Рішення № 28288760, 18.12.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.12.12 р. Справа № 5006/17/8/2012

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Коржевій Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» (юридична адреса: 83114, місто Донецьк, вулиця Університетська, 28/5, фактична адреса: 83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, 6-А; код ЄДРПОУ - 31365812)

до Дочірнього підприємс?тва «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна ко?мпанія «Автомобільні дороги України» (83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, 6-А; код ЄДРПОУ - 32001618)

про стягнення 62 871,50 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Мозгова І.В., яка діє на підставі довіреності б/н від 09.07.2012

від відповідача: Захаров О.С., який діє на підставі довіреності б/н від 24.10.2012

С У Т Ь С П О Р У :

Рішенням господарського суду Донецької області від 28 травня 2012 року у справі № 5006/17/8/2012 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» до Дочірнього підприєм?ства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Д?ержавна акціонерна компанія? «Автомобільні дороги України» про стягнення суми боргу у розмірі 237 021,77 гривень, пені у розмірі 62 809,45 гривень, суми 3 % річних у розмірі 16 340,08 гривень, суми інфляційних нарахувань у розмірі 44 949,57 гривень, а всього 361 120,87 гривень - задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» суму боргу у розмірі 237 021,77 гривень, пеню у розмірі 1 581,85 гривень, суму 3% річних у розмірі 16 340,08 гривень, суму інфляційних нарахувань у розмірі 40 018,79 гривень, судовий збір у розмірі 5 899,27 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 липня 2012 року рішення господарського суду Донецької області від 28 травня 2012 року у справі № 5006/17/8/2012 - залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 вересня 2012 року рішення господарського суду Донецької області від 28 травня 2012 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04 липня 2012 року у справі № 5006/17/8/2012 скасовано та передано на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

У постанові Вищого господарського суду України від 19 вересня 2012 року зазначено, що за обставин укладання сторонами господарського договору, умови якого щодо ціни товару і строків поставки визначаються кожного разу безпосередньо при поставці партії товару, а також відсутності умов про порядок погодження строків поставки на наступний період з урахуванням дворічної перерви у поставках, господарські суду не дали правової оцінки запереченням відповідача щодо підстав позову у контексті вимог статті 267 Господарського кодексу України. А тому, усупереч статті 43 ГПК України господарськими судами не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності і колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання їм належної юридичної оцінки, в зв'язку з чим рішення та постанови в даній справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.

Відповідно до статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до вимог частини третьої статті 2-1 Господарського процесуального кодексу України автоматизованою системою документообігу суду суддею для розгляду вказаної справи визначено Фурсову С.М.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05 жовтня 2012 року справу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 17 жовтня 2012 року.

17 жовтня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 12 листопада 2012 року.

09 листопада 2012 року через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання, в якому представник просив відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому процесі та неможливістю бути присутнім при даному розгляді справи.

Клопотання прийнято судом до уваги та долучено до матеріалів справи.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12 листопада 2012 року розгляд справи відкладено до 22 листопада 2012 року у зв'язку з неявкою представника позивача та клопотанням останнього про відкладення розгляду справи.

22 листопада 2012 року через відділ діловодства суду надійшла заява про уточнення позовних вимоги, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 1 581,85 гривень, суму 3 % річних у розмірі 18 989,53 гривень, суму інфляційних нарахувань у розмірі 44 949,57 гривень, а всього 65 560,95 гривень.

Так, в силу приписів пункту 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд розцінює подану заяву як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

22 листопада 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 03 грудня 2012 року.

03 грудня 2012 року через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 грудня 2012 року задоволено клопотанням представника позивача про продовження строк вирішення спору на 15 днів (до 19 грудня 2012 року), та в судовому засіданні оголошено перерву до 12 грудня 2012 року.

12 грудня 2012 року через відділ діловодства суду надійшла заява про уточнення позовних вимоги, в якій представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 1 581,85 гривень, суму 3 % річних у розмірі 16 340,08 гривень, суму інфляційних нарахувань у розмірі 44 949,57 гривень, а всього 62 871,50 гривень.

Так, в силу приписів пункту 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд розцінює подану заяву як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В пункті 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі (абзац третій пункту 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

12 грудня 2012 року в судовому засіданні оголошено перерву до 18 грудня 2012 року.

