Постанова № 28252552, 24.12.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4520/2012

24 грудня 2012 року 10год. 33хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В. В. за участю секретаря судового засідання Таргоній А.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Подоляк О.А.

відповідача: представник Столярець І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватне підприємство "Буд-Сектор" до ДПІ в м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Буд-Сектор» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівному Державної податкової служби від 06 липня 2012 року №0002692342 про визначення податку на прибуток підприємств в сумі 5977 грн. та від 06 липня 2012 року №0002702342 про визначення податку на додану вартість на суму 5197 грн. та застосовано штрафну санкцію на суму 1 грн.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Зокрема, податковим органом не було враховано наявність первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між ПП «Буд-Сектор» та ТОВ «Бренд-Строй» та правомірність формування валових витрат та податкового кредиту.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував повністю з підстав викладених в письмових запереченнях. В судовому засіданні пояснив, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці податкового органу діяли згідно вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними. Вказує на нікчемність правочинів вчинених між ПП «Буд-Сектор» та ТОВ «Бренд-Строй», як наслідок на порушення вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту, просив в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у м. Рівному Державної податкової служби була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Буд-Сектор» з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «Бренд-Строй» за період з 01.01.2009 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої 20.06.2012 року було складено акт перевірки № 212/22-100/33450307, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187. п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, п. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, товариством було занижено податок на додану вартість усього на суму 5197 грн.;

- п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що, на думку податкового органу, призвело до заниження до сплати в бюджет суми податку на прибуток на загальну суму 5976,55 грн.

На підставі акта перевірки № 212/22-100/33450307 від 20.06.2012 р. відповідачем 06.07.2012р. були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0002692342 про визначення податку на прибуток підприємств в сумі 5977 грн. та № 0002702342 про визначення податку на додану вартість на суму 5197 грн. та застосовано штрафну санкцію 1 грн.

В подальшому, за результатами адміністративного оскарження до ДПС в Рівненській області, податкові повідомлення рішення від 06.07.2012 року №0002692342 та №0002692342 залишені без змін.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Із матеріалів справи вбачається, що підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку позивача є відсутність факту реального вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ "Бренд-Строй" у періоді, що перевірявся, базується на наступному:

- акт ДПС у Запорізькій області від 06.04.2012 р про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Бренд-Строй»;

- постанова слідчого групи слідчих з ОВС ГСУ ДПС України Осипчука С.В., винесену в рамках розслідування кримінальної справи № 69-0146 про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, серед яких фігурує ТОВ «Бренд-Строй», з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ст.ст. 28 ч. 2 ст. 205 ч. 2 Кримінального кодексу України та пояснення гр.ОСОБА_5, допитаної в якості свідка, в яких вона пояснила, що господарської діяльності як керівник ТОВ «Бренд-Строй» не здійснювала.

Крім того, в акті перевірки наводиться посилання на висновок УПМ ДПС в АР Крим згідно якого стверджується про ознаки фіктивності ТОВ «Бренд-Строй».

Вказані документи дають змогу ставити під сумнів факт здійснення даним суб'єктом господарювання, задекларованих основних видів діяльності.

Таким чином, на думку податкового органу, правочини укладені від імені ТОВ «Бренд-Строй» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та суперечать інтересам держави та суспільства.

Із зазначеним вище, суд не погоджується та при вирішені даного спору враховує наступні положення п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, де передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту, яке виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між ПП «Буд-Сектор» та ТОВ «Бренд-Строй» відбувалися на підставі договору підряду № 748 від 31.05.2011 р. За умовами вказаного договору ТОВ «Бренд-Строй» зобов'язується виконати роботи з гідроізоляції та художньої підсвітки фонтану, а ПП «Буд-Сектор» зобов'язується прийняти та оплатити такі роботи (на умовах передоплати).

Зобов`язання за даним договором № 748 від 31.05.2011 року були виконані сторонами у повному обсязі, що підтверджується наступними документами:

- копією платіжного доручення від 31.05.2011 року № 237 щодо оплати ПП «Буд Сектор» для ТОВ « Бренд-Строй» коштів в сумі 31182,00грн.

