Ухвала суду № 28291986, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2012 року м. Київ К-42430/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2010 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р.

у справі №2а-22462/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монохім»

до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монохім»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.06.2010 р. №0000051730/2. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 р. по 30.09.2009 р., за результатами якої складено акт від 23.12.2009 р. №3399/23-2/23110754.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.1.2, п.1.15 ст.1, п.2.1 ст.2, пп.3.1.1 п.3.1, п.3.4 ст.3, пп.4.2.15 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.9.10 ст.9, п.16.1 ст.16, п.«а»п.17.2. ст.17, п.«а», п.«б»п.19.2. ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та п.1.7 та п.1.12 розділу 1 «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.01.2010 р. №0000051730/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 526,44 грн. (у т.ч. за основним платежем -175,48 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -350,96 грн.).

Позивачем було оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, за результатами якого прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 16.06.2010 р. №0000051730/2, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, а саме з акту перевірки, податковим органом при перевірці звітів про використання одержаних коштів, наданих на відрядження або під звіт, встановлено, що працівником підприємства ОСОБА_4 до складу первинних документів надано: авансовий звіт від 08.07.2009 р. №1-00000031 на суму 2 018,80 грн., електронний авіаквиток по маршруту м. Донецьк -м. Київ -м. Донецьк на суму 1 988,80 грн., посвідчення про відрядження б/н про перебування у м. Києві 07.07.2009 р., наказ про відрядження від 07.07.2009 р. №3-ком до м. Києва на 1 день, електронний квиток у складі електронно роздрукованого маршруту до авіаквитка №8974796722336, посадковий талон від 07.07.2009 р. Відшкодування витрат у сумі 2 018,80 грн. було перераховано до особового рахунку працівника та отримано працівником згідно відомості від 09.07.2009 р. №12 у сумі 4 312,80 грн.

Однак, під час проведення перевірки, представниками податкового органу було встановлено, що до авансового звіту не надано частину електронного авіаквитка -посадковий талон від 07.07.2009 р. за маршрутом м. Донецьк -м. Київ, у зв'язку із чим в акті перевірки податковим органом зроблено висновок, що відсутність оригіналу відривної частини посадкового талону на рейс Донецьк-Київ є свідченням того, що працівником не підтверджено вартість витрат на проїзд у відповідності до пункту 1.12 «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. № 59 (далі -Інструкція), а роздрук маршруту не є підтверджуючим первинним документом і має лише інформативний характер.

Однак із таким твердженням обґрунтовано не погодились суди попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до пп.9.10.1 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: на відрядження у сумі перевищення над сумою витрат платника податку на таке відрядження, розрахованою згідно з підпунктом 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а при недостатності суми такого доходу -за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

Згідно із абзацом 2 пп.9.10.3 п.9.10 ст.9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту.

Підпунктом 4.2.15 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

Згідно з п.1.11 зазначеної Інструкції, відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення і добові. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.

Відповідно до пункту 1.12 вказаної Інструкції, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що витрати пов'язані із відрядженням, не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються. Відповідно до норм зазначеної Інструкції, підтверджуючими документами є розрахункові документи відповідно до вимог Законів України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до приписів Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», до переліку розрахункових документів віднесені касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, а також проїзні документи, які із змісту положень статті 9 цього Закону є бланками суворого обліку, порядок виготовлення яких затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення порядку виготовлення бланків цінних паперів і документів суворого обліку»від 19.04.1993 р. №283.

Відповідно до розділу 3 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14.03.2006 р. № 187, роздрук маршруту -це документ (документи), який перевізник видає пасажиру, що подорожує за електронним квитком, і в якому містяться прізвище пасажира, інформація щодо рейсу та повідомлення.

Електронний квиток -це електронний документ, який включає роздрук маршруту, електронні купони і, у разі використання, документ для посадки. Електронний купон - частина електронного квитка, яка використовується для перевезення на відповідному рейсі, або інший документ, який його замінює, що зберігається у базі даних автоматизованої системи бронювання перевізника. Купон -відривний талон на рейс і/або електронний купон.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що електронний квиток не входить до переліку розрахункових або платіжних документів, встановлених законом, для правомірного віднесення до сум валових витрат, пов'язаних з його придбанням. Тому платнику податку необхідно підтвердити зазначені витрати відповідними розрахунковими або платіжними документами, які б свідчили про здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що у разі оформлення електронного авіаквитка підзвітна особа до авансового звіту, окрім розрахункових документів, має додати оригінали відривної частини посадкового талону пасажира.

В матеріалах справи міститься роздрук маршруту від 03.07.2009 р. та відривний талон на рейс Київ-Донецьк на 07.07.2009 р. із зазначенням виходу -А1, часу посадки - 20:25, місця пасажиру -12F та зазначенням імені останнього -ОСОБА_4.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до довідки ЗАТ «Київське агентство повітряних сполучень»03.07.2009 р. в агентстві був придбаний білет на прізвище ОСОБА_4 за маршрутом Донецьк -Київ -Донецьк на 07.07.2009 р. вартістю 1 988,80 грн. Квиток не мінявся та не приймався до повернення.

З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не було взято до уваги твердження податкового органу, що ненадання посадкового талону на рейс Донецьк-Київ свідчить про непідтвердження працівником витрат на відрядження в цій частині, оскільки особою, яка перебувала у відрядженні, було придбано єдиний електронний квиток одразу в обидва кінці, що підтверджується загальною сумою його вартості у розмірі 1 988,80 грн.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що ОСОБА_4 були понесені витрати на відрядження у зв'язку із придбанням електронного квитку за маршрутом Донецьк-Київ-Донецьк на 07.07.2009 р. у розмірі 1 988,80 грн., а тому позивачем було правомірно відшкодовано підзвітній особі ці витрати, у зв'язку із чим сплачену ОСОБА_4 суму грошей позивач не повинен був відносити до загального оподатковуваного доходу працівника за липень 2009 р.

Тому підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення у відповідача не було.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Харцизьку Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19.10.2010 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2010 р. у справі №2а-22462/10/0570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.