Ухвала суду № 28259577, 13.12.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Труханова Л.М.

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 року справа №2а/0550/3571/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: Шишова О.О., Дяченко С.П., Сіваченка О.П., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Харцизької міської ради на постанову Харцизького міського суду Донецької області від 27 вересня 2012 року у справі № 2а/0550/3571/2012 за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Харцизької міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум щорічної одноразової допомоги на оздоровлення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманих сум щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2008-2011 роки.

Постановою суду першої інстанції позов задоволений. Визнані неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Харцизької міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_4 щорічної допомоги на оздоровлення за 2008-2011 роки в розмірі меншому, ніж передбачено ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Харцизької міської ради (86700, м. Харцизьк, вул. Шалімова, 2 код ОКПО 25968889) на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Макіївка Донецької області недоплачену суму щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2008-2011 роки в розмірі 18894 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_4 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та є інвалідом 2 групи з 06.05.2010 року (а.с.3-6).

Відповідно до листа-довідки відповідача на ім'я позивача № 09вх/053 від 27.02.2012р., позивачу нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення, а саме: 27.01.2012р. - за 2008-2009р.р.- по 90 грн., за 2010 р. в розмірі 120,00 грн. , 31.01.2012р. - за 2011 рік в розмірі 120,00 грн. (а.с.7).

Відповідно до вказаного листа відповідачем позивачу виплачена допомога на оздоровлення: за 2008 рік - виплачена 27.01.2012р., платіжне доручення №16 в сумі 90 грн.; за 2009 рік - виплачена 27.01.2012 р., платіжне доручення №23 в сумі 90 грн.;

у зв'язку з встановленням 2-ї групи інвалідності: за 2010 рік - виплачена 27.01.2012р., платіжне доручення №31 в сумі 120 грн.; за 2011 рік - виплачена 31.01.2012 року, платіжне доручення № 43 в сумі 120 грн. (а.с.7).

Доводи відповідача, що розмір щорічної допомоги на оздоровлення повинен визначатись у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 суд першої інстанції вважав необґрунтованими з наступних підстав.

Правовідносини за даним позовом регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796).

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, а також виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами.

Відповідно до ст. 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності повинен керуватися виключно Конституцією, законами України, а також підзаконними актами, які прийняті згідно Конституції України.

Відповідно до ст. 48 Закону № 796 щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 2 групи виплачується в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Зі змісту статті вбачається, що даним законодавчим актом визначено розмір щорічної допомоги на оздоровлення, як величину кратну відносно розміру мінімальної заробітної плати.

Законом України від 28.12.2007р. №107-УІ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» стаття 48 Закону № 796 була викладена в новій редакції, відповідно до якої одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника з числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ці зміни Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008 були визнані неконституційними, дія статті 48 Закону №796 була поновлена.

Упродовж 2009-2011 років положення статті 48 Закону №796 змін не зупинялися та не змінювалися.

Статтею 71 Закону №796 визначено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Проаналізувавши норми бюджетних законів за 2009 та 2010 роки, а саме: Закони України від 26 грудня 2008 року № 835-IV «Про державний бюджет України на 2009 рік» (стаття 71) та від 27 квітня 2010 року № 2154 «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (стаття 70) суд зазначає, що вказані закони містили приписи Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Однак Кабінетом Міністрів України упродовж цих років не було видано відповідних актів, а тому з 22 травня 2008 року норми статті 49 Закону № 796 є діючими.

Пунктом 7 Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-УІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені прикінцеві положення пункту 4 певним змістом, яким серед іншого встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52 та 54 Закону №796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Аналіз зазначених норм спеціального Закону доводить, що серед наведених норм відсутня стаття 48 Закону № 796, внаслідок чого посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 є безпідставним.

На виконання п. 7 Закону № 3491 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №745 від 06.07.2011 року «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала законної сили 23.07.2011 року. Зі змісту вказаної постанови КМУ вбачається, що нею розмір допомоги на оздоровлення громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 2011 році також не встановлювався. Тобто в 2011 році норми статті 48 Закону № 796 також були діючими.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 03-рп/2012 підтверджено право Кабінету Міністрів України, як державного органу, що має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, на визначення механізму реалізації законів України, в тому числі встановлення порядку та розмір соціальних виплат, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету.

