Рішення № 28254990, 30.11.2011, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
30.11.2011
Номер справи
62/98
Номер документу
28254990
Форма судочинства
Господарське
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 62/98 30.11.11

за позовом: Мегделіною Леонід, м.Київ, ІПН 2634314075

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК -ГРУП», м.Київ, ЄДРПОУ 36602239

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Є.В.А.», м.Київ, ЄДРПОУ 32849811

про визнання договору купівлі-продажу недійсним

суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача 1: не з'явився

Від відповідача 2: Забродська К.А. -по дов.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду 09.11.2011р.

оголошувалась перерва

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Магделіною Леонід, м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП", м.Київ та до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.В.А.", м.Київ про визнання договору купівлі-продажу майна від 10.06.2011р. недійсним.

Під час судового засідання 09.11.2011р. представником позивача було зазначено, що позовні вимоги стосуються договору купівлі-продажу від 10.06.2011р., який міститься на сторінках 73-74 першого тому справи.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на фіктивність договору купівлі-продажу, оскільки факт розрахунку між відповідачем 1 та відповідачем 2 нічим не підтверджено та відсутня оплата на поточному рахунку відповідача 1, а також відсутність у директора відповідача 1 повноважень на підписання спірного правочину. Крім того, за думкою позивача, договір купівлі-продажу від 10.06.2011р. є недійсним внаслідок його укладання у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою.

В судовому засіданні 16.11.2011р. представником позивача було подано заяву про уточнення позвоних вимог, відповідно до якої позивач просить визнати договір купівлі-продажу від 10.06.2011р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 недійсним як такий, що укладений внаслідок помилки.

Проте, вказана заява не приймається судом до розгляду з урахуванням наступних обставин:

За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна підстав або предмету позову, розміру позовних вимог означають зміну істотних складових позову. Так, зміна предмету позову означає зміну матеріально правової вимоги до відповідача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається.

Виходячи з вищезазначеного, а також враховуючи викладені в позові первісні позовні вимоги та підстави недійсності договору, за висновком суду, заявлення вимог про визнання договору купівлі-продажу від 10.06.2011р. недійсним як такого, що укладений внаслідок помилки, за своєю суттю є зміною підстав позову.

Як вказувалось вище, за приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач має право змінити предмет та підстави позову до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до позиції, викладеної у п.1.4. рішення №4 від 04.08.2010р. зборів суддів Вищого господарського суду України "Щодо змін, внесених до Господарського процесуального кодексу України згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз'яснення сторонам їх прав та обов'язків, з'ясування наявності відводів складу суду, розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення інших осіб до участі у справі, витребування додаткових доказів тощо), а також з'ясування питання наявності у третіх осіб самостійних вимог у відповідній справі та необхідності уточнення позовних вимог. Заяви (клопотання) про зміну предмета або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

За змістом протоколу судового засідання від 12.10.2011р. судом вже було розпочато розгляд справи по суті: було відкрито судове засідання, сторонам було роз'яснено їх права та обов'язки, з'ясовано наявність відводів складу суду та сторони, позивачем та відповідачем 1 було викладено свою правову позицію по суті справи; вирішено питання про необхідність витребування нових доказів.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що заява б/н від 16.11.2001р. подана позивачем в четвертому засіданні після початку розгляду справи по суті, тобто с порушенням приписів ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання не приймається судом для розгляду та судом розглядаються позовні вимоги з урахуванням підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву від 12.10.2011р. проти позовних вимог не заперечує, підтримуючу позицію позивача про те, що договір купівлі-продажу є фіктивним та укладений на вкрай невигідних умовах. У додаткових поясненнях відповідач 1 зазначає, що існували два різні за змістом завірені договори купівлі-продажу від 10.06.2011р.

Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву від 09.11.2011р. та додаткові пояснення, в яких позовні вимоги не визнав. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач 2 посилається на правомірність набуття ним права власності на малі архітектурні форми за договором купівлі-продажу, враховуючи що договір був укладений без порушення вимог законодавства, був складений акт приймання-передачі майна та строк оплати за договором ще не настав.

Представник відповідача 1 в останні судові засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце засідань суду по розгляду вказаної справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про господарські товариства" установчі документи юридичної особи повинні містити відомості, в тому числі, про місцезнаходження товариства. Відомості про місцезнаходження юридичної особи також вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявних у матеріалах справи статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач 1 зареєстрований за адресою: 02183 м.Київ, проспект Ватутіна, буд.24, кв.76.

Саме на вказану адресу господарським судом міста Києва направлялися ухвали про порушення провадження по справі та про відкладення розгляду справи. Про фактичне отримання відповідачем 1 за вказаною юридичною адресою процесуальних документів свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

За змістом п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України „Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги, що ухвали господарського суду про відкладення розгляду справи направлялись на адресу відповідача 1, яка визначена у статуті товариства та у наявному в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, враховуючи наявність на процесуальних документах штампів канцелярії господарського суду про відправку останніх учасникам судового процесу, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 1 про час і місце розгляду справи.

Одночасно, згідно із п.3.6 роз'яснення №02-5/289 від 18.09.1997р. Вищого арбітражного суду України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" та Магделіною Леоніда не перешкоджає вирішенню справи по суті. При цьому, судом прийнято до уваги, що у попередніх судових засіданнях позивачем та відповідачем 1 було викладено свою правову позицію.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідача 1, відповідача 2, господарський суд встановив:

Виходячи зі змісту позовної заяви та статуту відповідача 1, позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП", розмір частки якого складає 1 500 000, 00 грн., що відповідає 50% статутного фонду товариства.

10.06.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП", в особі директора Ясинського А.М., який діє на підставі статуту, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Є.В.А.", в особі директора Андреєва В.М., який діє на підставі статуту, було підписано договір купівлі-продажу майна.

В матеріалах справи, наявні дві редакції оспорюванного договору. Під час судового засідання 09.11.2011р. судом було поставлено запитання представнику позивача стосовно якого договору купівлі-продажу позивачем заявлено вимоги про визнання недийсним. Представник позивача відповив, що позовні вимоги про визнання недійсним договору стосуються договору купівлі-продажу від 10.06.2011р., який міститься на сторінках 73-74 першого тома справи. В судовому засіданні оглянуто оригінал вказаного договору, а також оригінал додаткової угоди від 10.06.2011р., про що зазначено у відповідному протоколі судового засідання. Оригіналу іншого примірника договору сторонами не надано.

Згідно з умовами оспорюваного договору відповідач 1 виступив продавцем, а відповідач 2 покупцем малих архітектурних форм (кіосків), які розташовані на торгівельному майданчику за адресою: м.Київ, вул.Закревського, 12-14.

Відповідно до п.2 договору від 10.06.2011р. майно, що відчуджується, перебуває на балансі відповідача 1 та належить йому на праві власності.

За змістом п.3 договору від 10.06.2011р. продаж малих архітектурних форм (кіосків) здійснюється за 218 214 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 36 369 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю у строки, передбачені додатковою угодою №1 до цього договору.

Відповідно до додаткової угоди до договору купівлі-продажу від 10.06.2011р. покупець зобов'язується сплатити продавцю суму, зазначену в п.3 договору купівлі-продажу від 10.06.2011р. у наступні строки:

- 21 000 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 3 500 грн., в строк до 10.06.2012р.,

- 60 000 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 10 000 грн., в строк до 10.06.2013р.,

- 60 000 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 10 000 грн., в строк до 10.06.2014р.,

- 77 214 грн., в т.ч. ПДВ (20%) 12 869 грн., в строк до 10.06.2015р.

Виходячи з наведеного, строк оплати по оспорюваному договору ще не настав.

Відповідно до абз.4 п.1 оспорюваного договору право власності на придбане майно переходить від продавця до покупця в момент підписання даного договору та акту приймання-передавання майна, який є невід'ємним додатком до цього договору.

Право власності на визначене майно перейшло до покупця, про що свідчать підписаний договір купівлі-продажу від 10.06.2011р. та акт приймання-передачі від 01.07.2011р., складений уповноваженими представниками відповідача 1 та відповідача 2.

За наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі Товариство з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Є.В.А." прийняло три кіоски, розмірами 90 кв.м., 100 кв.м. та 100 кв.м, загальною площею 290 кв.м., які розташовані в першому торгівельному ряді торгівельного майданчика за адресою: м.Київ, вул.Закревського, 12-14, а також кабельну лінію живлення АВВГ 4х240; АВВГ 4х50; ВВГ 4х50, зборку 5669\2, щит обліку та розподільний щит.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

За приписом ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку згідно із ст.1 Закону України "Про господарські товариства" визнаються господарськими товариствами.

Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно із ст.4 Закону України "Про господарські товариства" товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

Відповідно до ст.145 Цивільного кодексу України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Як встановлено судом, виходячи зі змісту п.9.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК-ГРУП» вищим органом товариства є загальні збори учасників.

В п.9.6 статуту відповідача 1 в редакції, яка діяла на момент укладання спірного договору купівлі-продажу, встановлено перелік повноважень загальних зборів учасників товариства: визначення основних напрямів діяльності товариства, затвердження його планів та звітів; внесення змін до статуту товариства, зміна його статуного капіталу; обрання та відкликання членів ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності товариства, включаючи його дочірні підприємства, філії, представництва; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів); визначення порядку покриття збитків; створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень про них; винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів; затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення його організаційної структури; визначення умов оплати праці посадових осіб органів управління товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; затвердження договорів про відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше відсотктів майна товариства; прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; вирішення питання про придбання товариством частки учасника; затвердження порядку розподілу та використання прибутку, нормативів та порядку утворення фондів товариства; виключення учасника з товариства; призначення та звільнення керівника товариства; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів до статутного капіталу.

Згідно ст.62 Закону України «Про господарські товариства»у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом. Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Одночасно, за змістом п.9.7 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" виконавчим органом підприємства є директор, який згідно з п.9.10 діє від імені підприємства у межах, встановлених загальними зборами учасників.

За умовами п.9.10 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" директор уповноважений розпоряджатися майном товариства в межах, що визначені загальними зборами учасників товариства; без довіреності діяти від імені товариства, репрезентувати його в усіх установах, підприємствах і організаціях; укладати будь-які угоди, та інші юридичні акти.

За висновками суду, повноваження директора саме на укладання договорів купівлі-продажу статутом не обмежено та межі, в яких директор має право розпоряджатися майном товариства, статутом не встановлено.

При цьому, згідно зі статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" до повноважень загальних зборів учасників товариства не входить укладання договорів про відчуження майна товариства.

Наявність у п.9.6 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" умов щодо прийняття зборами рішень по затвердженню договорів, укладених на суму, яка перевищує 50 відсотків майна товариства, не має значення для вирішення питання про недійсність спірного договору, з огляду на те, що такі вимоги статуту не обмежують можливості укладання відповідних договорів з боку директора. Як наслідок викладеного, відсутність такого затвердження не свідчить про недійсність договору, укладеного директором товариства без наступного затвердження зборами засновників.

Наведена правова позиція знайшла своє підтвердження і у абз.3 п.40 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008р. Зокрема, в ній наголошується на тому, що судам необхідно враховувати, що у п. "і" ч.5 ст.41 Закону України «Про господарські товариства»до компетенції загальних зборів віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану у статуті товариства, а не їх укладання. У разі, якщо в установчих документах товариства право виконавчого органу товариства на укладання договорів не обмежено, факт затвердження договору після укладання не зумовлює його недійсність.

Крім того, позивачем взагалі не доведено, що вартість майна, що відчужується, перевищує 50 відсотків майна товариства.

Таким чином, твердження позивача щодо відсутності у Ясинського А.М. повноважень на підписання спірного договору спростовуються змістом установчих документів відповідача 1.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність підписання Ясинським А.М. спірного договору від 10.06.2011р. від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК-ГРУП».

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без намиру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчинені фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи, є акт приймання-передачі від 01.07.2011р., підписаний уповноваженими представниками відповідача 1 та відповідача 2. До того ж, за твердженням відповідача 2, вказане в зазначеному акті приймання-передачі майно знаходиться у його фактичному володінні, користуванні та розпорядженні.

Тобто, враховуючи наявні у матеріалах справи документи, сторонами договору від 10.06.2011р. були вчинені дії стосовно його виконання, що фактично виключає твердження позивача про фіктивність спірного договору.

Посилання позивача в обґрунтування своїх вимог в цій частині на те, що покупцем не було проведено оплати придбаних об'єктів, суд вважає безпідставними з огляду на те, що відповідно до змісту п.3 договору та додаткової угоди до нього (т.2 с.10 справи) строк оплати ще не настав.

Виходячи з вищевикладеного, суд робить висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 10.06.2011р. не є фіктивним.

Відповідно до ст. 232 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено внаслідок зломисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом п. 22 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника, тобто, тих обставин, що представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Проте, за висновками суду, позивачем всупереч вимог ст.4-3, ст.33 Господарського кодексу України належними та допустимими у розумінні ст.34 названого нормативно-правового акту доказами вказаних обставин не доведено.

Твердження позивача в позові про те, що Андреєв В.М., який є директором та єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.В.А.", раніше був учасником також і Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" факту наявності зловмисної домовленості сторін за договором від 10.06.2011р. не доводить та викладених вище висновків суду не спростовує.

При розгляді позовних вимог Магделіною Леоніда про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна від 10.06.2011р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Є.В.А.", суд вважає за необхідне також зазначити наступне:

Відповідно до ст.1 Господаського процесуального кодексу підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписом ст.16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Таким чином, у відповідності з вимогами вказаних статей та враховуючи положення ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з вимогою про визнання недійсним договору, позивач має довести факт порушення його прав або інтересів в результаті його укладення.

Виходячи зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи факт порушення своїх прав та інтересів, позивач посилається на можливість невиплати йому дивідендів, як учаснику товариства з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 01.12.2004р. по справі №1-10/2004 зазначено, що виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Як зазначено Конституційним судом України, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічному-смисловому зв'язку з поняттям „права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для правильного розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо враховувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Певною конфліктністю характеризуються і охоронювані законом та правом інтереси акціонера і акціонерного товариства, учасника товариства і самого товариства.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За висновками суду, всупереч вимогам ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено факту можливості невиплати йому дивідендів внаслідок саме укладання спірної угоди та не надано доказів порушення інших його прав, в результаті чого у позивача відсутній відповідний охоронюваний законом інтерес, який може бути самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

За висновками суду, після підписання спірного договору купівлі-продажу відповідні цивільні права та обов'язки виникли саме у відповідачів. Одночасно, позивач не є стороною спірного договору купівлі-продажу, внаслідок чого у нього відсутні будь-які права та обов'язки за вказаною угодою. Крім того, приймаючи до уваги приписи ст.12 Закону України "Про господарські товариства", ст.115 Цивільного кодексу України у позивача також відсутні повноваження власника майна, яке є предметом договору купівлі-продажу від 10.06.2011р.

Клопотання б/н від 26.10.2011р. відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду залишено судом без задоволення, враховуючи відсутність підстав для вчинення вказаної процесуальної дії з урахуванням приписів ст.81 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання позивача б/н від 30.11.2011р. про відкладення розгляду справи залишається судом без задоволення з урахуванням наступного:

Згідно із ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 вказаного Кодексу справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, за висновками суду, неможливість явки в судове засідання представника Смолинського Д.І. не позбавляє позивача права та можливості направити в судове засідання іншу особу для представництва інтересів.

При цьому, судом враховано, що всі сторони по справі №62/98 надали письмові пояснення стосовно предмету та підстав позовних вимог, внаслідок чого суд може дослідити фактичні дані та обставини, якими кожна із сторін обґрунтовує свої вимоги та заперечення, та надати їм правову оцінку в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, суд зауважує, що ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право, а не обов'язок суду відкласти розгляд справи у випадку неявки в судове засідання представників сторін. При цьому, однозначною підставою для відкладення розгляду справи є не неявка учасника судового процесу, а саме неможливість розгляду справи у певному судовому засіданні.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Магделіною Леоніда, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМК-ГРУП", м.Київ та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Є.В.А.", м.Київ про визнання договору купівлі-продажу майна від 10.06.2011р. недійсним.

У судовому засіданні 30.11.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 05.12.2011р.

Попередній документ : 28254985
Наступний документ : 28255000