Ухвала суду № 28271915, 06.11.2012, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-3195/09/17/0170

06.11.12 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Яковенко С.Ю.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін: сторони не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Папуша О.В. ) від 17.05.2012 у справі № 2а-3195/09/17/0170

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керчі" (вул. Години 2 в, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98303)

до Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Борзенко, 40, місто Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.05.2012 адміністративний позов Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 25.11.2008№ 0002621503/0,вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалі справи Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Керч" (далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби(далі-відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного рішення діяв з перевищенням повноважень, всупереч нормам діючого законодавства, що порушує права та інтереси підприємства.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, 09.02.2009 відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення № 0002621503/0, яким на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивача зобов'язано до сплати штрафу у розмірі 50% від суми узгодженої суми податкового зобов'язання у сумі 136 939,81 грн.

Передумовою застосування до позивача штрафних санкцій став акт від 18.11.2008 № 2294/15-3/19195199 невиїзної документальної перевірки позивача з питання несвоєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання по збору за спеціальне використання водних ресурсів за 3 квартал 2004 року по граничному терміну сплати 19.11.2004 в сумі 273 879,41 грн.

Як свідчать матеріали справи позивачем, як платником збору за спеціальне використання водних ресурсів від підприємств житлово-комунального господарства самостійно розраховано до сплати розмір збору, розмір якого узгоджено поданою декларацією та перераховано до бюджету у період з липня по вересень 2004 року суму розміром 40000,00 грн., на підтвердження чого надано банківські квитанції.

Відповідно до пункту 7.7. статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" визначено принцип рівності бюджетних інтересів. Встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що відповідачем здійснено самостійне зарахування платежів, направлених позивачем у рахунок погашення зобов'язань зі сплати збору, направлено в рахунок сплати податкового боргу, що виник на підставі податкового повідомлення-рішення від 09.02.2009 № 0002621503/0.

Підпунктом 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Отже, враховуючи приписи зазначеної статті, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкового зобов'язання та погашення податкового боргу.

Національний банк України, відповідно до статті 2 Закону України "Про національний банк України", є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Функцією Національного банку України згідно пункту 6 статті 7 Закону є визначення системи, порядку і форм платежів, у тому числі між банками.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Національний банк України" та з метою приведення порядку здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті у відповідності до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України правлінням Національного банку України затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 № 22,яка встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Згідно пункту 1.7 Інструкції кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому відповідно до пункту 3.8 вказаної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник несе відповідальність за дані, що зазначені в реквізитах платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що право визначення призначення платежу у відповідності до діючого законодавства України належить виключно платнику.

Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Отже, приймаючи до уваги часткове погашення платником податків своїх податкових зобов'язань, нарахування розміру штрафних санкцій без врахування здійснених платником податків платежів, здійснено податковим органом неправомірно, з порушенням норм податкового законодавства, що безпосередньо впливає на права та обов'язки платника податків щодо подвійного погашення податкових зобов'язань.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з досліджених експертом матеріалів фактична сплата збору за спеціальне водокористування водних ресурсів підтверджується з урахуванням призначення платіжних доручень сумою 30000,00 грн. При співставленні первинних документів зі сплати з даними особистого рахунку встановлено, що всі платіжні доручення відображені в картці особистого рахунку, протее, в наданому розрахунку штрафних санкцій не враховані платіжні доручення по призначенню платежу, а враховані за період 2008 року. Наданими на дослідження документами сплати позивачем збору за спеціальне використання водних ресурсів за 3-й квартал 2004 року після граничного строку його сплати (19.11.2004) не підтверджується. Розрахунок штрафних санкцій сумою 136939,81 грн. наданими на дослідження документами не підтверджується. Розходження з даними акту -136 939,81 грн. у сторону зменшення штрафних санкцій виникло за рахунок того, що в акті не враховані платіжні документи з відповідним призначенням платежу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача, оскільки спеціальний Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не надає органам державної податкової служби права змінювати призначення платежу, яке самостійно визначено платником податків, а тому неврахування погашених платником податків податкових зобов'язань при визначення суми штрафу, є неправомірними діями, з огляду на що визначену у рішенні сума є необґрунтованою.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а надані позивачем письмові пояснення щодо неправомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки відповідачем не доведена правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, тому існують підстави для визнання його протиправним та скасування.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, «на підставі»означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, «у межах повноважень»означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, «у спосіб»означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, діяв в не порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Керчі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 17.05.2012 у справі № 2а-3195/09/17/0170 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 листопада 2012 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис С.Ю. Яковенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко