Рішення № 28255381, 28.09.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/38 28.09.11

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», м.Київ, ЄДРПОУ 19356840

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім», м.Київ, ЄДРПОУ 14353305

про стягнення заборгованості за кредитним договором

Суддя Любченко М.О.

Представники:

від позивача: Шевченко Т.В. -по дов.

від відповідача: Антоненко В.В. -по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім», м.Київ про стягнення 23165425,23 доларів США, у тому числі: заборгованості по кредиту в сумі 18270912,41 доларів США, заборгованості по процентам, нарахованим банком за користуванням кредитними коштами у розмірі 2595371,58 доларів США, пені -2299141,24 доларів США, що станом на 12.07.2011р. за офіційним курсом НБУ долара США до гривні (1 долар США - 7,9705 грн.) становить 184640021,80 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов кредитного договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р., внаслідок невиконання якого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»утворилась заборгованість по кредиту в сумі 18270912,41 доларів США та процентам за користуванням кредитними коштами у розмірі 2595371,58 доларів США, що стало підставою для нарахування неустойки.

Відповідач у відзиві №148 від 28.09.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечив з тих підстав, що під час видачі кредиту згідно договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. сторони не мали індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, наявність якої у даному випадку, за твердженням відповідача, вимагається нормами Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», внаслідок чого вказаний договір є недійсним та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Одночасно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»до матеріалів справи представлено акт звірки розрахунків від 27.09.2011р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 25291243,46 доларів США, у тому числі, заборгованість по кредиту в сумі 18305912,41 доларів США, заборгованість по процентам, нарахованим банком за користуванням кредитними коштами у розмірі 4631395,83 доларів США, пеня -2353935,22 доларів США.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 12.09.2007р. між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», який змінив свою назву на Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», а в наступному на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ «3 КРМ», назву якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім», (позичальник) був укладений кредитний договір №711К-Т 19.12.2006 (з урахуванням додаткових угод №1 від 14.11.2007р., №2 від 31.07.2008р., №3 від 10.10.2008р., №4 від 10.10.2008р., №5 від 17.11.2008р., №6 від 20.11.2008р., №7 від 26.11.2008р., №8), внаслідок чого у зазначених юридичних осіб виникли відповідні цивільні права та обов'язки.

Зокрема, за змістом вказаного договору та додаткових угод до нього, враховуючи приписи ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.345 Господарського кодексу України, у банку виникло зобов'язання відкрити позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання поновлювану кредитну лінію з лімітом 80000000,00 доларів США (в редакції додаткової угоди №1 від 14.11.2007р.), а у позичальника виникло зобов'язання здійснювати погашення отриманого кредиту, сплачувати проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені договором.

Відповідно до п.2.3 кредитного договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. кредитна лінія надається у доларах США у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки позичальника для подальшої конвертації (конверсії) на МВРУ, або на поточний (валютний) рахунок позичальника з наступною проплатою за реквізитами контрактів, наданих позичальником, або для подальшої конвертації (конверсії) на МВРУ, або шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника по реквізитах контрактів.

Згідно умов п.2.1 вказаного договору для обліку розрахунків за кредитною лінією відкривається позичковий рахунок №20635300536201, для обліку нарахованих процентів за користування кредитною лінією відкривається рахунок №20680300536201 в ВАТ «Сведбанк», МФО 300164 (в редакції додаткової угоди №2 від 31.07.2008р.).

