Рішення № 28254250, 21.12.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2012 р. Справа 14/88/2012/5003

за позовом: агропромислового науково-виробничого підприємства "Візит" (22000, Вінницька область, м. Хмільник, вул. І.Богуна, 77)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 148)

про стягнення 36947,17 грн.,

Головуючий суддя Тварковський А.А.

Cекретар судового засідання Горейко М.В.

Представники:

позивача: Підболячний В.М., довіреність, паспорт серії АВ 511538 виданий Хмільницьким МРВ УМВС України у Вінницькій області 12.01.2003р.

відповідача: не з"явився,

ВСТАНОВИВ :

Агропромислове науково-виробниче підприємство "Візит" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" 36947 грн. 17 коп. за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 20.11.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №14/88/2012/5003 з призначенням її до розгляду.

06.12.2012р. ухвалою суду розгляд справи відкладено до 21.12.2012р. через неявку в судове засідання представників сторін та неподанням останніми витребуваних судом документів.

В судове засідання на визначену дату (21.12.2012р.) з"явився представник позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги в частинні стягнення основного боргу в повному обсязі, при цьому надавши суду заяву про зміну ціни позову від 21.12.2012р., в якій останній відмовився від стягнення з відповідача пені в розмірі 2459 грн., 3% річних в розмірі 614 грн. 33 коп. та 33 грн. 84 коп. інфляційних втрат, відтак просив стягнути з відповідача лише основний борг в розмірі 33840 грн. та судовий збір в розмірі 1677 грн.

Вказана заява позивача судом прийнята до розгляду як така, що не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, при цьому розцінена судом як відмова від позову в частинні стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, витребуваних судом документів не надав, причин неявки не повідомив, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений ухвалами суду від 20.11.2012р. та від 06.12.2012р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення наявними в матеріалах справи.

Слід зазначити, що уся поштова кореспонденція відповідачу надсилалась за адресою, яка відповідає тій, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що стверджується відповідним спеціальним витягом з ЄДРЮОФОП.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

31.08.2011р. між агропромисловим науково-виробничим підприємством "Візит" та товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" укладено договір купівлі-продажу товару №365 (а.с. 8-10).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов"язується передати у власність покупця, а покупець- прийняти і сплатити на умовах договору товар, а саме дизпаливо в об"ємі 1450 літрів за ціною 7,71 грн./літр на суму, яка разом з ПДВ становить 13412 грн. 50 коп.

Згідно із п. 3.1 Договору продавець зобов'язується передати покупцеві товар протягом 3-ох робочих днів з моменту отримання від покупця передплати за даний товар.

Договір набуває чинності та вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2011р.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до договору купівлі-продажу від 31.08.2011р. позивач виконав належним чином, передавши відповідачу товар, а саме дизпаливо в об"ємі 3250 літрів, що підтверджується видатковими накладними №ПР-0000599 від 30.11.2011р. на суму 7200 грн. (а.с. 11), №ПР-0000664 від 31.12.2011р. на суму 22662 грн. 50 коп. (а.с. 12).

Крім того, судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної №ААЦ-000058 від 09.02.2012р. в період припинення дії договору купівлі-продажу №365 від 31.08.2011р. позивачем передано відповідачу додатково 430 літрів дизельного палива на суму 3977 грн. 50 коп. з ПДВ (а.с.13).

Таким чином, всього позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 33840 грн., з яких товар на суму 22666 грн. поставлений на виконання умов договору купівлі- продажу №365 від 31.08.2011р. та товар на суму 3977 грн. 50 коп. поставлений згідно видаткової накладної №ААЦ-000058 від 09.02.2012р.

Разом з тим, суд зауважує, що номер договору №ААЦ-000283 від 09.02.2012р. вказаний у видатковій №ААЦ-000058 від 09.02.2012р. вказаний позивачем помилково, про що представником останнього зазначено у супровідному листі від 21.12.2012р. при подані додаткових документів до суду, при цьому на підтвердження надано зовсім інший договір з ідентичним номером і датою, який не стосується поставки, відтак в даний період поставка дизельного палива здійснювалася відповідно до вказаної вище видаткової накладної (позадоговірні відносини).

Товар був прийнятий відповідачем в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача, на видаткових накладних, яка отримала товар. При цьому судом встановлено, що позивачем на підставі видаткових накладних №ПР-0000599 від 30.11.2011р. та №ПР-0000664 від 31.12.2011р. було поставлено товар у більшій кількості ніж передбачено Договором, однак підписавши видаткові накладні та прийнявши даний товар в зазначеній кількості, покупець таким чином зобов"язався оплатити цей товар, а відтак відповідно до приписів ч. 3 ст. 670 ЦК України у останнього виник обовя"зок по оплаті даного товару.

Як вбачається з матеріалів справи та з пояснень представника позивача, відповідач розрахунки за поставлений товар не провів, відтак у останнього виник борг перед позивачем в сумі 33840 грн.

23.08.2012 р. позивач направив на адресу відповідача претензію (а.с.17) з вимогою погасити заборгованість за отриманий товар, однак, як стверджує його представник відповіді на дану претензію позивачем отримано не було, в зв'язку з чим останній звернувся з відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення основного боргу в розмірі 33840 грн. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Разом з тим, відносно вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача 2459 грн. пені, 614 грн. 33 коп. 3% річних та 33 грн. 84 коп. інфляційних втрат суд зазначає, що позивачем в судовому засіданні (21.12.2012р.) подано заяву про відмову від позову в цій частині.

Ознайомившись з заявою позивача, оцінивши наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що дії позивача щодо відмови від позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому вказана відмова підлягає прийняттю судом на підставі положень ст.22 ГПК України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Відтак, з огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що провадження по справі в частинні стягнення 2459 грн. пені, 614 грн. 33 коп. 3% річних та 33 грн. 84 коп. інфляційних втрат підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1ст 80 ГПК України.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 33840 грн. заборгованості за поставлений товар.

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до п.3 ч. 5 ст. 49 ГПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК Адат" (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 148, код ЄДРПОУ 37358072) на користь агропромислового науково-виробничого підприємства "Візит" (22000, Вінницька область, м. Хмільник, вул. І.Богуна, 77, код ЄДРПОУ 02129063) 33840 грн. заборгованості за поставлений товар, 1474 грн. 14 коп. витрат зі сплати судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення 2459 грн. пені; 614 грн. 33 коп.- 3% річних та 33 грн. 84 коп. інфляційних втрат припинити відповідно до п.4 ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом.

Повне рішення складено 26 грудня 2012 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (21037, м. Вінниця, вул. Пирогова, 148)