Рішення № 28265267, 20.12.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.12.12 р. Справа № 24/214

Господарський суд Донецької області у складі

головуючого судді Сгара Е.В., суддів Бокової Ю.В., Попкова Д.О.

при секретарі судового засідання Фенченко Б.М.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м.Київ

До відповідача-1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

До відповідача-2: Приватного підприємства "Востоктопливо", м.Донецьк

Предмет спору: стягнення 360 293,13 грн..

За зустрічним позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м.Київ

Предмет спору: про розірвання договору фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р.

За участю представників:

від позивача (за первісним позовом): Ковалик В.В. - довір.

від відповідача-1 (за первісним позовом): не прибув.

від відповідача-2 (за первісним позовом): не прибув.

На підставі статті 77 ГПК України оголошувались перерви: 06.10.2009р. до 20.10.2009р., 13.05.2010р. до 26.05.2010р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк та Приватного підприємства "Востоктопливо", м.Донецьк про стягнення 360 293,13 грн., з яких 329 236,82 грн. боргу по простроченим лізинговим платежам, 22 734,94 грн. пені, 2 669,46 грн. 3% річних, 5 651,90 грн. інфляційних витрат.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачами взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р. та договору поруки від 19.11.2007р.

В судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав.

Відповідачі по справі зазначили про часткові платежі за спірним договором на користь позивача в період, що вказаний позивачем в таблиці нарахування штрафних санкцій. Повідомили про неправильне визначення позивачем періоду нарахування штрафних санкцій. Зазначили, що нарахування інфляційних та 3% річних не передбачено умовами спірного договору.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Донецької області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м.Київ про розірвання договору фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р.

В обґрунтування своїх вимог позивач по зустрічному позову посилається на той факт, що за умовами договору №223 від 19.11.2007р. ТОВ "АІС-Лізинг" повинен був передати автомобілі (самоскиди) з вантажопідйомністю 17750 кг., проте у виданих реєстраційних свідоцтвах на автомобілі було вказано на їх вантажопідйомність - 7690 кг.

Відповідач по зустрічному позову проти вимог заперечив, посилаючись на той факт, що автомобілі передані позивачу по зустрічному позову саме з вантажопідйомністю 17750 кг, а також на те, що передані у користування автомобілі прийняті позивачем по зустрічному позову без жодних зауважень та використовуються протягом розгляду справи в суді.

На підставі ст.79 ГПК ухвалою суду від 18.01.2010р. провадження у справі зупинялось до розгляду пов'язаної справи №16/349пд.

Ухвалою суду від 29.03.2010р. провадження у справі було поновлено.

Ухвалою суду від 17.05.2010р. у МРЕВ №1 при УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області були витребувані додаткові відомості в порядку ст.38 ГПК України, в тому числі відомості про поняття «повна маса», яким чином визначається вантажопідйомність автомобіля з урахуванням наявності свідоцтва про реєстрацію, та якою є вантажопідйомність автомобілів, переданих від позивача по первісному позову відповідачу по первісному позову за спірним договором.

Згідно відповіді МРЕВ №1 при УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області №9/1-1498 від 26.05.2010р., повна маса - максимальна маса завантаженого транспортного засобу, об'явлено допустимими компетентним органом держави, в якому зареєстровано транспортній засіб, а вантажопідйомність автомобіля можливо визначити на підставі свідоцтва про реєстрацію, віднявши від «повна маса» - «маса без навантаження».

Ухвалами суду від 10.06.2010р. на підставі ст.ст.41, 79 ГПК України у справі призначалась судова комплексна автотехнічна та товарознавча експертиза та провадження у справі зупинялось.

11.10.2010р. на адресу суду надійшло повідомлення експерта про неможливість надати висновок у зв'язку із непредставленням учасниками судового засідання спірних автомобілів для огляду судовим експертом.

Ухвалою суду від 05.06.2012р. провадження у справі поновлено.

Процесуальний строк розгляду спору продовжувався в порядку ст.69 ГПК України.

Склад суду змінювався. Розпорядженням заступника голови господарського суду Донецької області від 05.12.2012р. призначено колегіальний розгляд спору у складі головуючого судді Сгара Е.В., суддів Бокової Ю.В., Попкова Д.О.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

19.11.2007р. між позивачем (лізингодавець) та відповідачем-1 (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №223 (далі по тексту договір).

Строк користування лізингоодержувачем майном становить 36 місяців з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна згідно п.4.3. даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором (п.2.1. договору).

Договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обов'язковим для сторін. Дія договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. (п.18.2. договору).

З огляду на матеріали справи та умови договору, суд дійшов висновку, що в спірний період договір був чинним.

Предметом даного договору є надання лізингодавцем в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмету лізингу, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в специфікації (додаток №2 до договору) - далі за текстом договору - "майно" або "предмет лізингу", для власного користування лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів (п.1.1. договору).

Майно є власністю лізингодавця протягом усього строку дії даного договору (п.1.2. договору).

Розділом 3 договору фінансового лізингу передбачені розміри та порядок розрахунків.

Відповідно до п.3.1. договору, лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та п.3.5. договору.

