Рішення № 28255752, 20.12.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.12 Справа№ 5015/4304/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі розглянувши матеріали справи

за позовом: Прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі: Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта»Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції, м. Львів;

до відповідача 1: Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області, м. Львів;

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Віса-Ог», м. Львів;

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, м. Львів;

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України, м. Київ

про: визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди

В судовому засіданні взяли участь представники:

прокуратури: Куцик З.Б. -прокурор;

позивача: Виджак І.В., Барило К.В., -представники на підставі довіреності;

відповідача 1: Жуган І.О. -представник на підставі довіреності № 18-11-00009 від 03.01.2012 року;

відповідача 2: Ковч П. С. - представник на підставі довіреності;

третьої особи 1: не з'явився.

третьої особи 2: Райхель Р.П. -представник на підставі довіреності № 9807/15/10-2 від 13.09.2012 року.

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 15.10.2012 року порушено провадження у справі за позовом Прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі: Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта»Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції до Фонду державного майна України о особі Регіонального відділення по Львівській області та Товариства з обмеженою відповідальністю «Віса-Ог»про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна № 132 від 21.08.2012 року укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віса-Ог», та про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Віса-Ог»повернути об'єкт оренди. Розгляд справи призначено на 05.11.2012 року.

В судовому засіданні 05.11.2012 року прокурором подано клопотання про заміну відповідача-1 на належного на підставі ст. 24 господарського процесуального кодексу України. Суд здійснив заміну первісного відповідача-1 належним відповідачем -Регіональним відділенням Фонду державного майна по Львівській області з підстав, наведених в ухвалі. З підстав, на ведених в ухвалі, суд відклав розгляд справи на 26.11.2012 року.

В судовому засіданні 26.11.2012 року представники позивача позовні вимоги підтримали. Від Львівської дирекції «Укрпошта»надійшло додаткове письмове пояснення до позовної заяви № 22-10-61 від 26.11.2012 року. Відповідач -1 позов заперечив, з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву № 14-11-06818 від 23.11.2012 року. Представники відповідача-2 позов заперечили, письмового відзиву не подали. Третьою особою подано письмове заперечення на позовну заяву № 14-11-06818 від 23.11.2012 року.

В судовому засіданні представником Міністерства інфраструктури України подано клопотання (вх. № 26724/12 від 26.11.2012 року) про залучення його до справи в якості третьої особи. Суд з підстав, зазначених в ухвалі, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство інфраструктури України, та відклав розгляду справи на 10.12.2012 року.

В судовому засіданні 10.12.2012 року прокурор та представники позивача позовні вимоги підтримали. Від Львівської дирекції «Укрпошта»надійшло додаткове письмове пояснення до позовної заяви № 22-10-61 від 26.11.2012 року. Відповідач 1 позов заперечив, з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву № 14-11-06818 від 23.11.2012 року. Представник відповідача 2 в судовому засіданні подав відзив, яким позов заперечив повністю, та клопотання про відкладення розгляду справи і продовження строку розгляду справи на 15 днів. Представник третьої особи 2 надав суду усні пояснення щодо справи, позовні вимоги визначив підставними, обґрунтованими та просив суд задоволити їх повністю. Письмові пояснення суду не подав, однак вказав, що надасть їх до наступного судового засідання. Суд з підстав, наведених в ухвалі, продовжив строк розгляду справи та відклав розгляд справи на 20.12.2012 року.

В судовому засіданні 20.12.2012 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Представникам сторін, що брали участь в судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо її прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовились.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне.

На підставі звернення Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта»прокуратурою Львівської області проведено перевірку додержання вимог чинного законодавства при укладенні договору оренди державного нерухомого майна -нежитлових приміщень площею 384,8 м. кв., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Словацького, 1 (перший поверх) і перебувають на балансі Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта», в ході якої встановлено наступне.

ТзОВ «ВІСА-ОГ»(відповідач-2) звернулось до Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта»з листом від 11.10.2011 року про передачу в оренду нежитлових приміщень загальною площею 385 м. кв. за адресою: м. Львів, вул. Словацького, 1 для влаштування магазину або закладу громадського харчування.

Листом від 18.10.2011 року Львівська дирекція УДППЗ «Укрпошта»звернулась до УДППЗ «Укрпошта»про надання дозволу на передачу в оренду ТзОВ «ВІСА-ОГ»вказаних нежитлових приміщень площею 385 м. кв., з яких 346 м. кв. -для обслуговування закладу громадського харчування і 38,8 м. кв. -для розміщення непродовольчих товарів, алкогольних та тютюнових виробів.

