Постанова № 28257311, 31.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2012 р. Справа № 2а-5050/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Спаскіна О.А.

Суддів: Сіренко О.І. , Любчич Л.В.

за участю секретаря судового засідання Зливко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. по справі № 2а-5050/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг" звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000250847 та № 0000260847 від 12 березня 2012 року; стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позов. Заявник зазначає, що приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, не вірно застосував до спірних правовідносин вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», Цивільного кодексу України та ст. 159 КАС України, щодо повноти та об'єктивності розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби 25.11.2011 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "Енерготехком" за період грудень 2010 р.

За результатами якої складено акт № 2228/470/23471357 від 25.11.2011р., в якому виявлені наступні порушення позивача:- п. 7.4.1, 7.4.4 та 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість": занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного періоду на загальну суму ПДВ20165 грн. за грудень 2010р. - п. 3.1 ст. 3, п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами і доповненнями, ТОВ "ХарОптТорг" при виконанні вищевказаного договору, який не спричиняє реального настання правових наслідків, завищено валові витрати на суму 100826 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 25207 грн.

На підставі акту перевірки № 2228/470/23471357 від 25.11.2011 р. відповідачем прийнято наступні повідомлення-рішення: - № 0000820847 від 26 грудня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість за основним платежем на суму 20165,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 10082,50 грн. у зв'язку з порушенням ТОВ "ХарОптТорг"п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. 7,4.5 п. 7.4 ст., 7 Закону України від 03.04.97 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»; - № 0000830847 від 26 грудня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 25 207, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 12 603,50 грн. у зв'язку з порушенням ТОВ "ХарОптТорг"п. 3.1 ст. З, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями позивач оскаржив їх до ДПА у Харківській області, за результатами розгляду якої скаргу частково задоволено позивачу , а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення СДШ ВПП у м. Харкові від 26.12.2011 р. № 0000830847 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток (штрафні санкції) у розмірі 6 301,75 грн. та № 0000820847 в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ (штрафні санкції) у розмірі 5041,25 грн., в іншій частині вказані рішення залишені без змін.

У зв'язку зі скасуванням податкових повідомлень - рішень СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби прийнято наступні повідомлення-рішення: - № 0000250847 від 12 березня 2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 25 206,25 грн.; № 0000260847 від 12 березня 2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 31 508,75 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що не було підтвердження реальності надання ТМЦ позивачу від ТОВ "Енерготехком".

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Енерготехком" укладено договір поставки від 01.02.2010 року № 1/02, предметом якого є поставка електротехнічної та сантехнічної продукції партіями на підставі заявок покупця. Згідно зазначеного договору якість товару повинна відповідати ГОСТу, сертифікатам якості виробника та встановленим нормами вимогам.

Факт виконання взятих на себе за договором обов'язків підтверджується копіями накладних № 29 від 27.12.2010 року, № 30 від 30.12.2010 року, № 31 від 30.12.2010 року, копіями видаткових накладних № ПН-0001518 від 30.12.2010 року, № ПН-0001520 від 30.12.2010 року, № ПН-0001519 від 27.12.2010 року.

Зазначені документи є доказами, які підтверджують передачу ТМЦ особою, яка прийняла ТМЦ за довіреністю у постачальника, відповідальній особі на склад позивача на зберігання.

Щодо твердження суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано заяву покупця, а вимоги № 1518. 1519. 1520 не мають всіх обов'язкових реквізитів, які передбачені законодавством України, то колегія суддів зазначає наступне.

Договором № 1/02 не встановлюється обов'язкова наявність письмових заявок на постачання ТМЦ. Поставка ТМЦ постачальником здійснювалась на підставі усних заявок, які не заборонені ні законом, ні договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На підставі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно з пунктом 2 статті 3, зазначеного вище Закону, фінансова, податкова та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, для підтвердження даних податкового обліку і можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п.1 і п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" встановлено, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

За таких обставин, зазначені вимоги № 1518. 1519. 1520 та прибуткові накладні не є первинними документом бухгалтерського обліку, до яких застосовуються норми закону щодо наявності обов'язкових реквізитів, а є документами внутрішнього обороту підприємства, які свідчать про внутрішнє переміщення ТМЦ на підприємстві. Крім того, на даних накладних чітко визначені особи, які підписали даний документ.

Згідно пункту 2.10. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704 із змінами і доповненнями, записи у первинних документах, облікових регістрах повинні здійснюватися тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, принтерів, засобів механізації та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом установленого строку зберігання документів та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень.

Таким чином, дане положення спростовує висновки суду щодо неможливості заповнення ручкою на видаткових накладних додаткових відомостей щодо осіб, які отримали та відвантажили ТМЦ.

Згідно Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 165 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за N 233/2037, яка діяла в період видачі ТОВ «Енерготехком» податкових накладних, не передбачено наявність в податковій накладній зазначення посади особи, яка склала документ, а також печатки іншої сторони - контрагента.

За таких обставин, реквізити позивача заповнені відповідно до встановленої форми податкової накладної.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що тільки податкова накладна, видана платником податку, який надає товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки містить відомості про продавця товару, про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду".

Відповідно до п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: 7.5.1. дата здійснення першої з подій:або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці (пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону).

Згідно ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Одже, обсяг первинних документів, які містяться в матеріалах справи, додатково свідчить про вчинення позивачем господарських операцій, які спричинили зміни в структурі активів підприємства, що у свою чергу є доказом виконання позивачем усіх умов, передбачених законом, для наявності підстав на відповідне оформлення податкових зобов'язань та податкового кредиту.

