Ухвала суду № 28290443, 05.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/4313/11

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук І.М.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білої Л.М.

суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідача: ОСОБА_4,, ОСОБА_5

треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області, Вінницької митниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Вінницької митниці до Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 про визнання неправомірною та скасування вимоги , -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2011р. Вінницька митниця (далі - Позивач) звернулася до суду із позовом до Контрольно - ревізійного управління у Вінницькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 про визнання неправомірними та скасування вимог.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.10.2011р. позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, у яких просили суд скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги своєї апеляційної скарги.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали вимогу своєї апеляційної скарги та просили суд скасувати рішення суду І інстанції.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційна скарга Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області не підлягає до задоволення, а апеляційна скарга Вінницької митниці підлягає частковому

задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до плану роботи контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області на ІІ квартал 2011 року, з 8 червня по 1 серпня 2011 року КРУ у Вінницькій області було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Вінницької митниці за період з 1 січня 2009 року по 1 червня 2011 року.

За результатами ревізії складено акт №08-07/17 від 01.08.2011р., який підписано т.в.о. начальника Вінницької митниці та т.в.о. начальника служби фінансів, бухгалтерського обліку та звітності -головного бухгалтера із запереченнями, за змістом яких жодне із зауважень митниці до уваги КРУ у Вінницькій області прийнято не було.

За результатами ревізії контрольно - ревізійним управлінням у Вінницькій області встановлено ряд порушень та недоліків фінансово-господарської діяльності позивача, 07.09.2011р. на адресу Вінницької митниці надійшла вимога КРУ у Вінницькій області від 02.09.2011р. № 02-08-20-14/6920 "Про усунення виявлених порушень".

Задовольняючи частково позовні вимоги суд І інстанції виходив з наступного.

Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (далі -Закон) визначає статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону головним завданням державної контрольно-ревізійної служби України є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону однією з основних функцій Головного контрольно-ревізійного управління України і контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі є здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю.

У відповідності до п. 7 ст. 10 Закону Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Частиною другою статті 15 цього Закону встановлено, що законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Суд І інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання неправомірною та скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зазначену у пункті 3: "повернути зайво виплачені суми коштів. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у зайвих грошових виплатах кошти в сумі 82707,9 грн. у порядку та розмірах встановлених ст.ст. 133-136 КЗпП, з подальшим зарахуванням до доходів державного бюджету в сумі 61455,7 грн. на рахунок №31119090700002, відкритий в УДК у м. Вінниці (код платежу -21080500), та 21252,2 грн. на рахунок Митниці №35214001000283; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки, щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 30084,43 грн. в рахунок майбутніх платежів" виходив з наступного.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку, передбаченого частиною першою статті 10 Закону України «Про оплату праці».

Схеми посадових окладів, розміри щомісячних надбавок за спеціальне звання та вислугу років посадових осіб митної служби затверджено Постановою КМУ №767 від 31.05.2006 "Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби".

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 №767 "Про умови оплати праці посадових осіб та працівників митної служби", надбавка за високі досягнення в праці або за виконання особливо важливої роботи установлюється керівникам структурних підрозділів, їх заступникам, інспекторам, спеціалістам у розмірі до 50 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років, а посадовим особам, які безпосередньо здійснюють митний контроль та митне оформлення, проходять службу в митній варті, підрозділах з боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, виконують обов'язки із справляння мита та інших платежів, безпосередньо займаються розробленням проектів нормативно-правових актів, проводять експертизу проектів таких актів, що передбачено положеннями про відповідні структурні підрозділи, - у розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання та вислугу років.

Судом І інстанції встановлено, що відповідно до положень про структурні підрозділи Вінницької митниці до їх повноважень віднесено розроблення проектів нормативно - правових актів та наказів митниці. Крім того, як видно із матеріалів справи, зазначені функції також знайшли своє відображення у відповідних посадових інструкції працівників структурних підрозділів, які є обов'язковими для виконання.

Згідно Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, повинні бути зареєстровані Міністерством юстиції України.

Тому, нормативно-правові акти, видані Вінницькою митницею не зачіпають прав, свобод і законних інтересів громадян і не носять міжвідомчий характер, отже не підлягають державній реєстрації.

Суд І інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання неправомірною та скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зазначену у пункті 4: "провести перерахунок та відповідні взаємозвірки, щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 2134,29 грн. в рахунок майбутніх платежів, виходив з наступного.

Обчислення страхових внесків здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування заробітної плати.

Згідно п. 4.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і Пенсійного фонду України, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року №21-1, підставою для застосування ставки у розмірі 4 відсотки від об'єкту нарахування страхових внесків за працівників, які є інвалідами, на період встановлення групи інвалідності є копія виписки з акта огляду в медико-соціальній експертній комісії.

Відповідно до п. 3.13. Інструкції №21-5, підтвердженням встановлення працівнику інвалідності є завірена копія довідки з акта огляду в медико-соціальній експертній комісії про встановлення групи інвалідності. Завірення копії довідки здійснюється безпосередньо підприємством, установою або організацією.