Листом від 26.01.2012 року Львівська дирекція УДПП «Укрпошта»потворно звернулась до УДППЗ «Укрпошта»щодо зміни умов передачі в оренду нежитлових приміщень, а саме про надання дозволу на передачу в оренду ТзОВ «ВІСА-ОГ»нежитлових приміщень за адресою м. Львів вул. Словацького, 1 площею 384,8 м. кв., з яких 290,35 м. кв. під заклад громадського харчування, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи, і 94,45 м. кв. під заклад громадського харчування, який здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Листом від 04.04.2012 року № 35-437 УДППЗ «Укрпошта»погодило передачу вказаних приміщень в оренду.

Листом від 17.05.2012 року ТзОВ «ВІСА-ОГ»звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області з заявою про передачу в оренду нежитлового приміщення по вул. Словацькій, 1 у м. Львові загальною площею 384,8 м. кв. для розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи, та торгівлю непродовольчими товарами та товарами підакцизної групи.

За результатами розгляду матеріалів щодо передачі в оренду вказаного державного нерухомого майна листом від 12.06.2012 року № 5942/16/10-12 Міністерство інфраструктури України надало свої висновки щодо умов договору, згідно яких останнє не заперечує щодо передачі в оренду приміщень по вул. Словацького,1 у м. Львові загальною площею 384,8 м. кв. за умови застосування єдиної орендної ставки 15 % за користування об'єктом оренди площею 384,8 м. кв., а також в необхідності внесення змін та доповнень до проекту договору оренди перед його укладенням.

21.08.2012 року між Регіональним відділення Фонду державного майна по Львівській області (орендодавець) та ТзОВ «ВІСА-ОГ»(орендар) укладено договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, за умовами якого, згідно п. 1.1., орендодавець передав, а орендар прийняв в користування вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 384,8 м. кв., розташовані на першому поверсі трьохповерхової будівлі Львівського поштамту, реєстровий номер 21560045.1400.АААЖЕЕ514, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Словацького, 1, і перебувають на балансі Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта».

На виконання вказаного вище договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду вказане вище державне нерухоме майно, що підтверджується підписаним між сторонами та погодженим Львівською дирекцією УДППЗ «Укрпошта»(баласоутримувачем) актом приймання-передачі від 21.08.2012 року, наявним в матеріалах справи.

Перевіркою встановлено, що вказаний договір оренди укладений без врахування усіх частини висновків Міністерства інфраструктури України, що викладенні у листі від 12.06.2012 року № 5942/16/10-12. Зокрема, у договорі не враховано необхідність встановлення єдиної 15 % ставки за користування об'єктом оренди площею 384,8 м. кв., в договорі оренди така оренда ставка застосована лише до частини приміщень площею 94,45 м. кв., а стосовно іншої частини приміщень -площею 290,35 м. кв., застосована орендна ставка 8 % (розрахунок плати за перший місяць оренди державного нерухомого майна). Наведене неминуче призведе до недоотримання значних коштів у вигляді орендної плати як державним бюджетом (70 % орендної плати), так і балансоутримувачем - Львівською дирекцією УДППЗ «Укрпошта»(30 % орендної плати). Крім того, не враховано висновки Міністерства інфраструктури України щодо змісту договору, які мають істотне значення для визначення прав та обов'язків його сторін і Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта», а саме: з тексту договору не виключено п. 7.3. договору (щодо контролю орендодавця за здійсненням невідокремлюваних поліпшень орендарем); в тексті договору п. 10.3. після слів «згоди сторін»не доповнено словами «і погодження балансоутримувача»; в тексті договору не пункт 10.4. після слів «цим договором»не доповнено словами «крім випадків, коли орендоване майно необхідне для потреб балансоутримувача».

Судом також встановлено, що нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Словацького, 1, складовою частиною якого є спірне орендоване майно, є пам'яткою архітектури місцевого значення відповідно до рішення Львівського облвиконкому від 05.07.1985 року № 271.

Згідно листа Управління охорони культурної спадщини Львівської обласної ради від 06.02.2009 року № 9/448 повноваження щодо укладення охоронних договорів на пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення делеговано Управлінню охорони історичного середовища Львівської міської ради.

14.08.20109 року між Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради (орган охорони) та Українським державним підприємством поштового зв'язку «Укрпошта»(користувач, власник) укладено охоронний договір від 14.08.2009 року № 34 на пам'ятку культурної спадщини, відповідно до п.1 якого користувач (власник) бере на себе зобов'язання щодо охорони адміністративного будинку 1887-1889 років -1920 року (реконструкція) пам'ятки архітектури місцевого значення, рішення Львівського облвиконкому від 05.07.1985 року № 271, охоронний номер № 271 на вул. Словацького, 1 у м. Львові.

