірно вирахувати розміри необхідного до сплати податкового зобов'язання за відповідний звітний період.

Обмежившись методом розрахунку грошових надходжень при перевірці, позивач використав тільки банківські довідки про рух грошових коштів на рахунках підприємства, про що зазначено в акті перевірки. Водночас, суди попередніх інстанцій при відмові в позові правомірно вказали на те, що позивачем не взято до уваги, що цей метод базується на визначенні лише показників доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності, а не всіх необхідних елементів податкової бази, яка здійснюється за допомогою інформації, одержаної з інших джерел, ніж звітність або первинні документи.

Таким чином, аналізуючи підстави нарахування податкового зобов'язання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне звернути увагу на помилковість міркувань скаржника, оскільки в даному випадку показник валових витрат неможливо визначити методом розрахунку грошових надходжень. При визначенні даної величини необхідно застосовувати метод економічного аналізу, який базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати та інші), які характеризують господарську діяльність платника податків, і застосовується для оцінки визначених елементів податкової бази, таких як обсяги виробництва та реалізації товарів (робіт, послуг).

Крім того, згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Оскільки, з огляду на викладене, валові витрати позивачем визначено невірно, в такому випадку неможливо правильно визначити розмір прибутку і суму заниженого податку на прибуток у зв'язку із прямою залежністю таких величин від суми валових витрат та амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У зв'язку з невірним визначенням суми валових витрат висновки ДПІ у Шевченківському районі м. Львова про завищення сум бюджетного відшкодування також є необґрунтованими.

Відповідно до пп. 19.3.6 п. 19.3 ст. 19 Закону України № 2181-III до 1 січня 2005 року діяло правило, за яким якщо платник податків відмовляється узгодити податкове зобов'язання, нараховане податковим органом з використанням непрямого методу, податковий орган зобов'язаний звернутися до суду з позовом про визнання такої суми податкового зобов'язання. При цьому обов'язок доведення того, що таке нарахування було зроблено належним чином, покладається на податковий орган.

Оскільки жодної порівняльної характеристики господарської діяльності платника податків в акті перевірки не наведено, тому визначене податкове зобов'язання судами правомірно визнано таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Львівської області від 24.02.2005 р. та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2005 р. у справі № 5/11-19/4 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.