Рішення № 28265648, 20.12.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2012 року справа № 5020-1372/2012За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(АДРЕСА_2)

про стягнення 25 573,88 грн, розірвання договору та зобов'язання звільнити майно,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ФКМ Севастопольської міської Ради) -Бекетова Н.С -представник, довіреність від 25.07.2012;

відповідач (ФОП ОСОБА_1) - не прибула, явку уповноваженого представника не забезпечила.

Обставини справи:

03.12.2012 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі -позивач, ФКМ Севастопольської міської Ради) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі -суд) із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач, ФОП ОСОБА_1) про стягнення 25 573,88 грн, з яких: 3 608,39 грн -заборгованість з орендної плати за період з 01.04.2012 по 30.09.2012; 242,69 грн -30% річних; 122,80 грн -пеня; 21 600,00 грн -штраф, розірвання договору оренди та зобов'язання звільнити і повернути майно.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 173-11 від 18.08.2011 в частині своєчасного та повного внесення орендної плати.

Ухвалою від 10.12.2012 порушено провадження у справі № 5020-1372/2012 та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору; розгляд справи призначено на 20.12.2012.

Присутня у судовому засіданні 20.12.2012 представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у засідання суду не з'явилась, явку свого повноважного представника не забезпечила, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно і належним чином /арк. с. 27-30/ за адресою, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 24-25/; про причини неявки суду не сповістила; відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надала.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абзацу першого пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явились у засідання.

Водночас, за змістом абзацу третього підпункту 3.9.1 вказаного пункту, у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Як убачається з матеріалів справи, ухвала суду про порушення провадження у справі, яку надіслано за місцем проживання відповідача, повернулась до суду із відміткою „за закінченням терміну зберігання" /арк. с. 29/.

За таких обставин суд вважає відповідача такою, що повідомлена про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що явка відповідача обов'язковою не визнавалась, а подальше відкладення розгляду справи суперечить міжнародному принципу вирішення спору протягом розумного строку та порушує відповідне право позивача, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами -в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

18.08.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна № 173-11 (далі -Договір, спірний Договір) /арк. с. 12-13/.

Відповідно до пункту 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар -прийняти в оренду нерухоме майно -вбудовані нежилі приміщення площею 72,70 м2, розташовані в підвальному поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, -яке перебуває на балансі Комунального підприємства „Ремонтно-експлуатаційне підприємство № 17" (далі -об'єкт оренди), вартість якого, згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2010, становить 131 745,00 грн (без ПДВ).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що орендна плата сплачується щомісячно та становить 600,00 грн (без ПДВ) за перший місяць оренди і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця на відповідні рахунки місцевого бюджету.

Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому (пункт 3.3 Договору).

За умовами Договору (підпункт 4.4.3 пункту 4.4 Договору) Орендар зобов'язався своєчасно вносити Орендодавцю орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 09.08.2014 (пункт 7.1 Договору).

Як установлено судом, позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме: передав відповідачеві об'єкт оренди за Актом приймання-передачі орендованого майна від 18.08.2011, підписаним обома сторонами без зауважень /арк. с. 14/.

Натомість, відповідач умови Договору порушила: орендну плату з часу укладення Договору оренди (18.08.2011) сплатила лише один раз -07.10.2011, та і то не в повному обсязі, що встановлено рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.06.2012 у справі № 5020-468/2012 /арк. с. 18-21/, яке в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України має преюдиціальне значення для даної справи.

Внаслідок неналежного виконання Орендарем умов Договору у відповідача перед позивачем за період з 01.04.2012 по 30.09.2012 утворилась заборгованість в сумі 3 608,39 грн, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 № 339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 26.01.2010 № 9128), Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 34-38/.

Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі -підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна".

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як установлено судом, 18.08.2011 між сторонами укладено Договір № 173-11 /арк. с. 12-13/, який за своєю правовою природою та ознаками є договором оренди.