Пунктом 5 вказаного охоронного договору, користувач (власник) зобов'язується здійснювати продаж передачу у володіння користування чи управління пам'ятки (її частини) тільки після письмової згоди органу охорони.

Листом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 06.02.2012 року № 04-171 надало свої висновки щодо передачі часини приміщення за адресою м. Львів, вул. Словацького, 1 у користування на умовах оренди та необхідності представити документацію на проведення реставраційно-ремонтних робіт вказаних приміщень.

Листом від 24.10.2012 року № 1105116/10/-12 Міністерство інфраструктури України, адресованим Регіональному відділенні Фонду державного майна України та УДППЗ «Укрпошта», відкликало лист від 12.06.2012 року № 5942/16/10-12 і наполягало на здійснені заходів щодо повернення майна балансоутримувачу, та наданні підтверджуючих документів.

У відповідності до п. п. 2.3.25 п. 2.3. Положення про Львівську дирекцію УДППЗ «Укрпошта», затвердженого наказом генерального директора УДППЗ «Укрпошта»від 04.16.2006 року № 933, Львівська дирекція УДППЗ «Укрпошта»відповідно до законодавства України та в межах компетенції має право пред'являти претензії, позови, представляти інтереси підприємств в судах, господарському, адміністративному та третейському судах з усіма правами наданими законодавством учаснику процесу на всіх стадіях.

Прокурор Львівської області в інтересах держави в особі Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта»Міністерства інфраструктури України в особі Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта»звернувся до суду з даним позовом та просить суд визнати недійним договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132 та застосування наслідків недійсного правочину. При цьому стверджує, що висновки Міністерства інфраструктури України, які викладенні у листі від 12.06.2012 року № 5942/16/10-12, однак не враховані при укладенні договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, призвели до істотного звуження обсягу прав Львівської дирекції УДППЗ «Укрпошта», такий договір суперечить ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст.ст. 9, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, а також ст. ст. 6, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Позивач підтримав заявлений прокурором позов. Стверджує, що ігнорування сторонами оспорюваного договору висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, а також недотримання вимог ст. ст. 6, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», Міністерство інфраструктури України від 24.10.2012 року № 1105116/10/-12 повідомило про відкликання листа від 12.06.2012 року № 5942/16/10-12 та зобов'язало УДППЗ «Укрпошта»вжити заходів щодо повернення майна.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області проти позову заперечило з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву від 23.11.2012 року № 14-11-06818. Стверджує про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, вказує, що договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132 укладений у відповідності до чинного законодавства України. Крім цього зазначає, що Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, не передбачає альтернативного застосування розміру орендних ставок за використання нерухомого державного майна, її розмір на пряму залежить від використання орендарем нерухомого майна за певним цільовим призначанням. Ні Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець), ні Міністерство інфраструктури України (орган, уповноважений управляти державним майном) не наділенні повноваженнями щодо застосування розміру орендних ставок за використання нерухомого майна, на власний розсуд, незалежно від використання орендарем нерухомого майна за певним цільовим призначенням.

ТзОВ «ВІСА-ОГ»проти позову заперечило з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 10.12.2012 року. Зокрема, стверджує, що договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132 укладений у відповідності до чинного законодавства України, висновки Міністерства інфраструктури України, викладені у листі від 12.06.2012 року № 5942/16/10-12, носять лише рекомендаційний характер. Більше того, висновок щодо необхідності застосування єдиної орендної ставки в розмірі 15 % суперечить Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, де чітко визначено розмір орендної плати за використання приміщення в залежності від виду господарської діяльності. Крім того, вказує, що листом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 06.02.2012 року № 04-171 не заперечило щодо оренди нежитлових приміщень за адресою м. Львів, вул. Словацького, 1 у користування на умовах оренди.

Третя особа -Міністерство інфраструктури України заявлений позов підтримало з підстав, викладених у поясненнях від 17.12.2012 року. Стверджує, що при укладенні оспорюваного договору не було отримано погодження з Управлінням охорони історичного середовища, такий договір суперечить ст. 19 Конституції України, ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. ст. 9, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договором, у відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу приписів ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний правочин -договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, укладений між відповідачами у справі, а саме Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавець) та ТзОВ «ВІСА-ОГ»(орендар). Тобто, позивач не є стороною оспорюваного правочину.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 ГПК. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода (п.4 роз'яснення Вищого господарського суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»).