Судом І інстанції вірно встановлено, що нарахування внесків до Пенсійного фонду України на заробітну плату зазначеної категорії працівників здійснюється з моменту встановлення групи інвалідності, але не раніше надання працівником підприємству копії вищезазначеної виписки. Із довідки до акта огляду MСЕК №521288 від 19.10.2010р., виданої працівнику Вінницької митниці ОСОБА_24, інвалідність йому встановлена на строк з жовтня 2010 року до листопада 2011 року, при цьому, як свідчить запис на ній, вона була передана до бухгалтерії Вінницької митниці 04.05.2011р., а тому, нарахування внесків до Пенсійного фонду України на заробітну плату здійснювалося з травня 2011 року.

Суд І інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання неправомірною та скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зазначену у пункті 7: "стягнути до спеціального фонду Митниці відшкодування витрат, понесених Митницею за зберігання конфіскованого майна в сумі 25744,05 грн.", виходив з наступного.

На виконання пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 №533 "Про запровадження плати за зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів" розроблено Порядок справляння плати на зберігання товарів і транспортних засобів на складах митних органів, затверджений наказом Державної митної служби України від 29.07.2008 № 821.

Порядок № 821 визначає механізм справляння плати за зберігання товарів і транспортних засобів, зазначених у статтях 166 та 168 Митного кодексу України, на складах митних органів та визначено особливості її нарахування, внесення, обліку та використання.

Порядок проведення розрахунків сум витрат у справах про порушення митних правил та їх відшкодування, затверджений наказом Державної митної служби України від 15.06.2009 року №552, який встановлює механізм здійснення розрахунків сум витрат у справах про порушення митних правил, що підлягають відшкодуванню. Визначення сум витрат у справі про порушення митних правил здійснюється з оформленням довідки про витрати митного органу в справі про порушення митних правил за встановленою формою. Відповідно до п.10 Порядку № 552, довідка додається до справи про порушення митних правил посадовою особою митного органу, у впровадженні якої перебуває ця справа, з метою врахування відповідних витрат, що підлягають відшкодуванню, у постанові митного органу або суду по цій справі.

Витрати у справі про порушення митних правил відшкодовуються особою щодо якої винесено постанову про накладення стягнення (винною особою). Суми витрат, що підлягають відшкодуванню, зазначаються у постанові про накладення стягнення (ст. 385 Митного кодексу України). Примусове виконання рішень судів щодо стягнення суми витрат у справі про порушення митних правил на користь Вінницької митниці, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", покладається на державну виконавчу службу.

Судом І інстанції встановлено, що службою фінансів, бухгалтерського обліку та звітності Вінницької митниці ведеться облік коштів, отриманих як відшкодування витрат у справі про порушення митних правил. Ведення обліку заборгованості по витратах на зберігання товарів і транспортних засобів, вилучених у справі про порушення митних правил не передбачено Порядком № 552.

Суд І інстанції задовольняючи позовні вимоги про визнання неправомірною та скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зазначену у пункті 8: "стягнути до державного бюджету суми податків та зборів, нарахованих Митницею на день ввезення автомобілів на митну територію України в сумі 220231,39 грн.", виходив з наступного.

Відповідно до пункту 5 Порядку забезпечення легковими автомобілями інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року №999 (далі-Порядок №999), на облік беруться і забезпечуються автомобілями інваліди, які не мають в особистому користуванні автомобільного транспортного засобу, зазначеного в абзаці четвертому статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" (крім причепів, напівпричепів), у тому числі придбаного за власні кошти або отриманого через головне управління соціального захисту або управління виконавчої дирекції, що перебував в експлуатації менш як 10 років.

При цьому, відповідно до вказаного Порядку, забезпечення автомобілями інвалідів за місцем проживання і реєстрації здійснюється Міністерством праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим, головними управліннями праці та соціального захисту населення обласних, Головним управлінням соціального захисту населення Київської міської і управлінням праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрацій (далі - головні управління соціального захисту) або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі.

Тому, з наведених положень Порядку №999 слідує, що повноваження щодо перевірки наявності автомобілів у інвалідів, що беруться на облік для забезпечення автомобілем, віднесено до компетенції управлінь праці та соціального захисту населення, а тому, в даному випадку взагалі не може йти мова про порушення Позивачем п. 5 даного Порядку.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неправомірним та скасування розпорядження КРУ у Вінницькій області про зупинення операцій з бюджетними коштами від 09.09.2011р. № 82 суд І інстанції виходив з наступного.

На підставі порушень, відображених в акті ревізії від 01.08.2011р. №08-07/17, КРУ у Вінницькій області, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 117 Бюджетного кодексу України, винесено розпорядження від 09.09.2011р. №82 про зупинення операцій з бюджетними коштами на рахунках Вінницької митниці, відкритих в органах Державного казначейства.

Як слідує з резолютивної частини оскаржуваного розпорядження, операції з бюджетними коштами зупинено на строк до 07 жовтня 2011 року. Тобто на момент судового розгляду справи дане розпорядження втратило чинність у зв'язку із закінченням строку, до якого його було прийнято. Крім того, в порядку забезпечення позову ухвалою суду від 22 вересня 2011 року зупинено його дію.