Що стосується сертифікатів якості, то пунктом 2.1 договору поставки № 1/02 від 01.02.2010 р., укладеного Позивачем та ТОВ «Енерготехком» встановлюються вимоги щодо якості поставленого товару за договором, а саме: «2.1. Качество товара, указанного в п.1.1. настоящего Договора, должно соответствовать ГОСТУ, сертификату качества завода-изготовителя и установленным нормативным требованиям, предъявляемым к банному типу товаров».

Згідно ч. 1 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та які підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Таким чином, законодавець не встановлює обов'язок Покупця вимагати від Постачальника надання будь-яких документів, а визначає це у вигляді права.

Крім того, при укладенні договору сторони діють на власний розсуд та на власний ризик, є вільними у виборі контрагента та визначені умов договору.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України встановлюється, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Матеріали справи не містять вимог ні однієї із сторін правочину про визнання його недійсним.

Як вбачається з письмових пояснень, позивач має давні партнерські відносини із зазначеним контрагентом (ТОВ «Енерготехком»), який впродовж таких відносин сумлінно виконував свої обов'язки щодо поставки необхідного позивачу товару. Якість поставленого товару повністю задовольняла вимоги позивача та підтверджувалась у його використанні.

За таких підстав, відсутність у позивача сертифікатів якості продукції ніяк не може бути підставою для визнання укладеного позивачем з ТОВ «ЕНЕРГОТЕХКОМ» договору нікчемним.

Відповідно до п.2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Сторонами при укладанні договорів з вказаними контрагентами повністю були виконані вимого Цивільного кодексу України щодо правомірності його укладання, а саме: зміст договорів розроблено у відповідності до вимог чинного законодавства, волевиявлення сторін є вільним, правочини спрямовуються на реальне настання правових наслідків.

Згідно з частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, згідно положень Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є: предмет, ціна та строк договору. Тобто саме недодержання сторонами в момент укладення договору зазначених умов є підставою для визнання угоди нікчемною. Усі ж інші положення договору є додатковими та визначаються сторонами самостійно. Таким чином, сторони при виконанні додаткових умов договору самостійно визначають межі відповідальності іншої сторони за порушення таких умов.

Судовим розглядом встановлено, що податкові повідомлення-рішення № 0000250847 та № 0000260847 від 12.03.2012 року були винесені відповідачем на підставі Акту перевірки № 2228/47-0/23471357 від 25.11.2011 р., яким відповідач встановлює неможливість постачання ТОВ «Енерготехком» ТМЦ ТОВ «ХарОптТорг». Тобто, висновки відповідача щодо неможливості постачання продукції ТОВ «Енерготехком» в Акті перевірки базуються на Акті про результати невиїзної перевірки ТОВ «ТЕХНОБУДАЛЬЯНС» від 28.03.2011 р. № 437/23-304/37190526.

Колегія суддів, не може з цим погодитись, у зв'язку з тим, що 20 липня 2011 року постановою Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2а-5323/11/2070 було визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТЕХНОБУДАЛЬЯНС», за наслідками якої складено довідку № 437/23-304/37190526 від 28.03.2011 р.

14 грудня 2011 року ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду зазначену постанову Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін. Але зазначена ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року судом першої інстанції при вирішенні спору не була врахована.

Згідно з п.1 ч.1 ст.17 КАС України спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії, дій чи бездіяльності.

Акт суб'єкту владних повноважень - це рішення уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформлюється у встановленому законом випадку у вигляді письмового документа (акта-документа). Акт перевірки не породжує ніяких правових наслідків та не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, а відтак не є рішенням в розумінні п.1 ст.17 КАС України. Тобто, предметом оскарження в адміністративному суді не можуть бути висновки акту перевірки, оскільки висновки акту перевірки не носять обов'язкового характеру для особи, яка перевіряється, не встановлюють, не припиняють та не змінюють правовідносини, права та обов'язки осіб, не породжують правових наслідків.

В зв'язку з чим, не може бути підставою для визнання угоди недійсною.

Також слід зазначити, що виходячи з положень статей 207 і 208 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України випливає, що одного лише висновку органу державної податкової служби про нікчемність вчиненого платником податків правочину або про нереальність здійсненої платником податків господарської операції є недостатньо для судження іншого податкового органу про вчинення контрагентом такого платника порушення закону, так як податкові органи не наділені законодавцем виключною прерогативою на визнання правочинів такими, що суперечать закону. Таке рішення може прийняти лише суд за результатами розгляду справи.

Колегія суддів, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знаходить у діях платника податків (позивача) порушень тих норм закону, на які посилається відповідач, і приходить до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача протирічать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов помилкового висновку про те, що не було підтвердження реальності надання ТМЦ позивачу від ТОВ "Енерготехком", а також при розгляді справи судом першої інстанції не були дотримані положення ст. 7 та ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в частині прийняття рішення за наслідками всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови щодо задоволення позовних вимог.

Стосовно частини позовних вимог про стягнення судового збору у розмірі 567,15 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються його відповідно до задоволених вимог, а відповідачу відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Колегія суддів, вважає, потрібним позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а тому з Державного бюджету слід стягнути судовий збір у сумі 567,15 грн.

Такий розмір судового збору, встановлений п.2 ст.3 Прикінцевих та Перехідних Положень КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2012р. по справі № 2а-5050/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000250847 та № 0000260847 від 12 березня 2012 року.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ХарОптТорг" судовий збір в розмірі 567,15 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Спаскін О.А.Судді Сіренко О.І. Любчич Л.В.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Спаскін О.А.

Повний текст постанови виготовлений 05.11.2012 р.