Представник позивача Мозгова І.В. в судовому засіданні підтримала остаточні позовні вимоги у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача Захаров О.С. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимоги та надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву і додаткових письмових поясненнях.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 11, 629 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту сьомого статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, 23 січня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мікс» (далі - позивач або постачальник) та Дочірнім підприємством «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - відповідач або покупець) було укладено договір на поставку продукції № 02-007 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати в установлені Договором та специфікаціями до нього строки у власність покупця «товар» - паливо пічне (з продуктів нафтопереробки), паливо котельне в кількості та за цінами, передбаченими в специфікаціях до Договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його в порядку та строки, встановлені Договором та специфікаціями до нього (том 1, а.с. 9-11).

Згідно пунктів 1.2, 1.4 Договору, асортимент, кількість, ціна кожної партії товару встановлюється на підставі специфікації до Договору. Специфікація є невід'ємною частиною Договору. Сума Договору складається з сум специфікацій на партії товару.

Так, в силу пунктів 2.2, 2.3 Договору, перехід права власності на товар підтверджується випискою постачальником накладної на відпуск товару. Дата накладної має відповідати даті прийняття товару на складі покупця. Приймання-передача товару на складі покупця здійснюється матеріально відповідальною особою, на яку оформлено довіреність на отримання товару. Довіреність оформлюється згідно з вимогами Інструкції № 99 від 16.05.1996.

Покупець здійснює розрахунок за отриману партію товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту отримання партії товару. Момент отримання відповідає даті, вказаній у накладній постачальника. Датою здійснення оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. Зміна строків оплати товару можлива лише після підписання додаткової угоди сторонами (пункти 3.1, 3.2, 3.3 Договору).

Пунктом 6.1 Договору визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2011, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку сторін.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Предметом позову, як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Договір підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено їх печатками.

Отже, зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами абзацу 2 пункту першого статті 193 ГК України.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, в силу статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до Договору та специфікації № 1 від 01.04.2010 до Договору позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 599 610,41 гривень, що підтверджується видатковими накладними: № 100 від 17.05.2010 на суму 83 420,28 гривень, № 101 від 17.05.2010 на суму 84 705,07 гривень, № 102 від 17.05.2010 на суму 81 811,90 гривень, № 103 від 17.05.2010 на суму 82 723,39 гривень, № 104 від 31.05.2010 на суму 78 619,58 гривень, № 106 від 03.06.2010 на суму 66 008,06 гривень, № 107 від 26.07.2010 на суму 82 632,98 гривень, № 112 від 16.11.2010 на суму 39 689,15 гривень (том 1, а.с. 13-16, 18, 19, 21, 23, 113).

Товар за вказаними видатковими накладними був отриманий уповноваженим представником відповідача на підставі довіреностей № 127 від 17.05.2010, № 139 від 27.05.2010, № 167 від 26.07.2010 та № 220 від 19.11.2010 (том 1, а.с. 17, 20, 22, 24), про що свідчать наявні на кожній накладній в графі «прийняв» підписи уповноваженої на отримання від ТОВ «Мікс» цінностей особи - Косухіна Євгена Олексійовича та відтиски печатки відповідача. Зазначені довіреності оформлено згідно з вимогами Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, зареєстрованим в Мін'юсті України 12.06.1996 за № 293/1318.

Відповідач свої зобов'язання за Договором виконав не в повному обсязі, сплативши позивачу лише 360 700,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками, у зв'язку з чим заборгованість склала 238 910,41 гривень (том 1, а.с. 25-32).

Наразі, відповідач прийняв товар та відповідно до приписів статей 509, 526, 530 ЦК України, пункту 3.1 Договору у нього виник обов'язок розрахуватись за отриману партію товару в національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 20-ти банківських днів з моменту отримання партії товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі статті 601 ЦК України був здійснений залік зустрічних однорідних вимог між сторонами на суму 1 888,64 гривень, яка була зарахована позивачем як оплата згідно з Договором за видатковою накладною № 104 від 31 травня 2010 року, тому заборгованість відповідача за поставлений товар склала 237 021,77 гривень (том 1, а.с. 34).

Так, як зазначалося вище, позивач відповідними заяви зменшив розмір позовних вимог, зокрема, і у зв'язку з оплатою відповідачем основної суми боргу у розмірі 237 021,77 гривень, про що свідчить банківська виписка № 43 від 12 липня 2012 року (том 3, а.с. 50).

Крім того, відповідач здійснюючи оплату основної суми боргу в призначенні платіжного доручення зазначив: «за пічне паливо за договором № 02-007 від 23.01.2006 (без тендеру)».

