Постанова № 28276447, 19.12.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2012 р. № 2а-14626/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Гулкевич І.З.,

за участю секретаря -Бравчук Д.Є.,

за участю:

представника відповідача Гейвич Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0002242321 та №0002252321 від 09.12.2011 року.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс»звернулося до Львівського окружного адміністративну суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0002242321 та №0002252321 від 09.12.2011 року.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, суд на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) замінив відповідача - Державну податкову інспекцію у Галицькому районі міста Львова , його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Галицькому районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Галицькому районі м. Львова є незаконним та прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві ,просила позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача подав заперечення на адміністративний позов, надав пояснення аналогічно викладені у письмових запереченнях, просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення учасника процесу, перевіривши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю з наступних підстав.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс»з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов»язкових платежів до бюджету за період 01.10.2008 р по 30.09.2011 р, за результатами якої складено акт № 4146/23-209/31144689 від 28.11.2011 р. Вказану перевірку проведено на підставі наказу на проведення перевірки № 1079 від 14.11.2011 р. та направлень № 1278, 1279, 1280, 1281 від 15.11.2011 р.

Висновками акта перевірки встановлено порушення п.п. 134.1.1 п.134.1 ст.134, п.138.8 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI із змінами та доповненнями, пп.5.2.1 п.5.1, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. №283/97-ВР (змінами та доповненнями) на суму 23 237 грн. в т.ч. по періодах: 2кв.2010р.-3 125 грн, 1кв. 2011р.-19 729 грн, 2 кв.2011р.-383 грн; порушено п.1,п.2 ст.215, ст.203, ст.216, ст.228 Цивільного Кодексу України, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового Кодексу України, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, п.п.7.4.5, п.п 7.4.4, п.п.7.4.1 п.7.4., ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі на суму 118 617 грн в т.ч. по періодах: червень 2010 р- 2 500 грн, січень 2011р-15 005,56 грн, лютий 2011 р-777,64 грн, травень 2011 р.-333,30 грн.

За наслідками винесено акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002242321 та №0002252321 від 09.12.2011 р.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на час виникнення спірних відносин, далі Закон №334) передбачалось, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону №334 було встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Не включаються до складу валових втрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п. 139.1.9 ст.139 ПКУ).

Статтею 9 Закону України №996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Правила формування податкового кредиту визначались пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідно до зазначеного пункту податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). ДПІ в акті перевірки не посилається на невідповідність вимогам законодавству податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій з ПДВ, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни отриманих послуг сум ПДВ. Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями податкових та видаткових накладних, договору, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, які визначені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ за перевіряємий період. Аналіз наданих позивачем суду первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту за періоди, які були предметом перевірки.

Аналогічні правила формування податкового кредиту визначені ст.198 ПКУ, відповідно до якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Пунктом 198.6 ст.198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом ( п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПКУ).

Отже з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту, а витрат до складу валових витрат є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплачених витрат та ПДВ.

Також суд вважає, що для встановлення обґрунтованості формування валових витрат та декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до валових витрат та податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку або ж призначення останніх для такого використання.

З огляду на викладене, податкова інспекція повинна аналізувати реальність господарської діяльності платника податків на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку угодах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

В акті перевірки відносин ТзОВ «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс» не зазначено фактів відсутності документального підтвердження правочинів по придбанню товарів, (робіт, послуг). ДПІ не має заперечень до документів, на підставі яких позивач відніс витрати по придбанню товарів, (робіт,послуг) до валових витрат, а сплачений в ціні придбання податок на додану вартість до податкового кредиту. Як вбачається з акта перевірки, у відповідача претензій до складання первинних бухгалтерських та податкових документів немає, не посилається на невідповідність вимогам законодавства реквізитів податкових накладних, за якими позивач формував податковий кредит, не вказує на неправильність складання позивачем податкових декларацій, а також не посилається на відсутність фактичної сплати позивачем у складі ціни товарів сум ПДВ, які увійшли до задекларованого позивачем податкового кредиту. Аналіз наданих позивачем документів та зміст акта перевірки свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та валових витрат за період, які були предметом перевірки. ДПІ не надала суду належних доказів того, що на момент проведення операцій з контрагентами ПП «Сервіс Доріг», ТзОВ «Доміно-2010», ПП «Цайпер-Україна», ПП «Західбудсервіс» були фіктивними підприємствами, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документувало безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб'єктів господарювання, та укладало нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства, не мало свідоцтва платника ПДВ, або до ЄДРПОУ внесені записи про відсутність за місцезнаходженням.

Суд також приймає до уваги, що позивачем надано наступні докази реальності господарських операції -договір про виконання робіт, акти виконаних робіт, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення.