Вказанім Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 03-рп/2012 визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України та пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012р. №4 «Про судову практику вирішення адміністративними судами спорів, що виникають у зв'язку із застосуванням статей 39, 48, 50, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ураховуючи особливість дії в часі закону про Державний бюджет України на відповідний рік, нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, виданий на його виконання, також діє у межах бюджетного року, однак як зазначалось раніше, Кабінетом Міністрів України упродовж цих років (2008-2011 р.р.) не було видано відповідних актів, а тому, норми статті 48 Закону №796 протягом цих років були діючими.

Крім того, в рішеннях Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та №03-рп/2012 від 25 січня 2012 року не міститься висновку щодо неконституційності положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-Х11 від 28.02.1991 року.

За таких обставин розмір допомоги на оздоровлення за 2008-2011 роки повинен бути визначений статтею 48 Закону №796, а не постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562.

Наведене не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, так при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).

Посилання відповідача на виконання ним зобов'язань по нарахуванню та виплаті допомоги позивачу в межах відповідних бюджетних призначень, суд першої інстанції вважав необґрунтованими, виходячи з наступного.

Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до ст. 63 здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а виплата щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, передбачених ст. 48 Закону, згідно з цією нормою Закону здійснюють органи соціального захисту населення.

Відповідно до п. 2 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України № 936 від 20.09.2005 року (далі - Порядок), розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, головні управління праці та соціального захисту населення обласних, Головне управління соціального захисту населення Київської міської, управління праці та 22. соціального захисту населення Севастопольської міської, управління (відділи) праці та грн. соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад, Фонд соціального захисту інвалідів. Відповідно до п. 4 Порядку виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад (далі - уповноважений орган).

Відповідно до п. 2.10 Порядку обліку зобов'язань розпорядників бюджетних коштів в органах Державного казначейства України, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 09.08.2004р. № 136, у разі змін умов зобов'язань (додаткові договори, розірвання договору тощо) розпорядник бюджетних коштів повинен протягом 7 робочих днів з дати їх виникнення подати до органів Державного казначейства України Реєстр та/або Реєстр фінансових зобов'язань і відповідні підтвердні документи щодо уточнення реквізитів та показників таких зобов'язань.

Пунктом 2.12 вказаного Порядку передбачено, що бюджетні фінансові зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законодавством України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Таким чином, відповідач на виконання вказаних вимог повинен був подати до органів державного казначейства необхідні документи для реєстрації та обліку зобов'язання по сплаті позивачу суми щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте відповідачем не було проведено вказаних дій, передбачених діючим законодавством.

Суд першої інстанції не прийняв посилання управління на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на недоведеність даної обставини, а ні бюджетного запиту а ні кошторису управлінням (відповідачем у справі) не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спірні виплати є одноразовими, виплачуються щорічно, і відповідні правовідносини закінчуються на день проведення таких виплат, саме з цієї дати виплати і необхідно відраховувати шестимісячний строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Отже, враховуючи дати виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення (27.01.2012р. та 31.01.2012р.), дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом (23.07.2012р.), шестимісячний строк на звернення до суду з позовом, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач строк звернення до суду не пропустив та права позивача підлягають захисту.

На підставі вищевикладеного, виходячи з встановленого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції прийшов до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення з порушенням вимог ст. 48 Закону України № 796 є протиправними. Щорічна допомога на оздоровлення позивачу, як особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2008-2011 роки повинна бути сплачена у відповідності до положень статті 48 Закону №796 із застосуванням мінімального розміру заробітної плати, яка була встановлена Законом України про Державний бюджет на відповідний рік на день виплати.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011р. №4282 встановлено мінімальну заробітну плату з 1 січня 2012 р. в розмірі 1073 грн.

Таким чином, за 2008, 2009, 2010, 2011 роки позивачу, з урахуванням виплачених сум, повинна бути нарахована та виплачена допомога на оздоровлення в загальному розмірі 20980 грн. з наступного розрахунку: 1073 грн.(мінімальна заробітна) х 2 х4 (2008, 2009) + 1073 грн. х 2 х 5 (2010, 2011) - 420 грн. (виплачена сума допомоги) = 18894 грн.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що дії відповідача, щодо відмови виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у встановленому законом розмірі є неправомірними та з відповідача на користь позивача слід стягнути щорічну допомогу на оздоровлення за 2008, 2009, 2010 та 2011 роки в розмірі, який передбачено ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з врахуванням виплачених сум, з чим погоджується колегія суддів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Харцизької міської ради на постанову Харцизького міського суду Донецької області від 27 вересня 2012 року у справі № 2а/0550/3571/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Харцизького міського суду Донецької області від 127 вересня 2012 року у справі № 2а/0550/3571/2012 - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий О.О.Шишов

Судді: С.П.Дяченко

І.В.Сіваченко