Відповідно до п.3.5. договору, усі платежі за договором здійснюються в національній валюті України (гривнях) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок. Лізингоодержувач здійснює платежі за цим договором в строки відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору).

Додатком №1 до договору «Графік сплати лізингових платежів» сторони визначили суми та строки здійснення відповідачем-1 таких платежів на користь позивача.

На підставі п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг" із змінами та доповненями, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів встановлюється в порядку, встановленому договором.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором лізингу позивачем (кредитор) та відповідачем-2 (поручитель) був укладений договір поруки від 19.11.2007р., згідно умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання відповідачем-1, усіх його зобов'язань перед позивачем у повному обсязі, що виникли із договору №223 фінансового лізингу від 19.11.2007р., укладеного між кредитором та боржником (надалі договір поруки), у тому числі і в частині компенсації можливих збитків та сплати можливих штрафних санкцій, комісій (винагород), додаткових платежів, які передбачені лізинговим договором та чинним законодавством України ( п.1.1. договору поруки).

Відповідно п.п. 1.3., 1.4. договору поруки зазначено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник. В тому числі за відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, що обумовлені у лізинговому договору та передбачені законодавством України. Відповідальність поручителя та боржника є солідарною.

Згідно умов п.2.2. договору поруки передбачено, що поручитель, повинен виконати свої зобов'язання на користь кредитора на протязі 2 банківських днів з моменту пред'явлення кредитором вимог, передбачених у п.2.1. цього договору (а саме -у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за лізинговим договором, кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя), шляхом перерахування суми заборгованості боржника на поточний рахунок кредитора, зазначений у розділі 5 "реквізити та підписи сторін" цього договору або інший рахунок, реквізити якого кредитор надасть поручителю.

Порука припиняється погашенням усіх зобов'язань боржника в повному обсязі за лізинговим договором (п.3.2. договору поруки).

Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

У зв'язку із несплатою лізингових платежів в повному обсязі та в установлені договором строки (протягом жовтня 2008р. - травня 2009р), позивач звернувся до суду та просить стягнути заборгованість в загальному розмірі 329 236, 82 грн.

Відповідно до Додатку №1 до Договору відповідач-1 повинен був здійснювати на користь позивача лізингові платежі наступним чином:

22.10.2008р. - 47 988, 01 грн.

22.11.2008р. - 47 854, 05 грн.

22.12.2008р. - 46 873, 19 грн.

22.01.2009р. - 46 709, 00 грн.

22.02.2009р. - 46 136, 46 грн.

22.03.2009р. - 44 676, 29 грн.

22.04.2009р. - 45 192, 65 грн.

22.05.2009р. - 44 287, 40 грн.

Відповідачами по справі не надано до справи доказів погашення спірної заборгованості по вказаному вище графіку платежів за договором лізингу №223 від 19.11.2007р.

Таким чином, сума заборгованості в розмірі 329 236, 82 грн. є доведеною позивачем та підлягає солідарному стягненню з відповідачів.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаного, позивач просить стягнути з відповідачів за період з 22.10.2008р. по 28.05.2009р. 3% річних в сумі 2 669, 46 грн. та інфляційні за листопад 2011р. - квітень 2009р. в сумі 5 651, 90 грн.

Відповідачі проти нарахування вказаних сум заперечили, посилаючись на той факт, що такі санкції не передбачені умовами договорів.

Заперечення відповідачів судом не прийнято з огляду на наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання. Такі нові - додаткові зобов'язання прямо передбачені в Законі, а розмір відсотків річних може встановлений за домовленістю сторін у разі, якщо сторони не згодні із визначенням цього розміру як «3%».

Враховуючи той факт, що у відповідача-1 за зазначений вище період значилась заборгованість перед позивачем у зв'язку із несвоєчасним та неповним виконанням своїх договірних зобов'язань, оскільки індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних є обґрунтованими та правомірними.

Розрахунок 3% річних та інфляційних перевірено судом з урахуванням умов договору (кінцевої дати для здійснення чергового лізингового платежу) та приписів діючого законодавства та відповідно такі суми складають:

3% річних - 2 642, 40 грн.

Інфляційні - 11 763, 61 грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 5 651, 90 грн., що не суперечить приписам діючого законодавства.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення інфляційних в сумі 5 651, 90 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі, 3% річних - частково в сумі 2 642, 40 грн.

Вимоги щодо стягнення 3% річних в залишковій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.ст.216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно п.п.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543-96-ВР, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Лізингоодержувач несе відповідальність за порушення своїх обов'язків, а саме сплачує лізингодавцю за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п.3.1. договору та графіком сплати лізингових платежів (додаток №1 до договору) та інших платежів, передбачених договором-пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим Лізингодавцеві, понад вказану пеню. (п.11.2., 11.2.1. договору).

Згідно ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543-96-ВР, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи наведені вище приписи, позивач просить стягнути з відповідачів пеню у сумі 22 734, 94 грн. за період з 22.10.2008р. по 28.05.2009р., застосовуючи при цьому подвійну облікову ставку НБУ, що відповідає приписам чинного законодавства.