У зв'язку з наведеним, підлягають до встановлення судом права та інтереси позивача у справі, що порушуються оспорюваним договором на момент його укладення.

Суд не бере до уваги доводи позивача на предмет того, що договір оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, укладений з порушенням вимог ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», ст. ст. 9, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», п. 2 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, оскільки при його укладенні не було враховано деяких висновків органу, уповноваженого управляти державним майном у галузі поштового зв'язку України - Міністерства інфраструктури України, що викладенні у листі від 12.06.2012 року № 5942/16/10-2.

Згідно ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном (ч. 2 ст. 9 вказаного закону).

Відповідно до п.1 указу Президента України від 12.05.2011 року № 581/2011, Міністерство інфраструктури України (Мінінфраструктури України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінінфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства (центральний орган виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, надання послуг поштового зв'язку, туризму та інфраструктури).

Таким чином, органом, що уповноважений управляти відповідним державним майном у спірних правовідносинах, є Міністерство інфраструктури України.

Відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі.

Частиною 3 ст. 9 цього ж закону визначено, що орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

Тобто, положення Закону України «Про управління об'єктами державної власності»та Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачають компетенцію органу, уповноваженого управляти державним майном, у наданні пропозицій/висновків щодо мов договір оренди.

Разом з тим, положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна»чітко розмежовують поняття висновків (пропозицій -за приписами Закону України «Про управління об'єктами державної власності») про умови договору оренди, які надаються органом, уповноваженим управляти державним майном, та поняття відмови органу, уповноваженого управляти державним майном, в укладенні договору оренди, такі поняття за своєю правовою природою та правовими наслідками не є ідентичними.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника. Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди. Орендодавець відмовляє в укладенні договору оренди в разі, якщо орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди.

Таким чином, відмова органу, уповноваженого управляти державним майном, в укладенні договору оренди, передбачена ч. 3 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»та не надання згоди вказаного органу на укладення договору оренди, що передбачено ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», розцінюються судом як тотожні поняття.

Крім того, частиною 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначено істотні умови договору оренди, якими є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 вказаного закону, укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

З положень п. 30 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»та ст. ст. 9, 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»не вбачається, що пропозицій щодо умов договору оренди, які надаються органом, уповноваженим управляти відповідним майном, у спірних правовідносинах -Міністерством інфраструктури України, мають обов'язковий характер для врахування сторонами під час погодження умов договору оренди державного майна та укладення такого. Протилежного позивачем не доведено, належними та допустимими доказами не підтверджено. У зв'язку з цим, суд погоджується з доводами відповідача-2 на предмет того, що висновки органу, уповноваженого управляти державним майном (Міністерства інфраструктури України) мають лише рекомендаційний характер.

Разом з тим, чинне законодавство України не ставить в залежність чинність договору оренди державного майна від вказаних вище пропозицій, наданих органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, оскільки договір оренди державного майна не може бути укладеним у випадку, коли орган, уповноважений управляти майном, не дає згоди на укладення договору оренди (ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази в підтвердження існування станом на 21.08.2012 року перешкод, визначених ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132. Разом з тим, суд, з врахуванням наведеного вище, а також виходячи зі змісту листа Міністерства інфраструктури України від 12.06.2012 року № 5942/16/10-2 з висновками про умови договору оренди, не розцінює такий лист як відмову Міністерства інфраструктури України в укладенні договору оренди між відповідачами.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Жодних належних та допустимих доказів в підтвердження незгоди чи відмови Міністерства інфраструктури України станом на 21.08.2012 року в укладенні договору оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 123 позивачем в матеріали справи не надано.

У зв'язку з наведеним вище, суд відхиляє за безпідставністю доводи позивача на предмет того, що факт не врахування у оспорюваному договорі оренди державного майна частини висновків Міністерства інфраструктури України про умови договору оренди свідчить про відсутність погодження органу уповноваженого управляти державним майном та відсутність його згоди на передачу майна в оренду.

Неврахування у договорі оренди державного нерухомого майна певних пропозицій органу, уповноваженого управляти відповідним майном, також не суперечить ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»в частині погодження істотних умов договору, з чим, зрештою, погоджується позивач у справі. При цьому, твердження позивача про те, що не враховані у оспорюваному договорі певні пропозиції Міністерства інфраструктури України мають суттєве значення для реалізації прав держави як власника майна та балансоутримувача, пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням таким майном, не беруться судом до уваги, оскільки такі доводи суперечать приписам ч. 3 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», де вказано, що у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови за згодою сторін, якими у спірних правовідносинах є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області та ТзОВ «ВІСА-ОГ», а не Міністерство інфраструктури України.