Відповідач своїм листом № 01-24/931 від 06 листопада 2012 року повідомив позивача про наявність помилки у графі «призначення платежу» платіжного доручення № 1402 від 12.07.2010 на суму 268 021,74 гривень, та просив позивача вважати призначенням платежу:

- 237 021,78 гривень - за пічне паливо за договором № 02-007 від 23.01.2006 (без тендеру), в т.ч. ПДВ 20 % - 39 503,63 гривень;

- 30 999,96 гривень - за трубу з/б напірну за договором № 8-06-11 (том 3, а.с. 51).

Наведене свідчить про те, що сплачена відповідачем сума боргу є заборгованістю саме за Договором.

З огляду на те, що належних доказів на підтвердження здійснення своєчасної оплати за Договором, відповідачем не надано, то суд приходить до висновку, що відповідачем порушено вищевказані строки проведення розрахунків при виконанні Договору, що підтверджується матеріалами справи, а тому у відповідача в періодах, за які здійснено нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань була наявна заборгованість перед позивачем.

Відповідач у доповненні до відзиву б/н від 25.04.2012 зазначив, що Договір укладено 23 січня 2006 року. При цьому зазначений договір не визначає кількості товару на рік, не встановлює і порядок погодження строків поставки на наступні періоди, що відповідно до статті 267 ГК України свідчить про те, що строк його дії може діяти до 23 січня 2007 року. Епізодичні поставки палива пічного відбулися лише в період травень-листопад 2010 року. Оскільки поставки за Договором в період з 23 січня 2006 року по 23 січня 2007 року не здійснювались, а тому обов'язку з оплати товару за Договором не виникло. Видатковими накладними № 100 - 103 від 17.05.2010, № 104 від 31.05.2010, № 106 від 03.06.2010, № 107 від 26.07.2010, № 112 від 16.11.2010 не передбачено строк для оплати товару, а отже враховуючи відсутність будь-яких вимог про оплату відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, відповідач вважає, що його обов'язок для оплати товару не настав (том 1, а.с. 86-88).

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача в цій частині з огляду на наступне.

Частина третя статті 267 ГК України містить конкретні підстави коли довгостроковий договір поставки вважається укладеним на один рік.

Зі змісту вказаної норми вбачається, в довгостроковому договорі поставки обов'язково має бути визначена кількість товару лише на рік або менший строк. У випадку якщо дана умова дотримана, у змісті договору має бути відсутній порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку договору. Виключно в даному випадку такий договір можна вважати укладеним на один рік. Ніяких інших умов вважати довгостроковий договір поставки укладеним на один рік ані частина 3 наведеної статті, ані інша норма закону не містять.

Частиною третьою статті 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та урегулювати свої відношення на власний розсуд.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що зміст договору може бути зафіксований у кількох документах.

В силу пунктів 1.1, 1.2 Договору кількість товару, що поставляється за Договором, встановлюється відповідними специфікаціями, що є невід'ємними частинами Договору. Отже, в пункті 1.1 Договору встановлений порядок погодження сторонами строків поставки, що мають бути здійснені впродовж усього строку дії Договору.

Так, починаючи з моменту укладання Договору між сторонами було складено значну кількість специфікацій, за якими позивачем були здійснені поставки товару відповідачеві.

Як випливає з матеріалів справи, поставки за Договором здійснювались з моменту укладання Договору та регулярно впродовж 2006 року, 2007 року, 2008 року та 2010 року. В 2008 році поставки здійснювались з квітня по жовтень включно. В 2009 році поставки не здійснювались по тій причині, що за відповідачем рахувалась заборгованість за Договором, яку він погасив у 2009 році.

Таким чином, враховуючи, що у змісті Договору відсутнє визначення кількості товару на рік або менший строк, а навпаки є посилання на специфікації, в яких встановлюється кількість товару, що поставляється, та таких специфікацій між сторонами було складено значну кількість з моменту укладання Договору та по 2010 рік, та пунктом 1.1. Договору передбачено, що строки поставки установлюються специфікаціями до нього, суд вважає, що положення частини третьої статті 267 ГК України не можуть бути застосовані до Договору.

Необхідно зазначити, що хоча в специфікації № 1 від 01.04.2010 до Договору відсутній строк поставки, а в усіх інший специфікаціях до Договору за попередні періоди (2006-2008 роки) строки поставки визначені, тому в будь-якому разі поставки, здійснені в період з 2006 по 2008 роки, вважаються здійсненими виключно за Договором. Отже, Договір в такому випадку не може вважатися укладеним на один рік, тобто до 23.01.2007.