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з положеннями частини першої статті 283 Господарського кодексу України та частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендарю) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.

При цьому, за змістом статті 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Таким чином, укладений між сторонами Договір № 173-11 від 18.08.2011 є підставою виникнення у відповідача обов'язку щодо внесення орендної плати за користування об'єктом оренди.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як установлено судом, за умовами Договору (пункт 3.2) Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця.

Отже, останній платіж за спірний період (квітень-вересень 2012 року) відповідач була зобов'язана здійснити в строк до 20.09.2012.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, в порушення наведених приписів, доказів погашення заборгованості по орендній платі в сумі 3 608,39 грн відповідачем не надано.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 3 608,39 грн є обґрунтованими, підтверджені документально, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

При цьому судом враховано, що раніше, рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.06.2012 у справі № 5020-468/2012 з відповідача на користь позивача стягнута заборгованість за цим же Договором оренди (Договір № 173-11 від 18.08.2011), 30% річних, пеня та штраф, але за період, що передує позовному періоду у цій справі (з 01.04.2012 по 30.09.2012), а саме за період з вересня 2011 року по березень 2012 року /арк. с. 18-21/.

Також позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 30% річних в сумі 242,69 грн.

Суд вважає дану вимогу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 Договору сторони встановили, що у разі прострочення внесення орендної плати понад 30 календарних днів, Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов'язаний сплатити на користь Орендодавця 30% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, сторони відступили від положень цивільного законодавства та передбачили в Договорі збільшений розмір процентів річних порівняно із тим, який встановлено статтею 625 Цивільного кодексу України, що є їх правом та проявом принципу свободи договору (ст. ст. 3, 6, 627-628 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання більше ніж на 30 календарних днів (станом на день звернення до суду із даним позовом прострочення сплати орендної плати за останній місяць позовного періоду -вересень 2012 року -тривало більше 70 днів; докази погашення заборгованості в сумі 3 608,39 грн суду не надані), а тому зобов'язаний сплатити позивачеві 30% річних від простроченої суми.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30% річних /арк. с. 11/, суд визнає його вірним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення тридцяти процентів річних від простроченої суми (3 608,39 грн) в розмірі 242,69 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов'язання або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, пеня є мірою відповідальності боржника за порушення ним строків виконання грошового зобов'язання.

Згідно із пунктом 8.5 Договору, у разі порушення строку внесення орендної плати, встановленого пунктом 3.2 Договору, Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню у розмірі 200% від облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який буде нараховуватися пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 122,80 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені /арк. с. 11/, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 122,80 грн є обґрунтованими і підлягають до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення штрафу в сумі 21 600,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8.7 Договору, у разі прострочення внесення орендної плати більше 60 календарних днів Орендар сплачує на користь Орендодавця штраф у сумі, що дорівнює трикратному розмірові річної орендної плати за Договором.

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взято місячну орендну плату (600,00 грн -пункт 3.2 Договору); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 21 600,00 грн (600,00*12 місяців*3).

Водночас, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Судом установлено, що навіть за останній місяць позовного періоду (вересень 2012 року) прострочення сплати відповідачем орендної плати станом на день звернення позивача до суду із даним позовом тривало більше 60 днів.

Водночас, надаючи оцінку доводам позивача щодо стягнення штрафу в розмірі 21 600,00 грн суд зазначає, що позивач в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не надав суду жодних доказів на підтвердження факту спричинення йому збитків в результаті несплати відповідачем орендної плати в контексті заявленої суми.

Тому, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті (21 600,00 грн), є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобов'язання (3 608,39 грн), суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, -до 8 000,00 грн, враховуючи повторність вчинення вказаного правопорушення протягом 2012 року, що підтверджено рішенням господарського суду міста Севастополя від 19.06.2012 у справі № 5020-468/2012 /арк. с. 18-21/.

На думку суду, такий розмір відповідальності є адекватним суті вчиненого відповідачем правопорушення та його наслідкам.