Відповідно до частини 4 статті 118 КАС України якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим. Суд не вирішував питання щодо скасування заходів забезпечення позову, оскільки 07.10.2011 року закінчився строк дії оскаржуваного Розпорядження, і, відповідно, застосованих заходів.

Суд І інстанції відмовляючи в задоволенні позовні вимоги в частині визнання неправомірною та скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зазначену у пункті 10: "за наслідками ревізії видати наказ, передбачивши в ньому заходи, спрямовані на усунення виявлених порушень та недопущення їх в майбутньому" виходив з наступного.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі виконують такі функції, як здійснення контролю за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю.

На виконання зазначеної функції, Головному контрольно-ревізійному управлінню України, контрольно-ревізійним управлінням в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійним підрозділам (відділам, групам) у районах, містах і районах у містах, відповідно до ч. 7 ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", надається право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Так, на виконання положень ст.ст. 8,10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", пунктом 10 вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зобов`язано Позивача за наслідками ревізії видати наказ, передбачивши в ньому заходи, спрямовані на усунення виявлених порушень та недопущення їх в майбутньому.

Суд І інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною та скасування вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зазначену в пункті 2: "повернути, відповідно до п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 10 грудня 2002 року №226, надмірно зараховані до бюджету м. Вінниці кошти податку з доходів працівників в сумі 147971,39 грн.; повернуті з бюджету м. Вінниці кошти в подальшому перерахувати Гайсинському та Немирівському районним бюджетам 12535,81 грн. і 51021,75 грн. та бюджетам міст Гайсин, Жмеринка і Немирів 6267,91 грн., 25510,87 грн. та 52635,04 грн. відповідно", виходив з наступного.

До 1 січня 2011 року порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулював Закон України від 22.05.2003 року №889 „Про податок з доходів фізичних осіб".

Обов'язки нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, відповідно до пп. 8.1.1 ст. 8 Закону № 889, покладено на податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст. 7 цього Закону.

Порядок сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету визначено ст. 16 Закону №889. Він застосовується всіма юридичними особами, у тому числі такими, що мають філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, а також відокремленими підрозділами юридичних осіб, яким у встановленому порядку надано повноваження щодо нарахування, утримання і сплати (перерахування) до бюджету податку.

При цьому, сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цих підрозділах, та суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу (пп. 16.3.1 п. 16.3 ст. 16 Закону № 889).

Зарахування платника податків до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням підрозділів чи об'єктів платника податків, що розташовані на території іншої територіальної громади, ніж юридична особа, здійснюється у порядку, визначеному розділом 9 Порядку №80, про що вносяться відомості до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру фізичних осіб.

Таким чином, на обліку в органах ДПС юридична особа має перебувати за своїм місцезнаходженням і бути зарахованою до категорії платників окремих податків за місцезнаходженням усіх своїх не уповноважених відокремлених підрозділів, якщо такі відокремлені підрозділи не перебувають на обліку як платники податків.

Якщо відокремлений підрозділ не є уповноваженим щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, то за такий відокремлений підрозділ усі обов'язки податкового агента має виконувати головне підприємство, тобто, перераховувати податок з доходів фізичних осіб до місцевих бюджетів за місцезнаходженням підрозділів.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, згідно якого Закон №89 втратив чинність.

Згідно п.п. 168.4.7 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, відповідальність за своєчасне та повне перерахування сум податку до відповідного місцевого бюджету несе юридична особа або її відокремлений підрозділ, що нараховує (виплачує) оподаткований дохід.

Колегія суддів не може погодитись з рішенням суду І інстанції в частині відмови в скасуванні вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011 року № 02-08-20-14/6920 зазначену в пункті 2 виходячи з наступного.

Суд вважає, що при прийнятті рішення судом І інстанції не враховано та не взято до уваги, що питання практичного використання окремих норм податкового законодавства та оподаткування відносяться до компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно п.1 ст. 8 Закону України «Про державну податкову службу України», Державна податкова адміністрація виконує безпосередньо, а також організовує роботу державних податкових інспекцій, пов'язану із здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів.

Згідно п. 16.3.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» контроль за правильністю та своєчасністю сплати податку здійснює податковий орган за місцезнаходженням юридичної особи або її уповноваженого підрозділу.

Статтею 41 (41.1.1) Податкового кодексу України передбачено, що контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у пункті 41.1.2, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є органи державної податкової служби.

Згідно п. 41.4 ст. 41 Податкового кодексу України, інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, у тому числі на запит правоохоронного органу.

Відповідач в даному випадку діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання неправомірним та скасування п. 2 вимоги, було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Вінницької митниці - задовольнити частково.

Скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання неправомірною та скасування п.2 вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011р. №02-08-20-14/6920.

В даній частині прийняти нову постанову, якою визнати нечинною та скасувати п.2 вимоги Контрольно-ревізійного управління у Вінницькій області від 02.09.2011р. №02-08-20-14/6920.

В іншій частині постанову суду Вінницького окружного адміністративного суду від 21.10.2011р. - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 січня 2012 року .

Головуючий Біла Л.М.

Судді Смілянець Е. С.

Сторчак В. Ю.