Сукупність наведених обставин свідчить про те, що частини третя статті 267 ГК України в ніякому разі не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки до 2010 року поставки за Договором здійснювались з початку 2006 року по квітень 2008 року із зазначенням строків поставки в специфікаціях до Договору, а наслідки такого випадку, як відсутність строку поставки після декілька років його дії, зазначеною нормою закону не передбачено.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач зменшивши розмір позовних вимог (заява від 12.12.2012) просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 581,85 гривень, нараховану за видатковою накладною № 112 від 16.11.2010 - за період з 14.03.2011 - 15.06.2011, який дорівнює 94 дні.

У доповненні до відзиву б/н від 11.05.2012 відповідач просив суд застосувати позовну давність щодо вимог про стягнення пені, посилаючись на те, що з видаткової накладної № 112 від 16.11.2010 вбачається, що остання поставка товару була здійснена у цей день, тоді як позов подано лише в березні 2012 року. Тобто, на думку відповідача, з урахуванням вимог пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України строк для нарахування пені сплинув у листопаді 2011 року (том 1, а.с. 119).

Суд відхиляє заперечення відповідача, що строк для нарахування пені сплинув у листопаді 2011 року, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

За приписами статей 611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 ЦК України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що передбачено частиною першою статті 550 ЦК України.

Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), що передбачено частиною четвертою статті 231 ГК України.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару (невиконання зобов'язань, узгоджених в пункті 3.1 Договору) покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

Отже, стягненню в примусовому порядку підлягає сума пені, обмежена законодавством. В свою чергу, умови договору, зокрема і в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані у добровільному порядку.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Абзацом 1 частини п'ятої статті 261, статтею 253 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування пені за прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано - 21-ий банківський день після дати, вказаної у видатковій накладній. Нарахування санкцій у вигляді пені триває протягом шести місяців, оскільки іншого сторонами в Договорі не встановлено.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відтак, частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції. Строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 27.04.2012 у справі № 13/110-11.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

З системного аналізу норм пункту 1 частини другої статті 258, статті 260, абзацу 1 частини 1, 5 статті 261, частини першої статті 254, частини третьої статті 549 ЦК України випливає, що для вимог про стягнення пені позовна давність обчислюється щодо кожного дня прострочення виконання окремо і спливає, відповідно, також окремо щодо кожного дня нарахування пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (том 3, а.с. 59), суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене, стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 1 581,85 гривень, яка нарахована на заборгованість у розмірі 39 689,15 гривень за видатковою накладною № 112 від 16.11.2010 за період 14.03.2011 - 15.06.2011.

Разом з цим, суд приходить до наведеного висновку з огляду на наступне: 15.12.2010 (21-ий банківський день) - початок періоду нарахування пені за накладною № 112; період нарахування - 6 місяців; 15.06.2011 - останній день періоду нарахування пені; позовна давність в один рік застосовується щодо кожного дня нарахування пені окремо, тобто строк позовної давності спливає кожного дня у період з 15.12.2011 до 15.06.2012; даний позов подано 14.03.2012 - отже, строк позовної давності не сплинув щодо вимог про стягнення пені за період 14.03.2011 - 15.06.2011, що складає 94 дні; у вказаний період діяла облікова ставка НБУ 7,75 %, що у подвійному розмірі за один день складає 0,0424 %, або 0,000424; сума заборгованості на яку здійснено нарахування, складає 39 689,15 гривень.

З урахуванням того, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором, виконав з порушенням визначених термінів (строків), а також той факт, що відповідальність відповідача у вигляді пені передбачена Договором, враховуючи приписи вищенаведених норм, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені з відповідача у розмірі 1 581,85 гривень.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, позивач зменшивши розмір позовних вимог просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 44 949,57 гривень та 3 % річних у розмірі 16 340,08 гривень.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.09.2012 № 04/03/5026/492/2011.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

Застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України № 19/204 від 10.04.2008.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних (том 1, а.с. 7-8), з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимоги та факту, що прострочення відповідачем строків оплати основної заборгованості є доведеним, суд визнає розрахунок 3 % річних арифметично невірним, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає сума 3% річних у розмірі 16 336,98 гривень, з яких:

- за видатковою накладною № 100 від 17.05.2010:

за період 15.06.2010-15.07.2010 - 212,55 гривень;

- за видатковою накладною № 101 від 17.05.2010:

за період 15.06.2010-15.07.2010 - 215,82 гривень;

за період 16.07.2010-02.11.2010 - 742,50 гривень;

за період 03.11.2010-12.11.2010 - 31,34 гривень;

за період 13.11.2010-15.11.2010 - 1,51 гривень;

за період 16.11.2010-17.11.2010 - 0,35 гривень;

- за видатковою накладною № 102 від 17.05.2010:

за період 15.06.2010-17.11.2010 - 1 048,99 гривень;

за період 18.11.2010-15.12.2010 - 184,66 гривень;

за період 16.12.2010-18.02.2011 - 343,19 гривень;

- за видатковою накладною № 103 від 17.05.2010:

за період 15.06.2010-18.02.2011 - 1 693,00 гривень;

- за видатковою накладною № 104 від 31.05.2010:

за період 30.06.2010-18.02.2011 - 1 512,08 гривень;

за період 19.02.2011-27.07.2011 - 987,72 гривень;

за період 28.07.2011-21.02.2012 - 868,28 гривень;

за період 22.02.2012-27.02.2012 - 23,95 гривень;

- за видатковою накладною № 106 від 03.06.2010:

за період 03.07.2010-27.02.2012 - 3 281,46 гривень;

- за видатковою накладною № 107 від 26.07.2010:

за період 24.08.2010-27.02.2012 - 3 754,76 гривень;

- за видатковою накладною № 112 від 16.11.2010:

за період 15.12.2010-27.02.2012 -1 434,82 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань (том 1, а.с. 8), з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимоги та факту, що прострочення відповідачем строків оплати основної заборгованості є доведеним, суд визнає розрахунок інфляційних нарахувань арифметично невірним, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань, з урахуванням вимог роз'яснень листа Верхового Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції про розгляді судових справ» від 03.04.1997 № 62-97р та інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, підлягають задоволенню у розмірі 39 570,94 гривень, з яких:

- за видатковою накладною № 101 від 17.05.2010:

за серпень - жовтень 2010 року - 3 823,32 гривень;

- за видатковою накладною № 102 від 17.05.2010:

за червень - листопад 2010 року - 3 551,02 гривень;

за грудень 2010 року - 240,71 гривень;

за січень - лютий 2011 року - 1 162,69 гривень;

- за видатковою накладною № 103 від 17.05.2010:

за червень 2010 року - лютий 2011 року - 5 683,10 гривень;

- за видатковою накладною № 104 від 31.05.2010:

за липень 2010 року - лютий 2011 року - 5 401,17 гривень;

за березень - липень 2011 року - 1 967,13 гривень;

за серпень 2011 року - лютий 2012 року - 201,96 гривень;

- за видатковою накладною № 106 від 03.06.2010:

за липень 2010 року - лютий 2012 року - 7 165,29 гривень;

- за видатковою накладною № 107 від 26.07.2010:

за вересень 2010 року - лютий 2012 року - 8 065,15 гривень.

- за видатковою накладною № 112 від 16.11.2010:

за грудень 2010 року - лютий 2012 року - 2 309,40 гривень.

Арифметичний розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних здійснено за допомогою відповідної програми інформаційно-правового забезпечення «Законодавство».

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Зі змісту пункту 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством.

З огляду на приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку про необхідність винесення ухвали про повернення судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 202, 509, 525-527, 530, 611-612, 625, 628, 629, 655, 712 ЦК України, ст. ст. 67, 173-175, 179, 193, 216-218, 223, 232, 265 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543-96-ВР, керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» задовольнит?и частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, 6-А; код ЄДРПОУ - 32001618, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» (юридична адреса: 83114, місто Донецьк, вулиця Університетська, 28/5, фактична адреса: 83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, 6-А; код ЄДРПОУ - 31365812, відомості про рахунки в установах банків відсутні) пеню у розмірі 1 581,85 гривень, 3 % річних у розмірі 16 336,98 гривень інфляційні нарахування у розмірі 39 570,94 гривень, а всього 57 489 (п'ятдесят сім тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) гривень 77 копійок.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, 6-А; код ЄДРПОУ - 32001618, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікс» (юридична адреса: 83114, місто Донецьк, вулиця Університетська, 28/5, фактична адреса: 83001, місто Донецьк, проспект Комсомольський, 6-А; код ЄДРПОУ - 31365812, відомості про рахунки в установах банків відсутні) судовий збір у розмірі 1 471,73 гривень

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 18.12.2012 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.12.2012.

Суддя Фурсова С.М.