Також суд звертає увагу на те, що згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, за змістом акту перевірки ТзОВ «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс» від 28.11.2011 № 4146/23-209/31144689 перевірка була проведена на підставі постанови підполковника міліції СС в ОВС СУ ГУМВС України у Львівській області Сиймовського Р.М. від 30.09.2011, в рамках кримінальної справи № 2064, зокрема зазначено, що порушено кримінальну справу за № 2064 за фактом фіктивного підприємництва при створенні ПП «Версант», ПП «Сервіс Доріг», ПП «Інформаційно-консалтингова агенція «Інтелект», ПП «Трансзахідком»за ч. 2 ст.205 КК України. Кримінальна справа знаходиться в стадії розслідування. Пункт 78.1.11 пункту 78.1 ст.78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, коли отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

У відповідності до вимог пп. 54.3.2, пп. 54.3.4 п. 54.3 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків. У разі коли судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена судовим рішенням, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом (п. 58.4 ст.58 ПК України).

Пунктом 86.9 статті 86 ПК України чітко визначено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінального процесуального законодавства або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінальним процесуальним законодавством або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Оскільки перевірка ТзОВ «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс здійснювалась в рамках порушеної кримінальної справи №2064 (копію постанови слідчого в матеріалах справи ), вбачається, що спірні податкові повідомлення - рішення прийняті ДПІ передчасно, ПК України передбачає лише право на визначення сум грошових зобов'язань до винесення судом вироку чи прийняття постанови про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, а в разі наявності відповідних рішень, потім приймати податкові повідомлення - рішення (п. 86.9 ст.86 ПК України).Таким чином, суд вважає, що податкова інспекція приймаючи спірні рішення виходила за межі наданих їй повноважень та в супереч положенням Конституції України та ПК України.

Суд також звертає увагу на те, що висновки податкової служби щодо недійсності правочину укладеного між ТзОВ «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс»та ПП «Сервіс Доріг», ТзОВ «Доміно-2010», ПП «Цайпер-Україна», ПП «Західбудсервіс» є необґрунтованими, оскільки частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемними правочини).У цьому разі визнання такою правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочинів ухвалюється судове рішення.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Належне встановлення умислу можливе лише в межах кримінального процесу. Доказом вини може бути вирок суду постановлений у кримінальній справі або інше судове рішення, яке підтверджує вину особи. Разом з тим акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб ТзОВ«Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс»та ПП «Сервіс Доріг», ТзОВ «Доміно-2010», ПП «Цайпер-Україна», ПП «Західбудсервіс» на порушення публічного порядку, не пояснює, в чому саме таке порушення полягає. Суд не надано вироку відносно керівників або інших посадових осіб ТзОВ«Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс»та ПП «Сервіс Доріг», ТзОВ «Доміно-2010», ПП «Цайпер-Україна», ПП «Західбудсервіс». Відповідач керується в акті перевірки фактами відсутності основних фондів, трудових ресурсів та транспортних засобів у контрагентів позивача ПП «Сервіс Доріг», ТзОВ «Доміно-2010», ПП «Цайпер-Україна», ПП «Західбудсервіс»відсутність останнього за місцезнаходженням, що не може бути взято за основу визнання правочинів недійсними чи нікчемними.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочину, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплений належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Відповідачеві не надано право визначати дійсність тих чи інших договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, приміщень, чисельності персоналу, умови його транспортування. Положеннями законодавства, яке регламентує права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Тому правочин між позивачем та його контрагентами є оспорюваним, тобто, є правомірним, поки його недійсність не буде встановлена судом.

На думку суду, податковий орган при визначені права платника податку на формування податкового кредиту зобов'язаний керуватись лише тими обставинами, які мали місце та мали бути відомими платникові під час здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Діючим законодавством України не передбачений обов'язок покупця товарів (робіт, послуг) слідкувати за подальшою діяльністю свого постачальника та про стан його оподаткування. Обов'язок стосовно контролю за оподаткуванням суб'єктів господарювання покладений на податкові органи, а не на покупця товарів (робіт послуг). На думку суду, придбавач товарів (робіт, послуг) провадячи господарську діяльність вправі сподіватись на легітимність господарської діяльності продавця товарів та належне виконання податкових обов'язків цим суб'єктом підприємницької діяльності у зв'язку з належною організацією роботи з боку податкового органу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. На думку суду, відповідач не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень.

Виходячи з того, шо висновки відповідача, зазначені в акті від 28.11.2011р. є неправомірними, то позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2011р., прийнятих на підставі вказаного акту перевірки, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору (держмита) в сумі 433,23 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002242321 та №0002252321 від 09.12.2011 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційний консультативний центр «Кияс» (м. Львів пр. Чорновола, 19/1, ЄДРПОУ 31144689) 433,23 (чотириста тридцять три гривні 23 коп) грн. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 24.12.2012 року.

Суддя Гулкевич І.З.