Пеня перерахована судом з урахуванням умов договору (кінцевої дати для здійснення чергового лізингового платежу) та приписів діючого законодавства та відповідно складає 21 349, 94 грн.

Таким чином вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 21 349, 94 грн.

Вимоги про стягнення пені в залишковій сумі задоволенню не підлягають у зв'язку з безпідставністю заявлення.

В ході розгляді спору Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Донецької області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м.Київ про розірвання договору фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р.

При розгляді даних зустрічних вимог, господарський суд виходить з наступного.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилається на той факт, що відповідачем за цим позовом порушенні умови договору фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р., а саме було передано автомобілі іншої вантажопідйомністю, ніж визначено у договорі та додатках до нього.

Відповідно до п. 1.1 договору, Лізингодавець (ТОВ "АІС-Лізинг") надає в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу (СПД ОСОБА_1.) предмет лізингу, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в Специфікації (Додаток №2 до договору) для власного користування Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Статтею 4 договору фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р. передбачений порядок передачі предмету лізингу.

Так, відповідно до п.4.2. договору встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний в присутності лізингодавця перевірити якість, комплектність та відповідність майна умовам договору (в т.ч. відповідність майна встановленим лізингоодержувачем умовам та спеціфікаціям), що підтверджуються актом (-ами) приймання-передачі майна.

Приймання лізингоодержувачем майна в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі майна, що підтверджують якість, комплектність, справність майна і відповідність майна техніко-економічним показникам та умовам договору. Акт приймання -передачі підписується сторонами та зі сторони лізингодавця скріплюється печаткою (п.4.3. договору).

Відповідна специфікація, що є додатком №2 до договору та відповідний акт приймання-передачі від 22.02.2008р. наявні в матеріалах справи.

Згідно акта приймання-передачі майна від 22.02.2008р., позивач передав відповідачу-2 5 автомобілів FAW CA 3252 із зазначенням їх вантажопідйомності 17750 кг.

Обидва документи підписані обома сторонами без жодних зауважень та скріплені печатками підприємств.

Як зазначається у п.9.1. договору, майно реєструється на ім'я лізингодавця. Для проведення реєстрації майна лізингоодержувач зобов'язаний після отримання майна надати його для огляду в Міжрайонне Реєстраційно-Екзаменаційне відділення №9 (надалі - МРЕВ №9) протягом 3-х днів. В разі ненадання майна для огляду в МРЕВ №9, лізингодержувач повинен надати документ - "Висновок спеціаліста з комплексного дослідження транспортних засобів", оформлений належним чином для здійснення реєстрації майна.

Як зазначено у зустрічній позовній заяві, позивач за зустрічним позовом, посилається на те, що у виданих реєстраційних свідоцтвах на автомобілі було зазначено, що їх вантажопідйомність складає 7690 кг, а не 17750 кг, як було вказано в специфікації та акті приймання-передачі майна.

Тобто, позивач по зустрічному позову стверджує, що майно яке було передане не відповідало вимогам специфікації та не відповідало його призначенню на момент підписання акту приймання-передачі майна.

Відповідно до наданих Міжрайонним реєстраційно-екзаменаційним відділом №1 при Управлінні Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Донецькій області пояснень, вантажопідйомність автомобіля можливо визначити на підставі свідоцтва про реєстрацію, віднявши від "повна маса" - "маса без навантаження".

Згідно додатку до сертифікату відповідності №589784 серія ГЕ, який міститься в матеріалах справи, технічна допустима маса ДТЗ становить 32250 кг, а маса спорядженого ДТЗ становить 14500кг, а отже вантажопідйомність ДТЗ становить 17750 кг. (32250-14500=17750), що зокрема підтверджено і листом підприємства виробника №91/м від 14.12.2008р., наявним в матеріалах справи.

Отже, наведені за зустрічним позовом позивачем підстави для розірвання договору фінансового лізингу не відповідають обставинам справи та спростовуються наявними у справі матеріалами, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволені зустрічного позову.

Таким чином, зустрічні позовні вимоги про розірвання договору фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р. задоволенню не підлягають.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі ст.ст. 267, 526, 527, 549, 553, 554, 625 Цивільного кодексу України, ст.67, 193, 216-218 Господарського кодексу України, Закону України „Про фінансовий лізинг", Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", керуючись ст.ст. 2-1, 4-2, 4-3, 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 69, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк та до Приватного підприємства "Востоктопливо", м.Донецьк про стягнення 360 293,13 грн. задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент.номер НОМЕР_1) та з Приватного підприємства "Востоктопливо" (83108,м.Донецьк, вул.Цюрупи, 25, ідент.номер 34384864) заборгованість в сумі 329 236, 82 грн., інфляційні в сумі 5 651, 90 грн., 3% річних в сумі 2 642, 40 грн., пеню в сумі 21 349, 94 грн., державне мито в сумі 3 588, 81 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 313, 77 грн.

У задоволені первісного позову в залишковій частині відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні зустрічних позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІС-Лізинг", м.Київ про розірвання договору фінансового лізингу №223 від 19.11.2007р. відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 25.12.2012р.

Головуючий суддя Сгара Е.В.

Суддя Бокова Ю.В.

Суддя Попков Д.О.