Матеріалами та дійсними обставинами справи також не підтверджується невідповідність оспорюваного договору положенням Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786.

Згідно п. 1 вказаної Методики, останню розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства (крім нерухомого та іншого окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, що передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні на умовах взаємності відповідно до міжурядових угод), організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації). Додатком 2 до вказаної Методи визначено орендні ставки за використання нерухомого державного майна, розмір яких залежить від використання орендарем нерухомого майна за цільовим призначенням, зокрема, за розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи встановлюється 15 % орендна ставка (п. 11), а за розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи встановлюється 8 % орендна ставка (п. 17).

Судом встановлено, що визначенні у договорі оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, а саме в розрахунку плати за перший місяць оренди державного нерухомого майна, орендні ставки відповідають наведеним вище положенням Методики. При цьому, неможливість використання орендованого державного майна за визначеним у договорі оренди цільовим призначенням позивачем належними та допустимими доказами не спростована. Тому доводи позивача на цей предмет відхиляються судом як безпідставні.

Не знаходять також свого підтвердження матеріалами та дійсними обставинами справи також доводи позивача з приводу невідповідності оспорюваного договору приписам ст. ст. 6, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Словацького,1, складовою частиною якого є спірне орендоване майно, є пам'яткою архітектури місцевого значення відповідно до рішення Львівського облвиконкому від 05.07.1985 року № 271.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до ст. 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тобто закон передбачає компетенцію уповноваженого органу щодо надання дозволів, висновків, погоджень, які різняться своїм правовим статусом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

У відповідності до п. 16 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень органу охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Натомість, відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 6 вказаного вище закону, до повноважень органів охорони культурної спадщини районних державних адміністрацій, органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції належить надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В світлі наведеного вище, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування мають повноваження щодо надання висновків по передачі їх власниками чи уповноваженими ними іншими особами у володіння та користування пам'ятки місцевого значення.

Листом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 06.02.2012 року № 04-171 надало свої висновки щодо передачі часини приміщення за адресою м. Львів, вул. Словацького, 1 у користування на умовах оренди. Жодних заперечень чи відмови у передачі спірного нерухомого майна в оренду у вказаному листі компетентним органом не надано. Позивачем в матеріали справи не надано належного та допустимого доказу в підтвердження відмови Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради в передачі вказаного вище нерухомого майна в оренду відповідачу-2.

За наведеного вище, судом не встановлено невідповідність положень оспорюваного договору оренди держаного нерухомого майна положенням Закону України «Про охорону історичного середовища», які могли б зумовити недійсність такого договору, про що стверджує позивач.

Матеріалами справи спростовується, судом не встановлено, а позивачем не доведено та належними і допустимим доказами не підтверджено наявності обставин, які, у відповідності до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, є підставами для визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, а також не встановлено порушення прав та законних інтересів позивача таким договором, за захистом яких останній звернувся до суду з даним позовом.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У зв'язку з наведеним, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги про визнання недійним договору оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012р. №132.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо вимоги позовної позивача про застосування наслідків недійсності правочину у спосіб - зобов'язати ТзОВ «ВІСА-ОГ»повернути за актом приймання-передачі регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 384,8 м. кв., що розташовані на 1-му поверсі трьохповерхової будівлі Львівського поштамту, реєстровий номер 21560045.1400.АААЖЕЕ514, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Словацького, 1, суд відзначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Тобто, вимога про застосування наслідків недійсного правочину є похідною вимогою від основної вимоги -про визнання правочину недійсним.

Оскільки за результатами повного та всебічного встановлення всіх обставин справи судом не встановлено факту недійсності оспорюваного договору оренди державного нерухомого майна від 21.08.2012 року № 132, що призвело до відмовив задоволенні основної позовної вимоги, тому відсутні підстави для задоволення похідної - застосування наслідків недійсності такого правочину.

У зв'язка з наведеним, не підлягає до задоволення вимога позивача про застосування наслідків недійсності правочину у спосіб зобов'язати ТзОВ «ВІСА-ОГ»повернути за актом приймання-передачі регіональному відділенню Фонду державного майна України по Львівській області вбудовані нежитлові приміщення загальною площею 384,8 м. кв., що розташовані на 1-му поверсі трьохповерхової будівлі Львівського поштамту, реєстровий номер 21560045.1400.АААЖЕЕ514, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Словацького,1.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 25.12.2012 року.

Суддя Матвіїв Р.І.