Як встановлено судом, на зазначений вище рахунок обліку розрахунків за кредитною лінією позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти на загальну суму 80000000,00 доларів США, про що свідчать наявні у матеріалах справи меморіальні ордери:

- №U1155-2 від 18.09.2007р. на суму 1500000,00 доларів США;

- №U1155-2 від 19.09.2007р. на суму 1865000,00 доларів США;

- №U1155-3 від 20.09.2007р. на суму 2600000,00 доларів США;

- №U1155-5 від 20.09.2007р. на суму 3500000,00 доларів США;

- №U1155-2 від 21.09.2007р. на суму 1312567,14 доларів США;

- №U1155-2 від 26.09.2007р. на суму 1848100,98 доларів США;

- №U1155-3 від 27.09.2007р. на суму 1910266,27 доларів США;

- №U1155-3 від 04.10.2007р. на суму 773000,00 доларів США;

- №U1155-3 від 05.10.2007р. на суму 1320000,00 доларів США;

- №U1155-4 від 05.10.2007р. на суму 620000,00 доларів США;

- №U1155-3 від 09.10.2007р. на суму 2600000,00 доларів США;

- №U1155-4 від 11.10.2007р. на суму 1000000,00 доларів США;

- №U1155-7 від 11.10.2007р. на суму 460000,00 доларів США;

- №U1155-1 від 12.10.2007р. на суму 720000,00 доларів США;

- №U1155-4 від 12.10.2007р. на суму 1180000,00 доларів США;

- №U1155-6 від 09.10.2007р. на суму 1123800,00 доларів США;

- №U1155-3 від 15.10.2007р. на суму 3676776,00 доларів США;

- №U1155-7 від 15.10.2007р. на суму 669118,00 доларів США;

- №U1155-6 від 16.10.2007р. на суму 2142197,00 доларів США;

- №U1155-2 від 17.10.2007р. на суму 1530000,00 доларів США;

- №U1155-4 від 17.10.2007р. на суму 900000,00 доларів США;

- №U1155-3 від 18.10.2007р. на суму 2000000,00 доларів США;

- №U1155-3 від 19.10.2007р. на суму 2143361,50 доларів США;

- №U1155-2 від 23.10.2007р. на суму 2514813,11 доларів США;

- №U1184-1 від 14.11.2007р. на суму 6300000,00 доларів США;

- №U1184-1 від 15.11.2007р. на суму 8100000,00 доларів США;

- №U1184-2 від 19.11.2007р. на суму 2235662,48 доларів США;

- №U1184-1 від 20.11.2007р. на суму 4320000,00 доларів США;

- №U1184-4 від 20.11.2007р. на суму 295000,00 доларів США;

- №U1184-2 від 21.11.2007р. на суму 1190000,00 доларів США;

- №U1142-2 від 23.11.2007р. на суму 2000000,00 доларів США;

- №U1155-10 від 26.11.2007р. на суму 700000,00 доларів США;

- №U181-2 від 28.11.2007р. на суму 550050,00 доларів США;

- №U1155-2 від 29.11.2007р. на суму 3000000,00 доларів США;

- №U1155-3 від 03.12.2007р. на суму 6000000,00 доларів США;

- №U1155-4 від 03.12.2007р. на суму 1080000,00 доларів США;

- №U1155-5 від 04.12.2007р. на суму 4229287,52 доларів США.

Таким чином, за висновками суду, банком було виконано свої зобов'язання за кредитним договором №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. щодо надання кредиту відповідачу.

За змістом ч.2 ст.1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором можуть застосовуватися положення вказаного Кодексу про позику.

Відповідно до ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений, зокрема, обов'язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами п.1.4 кредитного договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. (з урахуванням додаткової угоди №7 від 26.11.2008р.) плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить 11% річних.

За змістом п.3.1 спірного договору проценти за користування кредитною лінією нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої п.1.4 договору з дня перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту фактичного повернення кредитної лінії (у тому числі, і за період прострочення погашення кредитної лінії). При цьому, враховується перший день та не враховується останній день користування кредитною лінією. Проценти нараховуються за фактичну кількість днів користування кредитною лінією, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитною лінією. Якщо день надання та повернення кредитної лінії співпадають, проценти за користування кредитною лінією нараховуються на суму наданих коштів за один день користування кредитною лінією.

На підставі зазначених норм закону та пунктів кредитного договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. (із змінами та доповненнями) банком за період з 18.09.2007р. по 09.09.2010р. були нараховані проценти за користування кредитом на загальну суму 15883334,82 доларів США.

