Ухвала суду № 28291946, 17.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2012 року м. Київ К-31034/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився, відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.02.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2010 р.

у справі № 2а-11890/09/2/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель»

до Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель»(далі -позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м.Феодосії АР Крим (далі -відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.02.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2010 р., позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.09.2009 р. №0002321502/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість позивача, за результатами якої складено акт від 08.09.2009 р. №2267/15-2/31382382.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (рядок 27) на суму 2 899 961,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 25.09.2009 р. №0002321502/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 2 899 961,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 869 988,30 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем в податковій декларації за червень 2009 р. до складу податкового кредиту включено податкові накладні виписані в січні, серпні, липні, серпні, вересні 2007 р., січні -вересні 2008 р.

Відповідач, обґрунтовуючи необхідність визначення податкового зобов'язання позивачу вказує на той факт, що Законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на податковий кредит. Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит платник податку таким правом не скористався, вважається, що ним було прийняте рішення не формувати податковий кредит з використанням таких сум податку.

Між тим, із такими доводами податкового органу правомірно не погодились попередні судові інстанції зважаючи на таке.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Слід зазначити, що відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судовими інстанціями було встановлено, що податковий кредит у сумі 2 899 961,00 грн., що був включений позивачем у декларацію за червень 2009 р. підтверджений належними податковими накладними.

Відтак, оскільки законодавчо закріпленою датою виникнення права на податковий кредит вважається дата фактичного отримання податкових накладних, то за відсутності доказів отримання накладних у іншому періоді ніж червень 2009 р., включення позивачем до складу податкового кредиту суми у розмірі 2 899 961,00 грн. у червні 2009 р. ґрунтується на правильному застосуванні норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно приписів зазначеного Закону включення сум до податкового кредиту є правом платника податку, а не його обов'язком, строк реалізації якого законодавчо не обмежений.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування прийнятих у справі судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.02.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2010 р. у справі № 2а-11890/09/2/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.