Підсумовуючи викладене, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 11 973,88 грн, з яких: основний борг з орендної плати за період з 01.04.2012 по 30.09.2012 -3 608,39 грн; 30% річних -242,69 грн; пеня -122,80 грн і штраф -8 000,00 грн. В частині стягнення штрафу в розмірі 13 600,00 грн (21 600,00-8 000,00) -в позові слід відмовити.

У зв'язку з невиконанням відповідачем протягом тривалого часу зобов'язань щодо внесення орендної плати позивач вимагає розірвати Договір оренди нерухомого майна № 173-11 від 18.08.2011 та зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 звільнити вбудовані нежилі приміщення площею 72,70 м2, розташовані в підвальному поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та передати їх Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради за актом приймання-передачі.

Суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Загальний порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною третьою статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", яка є спеціальною правовою нормою, передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов'язань та з інших підстав передбачено також пунктом 7.4 Договору.

Отже, вимога позивача про розірвання Договору оренди нерухомого майна № 173-11 від 18.08.2011 є правомірною та відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Судом встановлений факт порушення відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна № 173-11 від 18.08.2011 в частині внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі, що, в контексті частини третьої статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та пункту 7.4 Договору, є підставою для розірвання цього Договору на вимогу однієї сторони (в даному випадку Орендодавця -позивача у справі) у зв'язку із невиконанням іншою стороною (Орендарем -відповідачем) своїх зобов'язань.

За викладених обставин, вимога позивача про розірвання договору оренди є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити на наступному.

Згідно з частиною п'ятою статті 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір розірвано він вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, Договір оренди нерухомого майна № 173-11 від 18.08.2011 вважатиметься розірваним із дати набрання даним судовим рішенням законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 № 02-5/225 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Частина друга статті 16 Цивільного кодексу України називає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів примусове виконання обов'язку в натурі.

Наведеній нормі кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів присудження до виконання обов'язку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Підпунктом 4.4.14 пункту 4.4 Договору встановлений обов'язок Орендаря повернути (звільнити) об'єкт оренди у разі припинення дії договору у належному стані протягом 30 календарних днів з дати припинення договору.

Зі змісту пункту 2.7 Договору також убачається, що передача майна Орендарем та прийом його Орендодавцем оформлюється актом приймання-передачі об'єкта оренди, який підписується представниками сторін та балансоутримувачем.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, об'єкт оренди -вбудовані нежилі приміщення площею 72,70 м2, розташовані в підвальному поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, -підлягає поверненню позивачеві за актом приймання-передачі.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити орендоване майно та повернути його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, яка є похідною від вимоги про розірвання договору, також підлягає задоволенню.

Беручи до уваги вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, згідно з абзацом четвертим підпункту 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі зменшення судом розміру неустойки судовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 682,50 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_2; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 33213870700001 в ГУ ДКС України в м. Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22080400) 11 973,88 грн (одинадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три грн 88 коп.), з яких: 3 608,39 грн -заборгованість з орендної плати; 242,69 грн -30% річних; 122,80 грн -пеня і 8 000,00 грн -штраф.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_2; відомості про поточні рахунки в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5; п/р 37188003000416 в ГУ ДКС України в м. Севастополі, МФО 824509) судовий збір в сумі 2 682,50 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн 50 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Розірвати Договір оренди нерухомого майна № 173-11 від 18.08.2011, укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, -з дати набрання рішенням у цій справі законної сили.

5. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; АДРЕСА_2) звільнити орендоване за договором оренди № 173-11 від 18.08.2011 майно -вбудовані нежилі приміщення площею 72,70 м2, розташовані в підвальному поверсі будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (ідентифікаційний код 25750044; 99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5) за актом приймання-передачі.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. В частині стягнення штрафу в розмірі 13 600,00 грн -в позові відмовити.

Повне рішення складено 25.12.2012.

Суддя підпис В.О. Головко