Доводів, які б спростовували правильність визначення позивачем обсягу нарахованих процентів відповідачем не наведено, внаслідок чого суд приймає зазначений вище розрахунок позивача як достовірний.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідні положення також містяться у ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 3.3, 4.1 кредитного договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. (із змінами та доповненнями) встановлений обов'язок відповідача здійснити погашення заборгованості за кредитною лінією до 31.05.2009р. включно. Проценти за користування кредитною лінією сплачуються щомісячно до 05 числа (включно) за попередній місяць і на дату повернення кредитної лінії. Проценти, нараховані за останній період користування кредитною лінією, сплачуються одночасно з погашенням заборгованості за кредитною лінією.

Проте, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, відповідач взяті на себе за договором №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. (із змінами та доповненнями) зобов'язання у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»утворилася заборгованість по кредиту в сумі 18305912,41 доларів США, заборгованість по процентам, нарахованим банком за користуванням кредитними коштами у розмірі 4631395,83 доларів США.

Вказані обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи актом звірки заборгованості від 27.09.2011р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем складає 25291243,46 доларів США, у тому числі, заборгованість по кредиту в сумі 18305912,41 доларів США, заборгованість по процентам, нарахованим банком за користуванням кредитними коштами у розмірі 4631395,83 доларів США, пені -2353935,22 доларів США.

Будь-яких доказів погашення боргу у вказаному розмірі відповідачем до матеріалів справи не надано.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за спірним договором зобов'язання в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 18270912,41 доларів США, заборгованості по процентам у розмірі 2595371,58 доларів США., підлягають задоволенню.

При цьому, судом враховано, що заборгованість за кредитом та процентами у вказаному розмірі не була предметом розгляду у справі №25/472 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»про стягнення заборгованості у розмірі 35000,00 доларів США за договором №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 вказаного Кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони вільні в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 6.1 договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. сторони визначили, що у випадку ненадходження на рахунок банку суми заборгованості за кредитною лінією та процентів в строки, визначені п.п.1.3, 3.3, 3.4, 4.1, 8.1, 8.2 цього договору, позичальник незалежно від наявності його вини у невиконанні чи неналежному виконанні зобов'язань за цим договором, сплачує банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки за кредитною лінією, зазначеною у п.1.4, що діє на момент прострочення відповідного платежу від суми непогашеного платежу за кожний день прострочення. При цьому, кількість днів року приймається рівною 360 дням. Пеня сплачується у національній валюті України по курсу НБУ на день сплати.

За таких обставин, позивач нарахував та пред'явив до стягнення пеню у розмірі 2299141,24 доларів США, у тому числі:

- 2013650,37 доларів США за період з 13.01.2011р. по 11.07.2011р. на заборгованість за кредитом в сумі 18305912,41 доларів США.,

- 66614,54 доларів США за період з 13.01.2011р. по 23.02.2011р. на заборгованість за процентами в сумі 2595371,58 доларів США,

- 100003,84 доларів США за період з 24.02.2011р. по 11.07.2011р. на заборгованість за процентами в сумі 1185816,32 доларів США;

- 118872,49 доларів США за період з 24.02.2011р. по 11.07.2011р. на заборгованість за процентами в сумі 1409555,26 доларів США.

Проте, за висновками суду вказаний розрахунок є помилковим, виходячи з наступного:

За приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи зі змісту п.6.1 договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р., сторонами не було встановлено іншого строку нарахування пені, ніж передбачено п.6 ст.232 Господарського кодексу України. При цьому, п.10.7 вказаної угоди встановлює строк набрання договором чинності та припинення зобов'язань сторін за цією угодою. Проте, не визначає строку нарахування пені, який був би відмінним від встановленого п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Як було зазначено вище, відповідно до п.1.3 договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. (зі змінами та доповненнями) встановлено строк користування кредитною лінією з 12.09.2007р. по 31.05.2009р. Тобто, пеня за прострочення погашення кредитних коштів згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України підлягала нарахуванню за період з 01.06.2009р. по 01.12.2009р., а не з 13.01.2011р. по 11.07.2011р., як визначено позивачем.

Стосовно пред'явлених до стягнення сум штрафних санкцій у розмірі 66614,54 доларів США, 100003,84 доларів США та 118872,49 доларів США слід зазначити, що за розрахунком позивача неможливо встановити строки нарахування процентів у розмірі 2595371,58 доларів США, 1185816,32 доларів США та 1409555,26 доларів США, через що суд позбавлений можливості встановити дату, на яку у позивача виникло право вимоги виконання зобов'язання та розпочався відлік шестимісячного строку нарахування неустойки, встановленого п.6 ст.232 Господарського кодексу України. Крім того, слід зазначити, що так само, як і в попередньому випадку, позивачем здійснено нарахування пені на вказані суми за період з 13.01.2011р. по 11.07.2011р., з 24.02.2011р. по 11.07.2011р., що не відповідає приписам діючого законодавства.

Судом враховано, що позивачем при здійсненні розрахунку пені неправомірно застосовано подвійну процентну ставку по кредиту у розмірі 22%, що суперечить вимогам ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Наразі, подвійна облікова ставка Національного банку України за період, у який позивачем нарахована пеня, була меншою (15,5%), ніж встановлена сторонами у договорі №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. (зі змінами та доповненнями) подвійна процентна ставка по кредиту (22%).

Таким чином, враховуючи, що позов в частині стягнення основного боргу та процентів, повністю доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, виходячи з того, що у матеріалах справи відсутні документи стосовно погашення відповідачем заборгованості за договором №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. (зі змінами та доповненнями), вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 18270912,41 доларів США, заборгованості по процентам у розмірі 2595371,58 доларів США., є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 2299141,24 доларів США, підлягають залишенню без задоволення з приведених вище підстав.

Посилання відповідача на недійсність договору про надання кредиту №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. з огляду на відсутність у сторін за вказаним правочином індивідуальної ліцензії, отримання якої передбачено Декретом Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд вважає безпідставними з огляду на таке:

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Відповідачем до матеріалів справи не надано будь-яких доказів визнання недійсним договору №711К-Т 19.12.2006 від 12.09.2007р. у встановленому законом порядку та з передбачених діючим законодавством підстав.

При цьому, суд при розгляді вищевикладених тверджень Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім»щодо недійсності договору про надання кредиту, вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно із ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що передбачено ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Визначення терміну «іноземна валюта»як «валютної цінності»містить Декрет Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», зокрема, ст.1 Декрету визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Як встановлено ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»:

- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;

- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;

- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;

- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою №275 від 17.07.2001р. Національного банку України.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносить до кредитних операції, які зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону.

Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію та використовувати іноземну валюту, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.

Позивач станом на час укладання договору про надання кредиту, мав видану Національним банком України банківську ліцензію №38 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5 - 11 частини другої ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл №38-2, додаток до дозволу №38-2 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

За таких обставин, позивач мав право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій, внаслідок чого твердження відповідача про порушення положень зазначених нормативно-правових актів є необґрунтованими.

Судові витрати згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім», м.Київ про стягнення 23165425,23 доларів США, у тому числі: заборгованості по кредиту в сумі 18270912,41 доларів США, заборгованості по процентам, нарахованим банком за користуванням кредитними коштами у розмірі 2595371,58 доларів США, пені -2299141,24 доларів США., що станом на 12.07.2011р. за офіційним курсом НБУ долара США до гривні (1 долар США -7,9705 грн.) становить 184640021,80 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Ексім», (01103, м.Київ, Печерський район, вул.Кіквідзе, 11, ЄДРПОУ 14353305) на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»(01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 19356840) заборгованість по кредиту в сумі 18270912,41 доларів США, заборгованість по процентам, нарахованим банком за користуванням кредитними коштами у розмірі 2595371,58 доларів США, а також витрати по сплаті державного мита в сумі 22970,40 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 212,59 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 28.09.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 03.10.2011р.