- податковою накладною № 177 від 31.05.2011 року на загальну суму 31182,00 грн в т.ч. ПДВ 5197,00 грн.

- актом здачі-приймання фонтану б/о «Семидвір`я» від 29.07.2011 року;

На момент вчинення господарських операцій ТОВ «Бренд-Строй» був зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності та також був зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100148623, яке було анульовано податковим органом 11.04.2012 року.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України - Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, контрагент ПП «Буд-Сектор» - ТОВ «Бренд-Строй» володів належною право та дієздатністю необхідною для виписки податкових накладних та здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р. - Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Вищеописаними первинними документами, що відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р. повністю підтверджується придбання та наступне використання в господарській діяльності робіт, що виконувались ТОВ «Бренд-Строй» для ПП "Буд-Сектор"

Як слідує з акту перевірки позивача від 20.06.2012р. № 212/22-100/33450307 ТОВ «Бренд-Строй» подавав податкову звітність, та у травні 2011 року задекларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість по господарських операціях з виконання робіт, вчинених з ПП «Буд-Сектор», що встановлено за результатами співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту платників податків автоматизованої системи, що ведеться органами податкової служби.

Як слідує з матеріалів справи, основними видами діяльності ПП «Буд-Сектор», що зазначено в акті перевірки податкової інспекції від 20.06.2012р. № 212/22-100/33450307 є будівництво будівель, інші види оптової торгівлі.

Здійснюючи господарську діяльність підприємством «Буд-Сектор» 28.03.2011 року укладено договір № 3-23х/11 з ТОВ «Крим-Ірей» предметом якого є реконструкція та переобладнання господарських будівель та споруд для розташування структурного підрозділу Медичного центру ТОВ «Крим-Ірей» (велнесс-клуб) м. Алушта, смт. Семидвір`я, пров. Можевеловий, 2.3. площею під реконструкцію - 726,86 кв. м. та благоустрій прилеглої території.

Виконані ТОВ «Бренд- Строй» роботи по влаштуванню гідроізоляції та підствітки фонтану були використані при виконанні зобов'язань ПП «Буд-Сектор» перед ТОВ «Крим-Ірей» за вищевказаним договором, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, актом вартості змонтованого устаткування, що придбавалося виконавцем робіт та актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2011 р.

Суд не бере до уваги заперечення відповідача про те, що з підстав наявності інформації про порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 КК України, серед яких зазначено ТОВ «Бренд-Строй», правочини, вчинені від імені вказаного товариства є нікчемними. Ст. 72 КАС України передбачає, що тільки вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою. Податковий орган покликається на наявність кримінальної справи, що перебуває на стадії досудового слідства, тому суд приходить до висновку, що твердження відповідача про відсутність реальних наслідків по угоді, укладеній між позивачем та ТОВ «Бренд-Строй», є передчасним та необґрунтованим.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок та згідно з частиною другою ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. З врахуванням ст. 207 Господарського кодексу України характерними ознаками вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства можуть бути: порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін ( чи однієї сторони) порушити вимоги закону, тобто вини сторін ( чи однієї з них) у формі умислу при укладанні угоди; факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

У випадку придбання ПП «Буд-Сектор» робіт у ТОВ «Бренд-Строй» не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів (виписування податкових накладних), з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а отже віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків.

З огляду на реальний характер операції, можливі порушення контрагентом ТОВ «Бренд-Строй» податкової дисципліни ( як от відсутність за місцезнаходженням) не можуть бути підставою для позбавлення права добросовісного платника податків ПП «Буд-Сектор» права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Контрагентом позивача - ТОВ «Бренд-строй» було виписано податкову накладну № 177 від 31.05.2011 року, що відповідає вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Сума податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною позивачем була включена до податкового кредиту відповідного періоду(уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійних помилок за жовтень 2011 року).

Пунктом п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

П. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що право на віднесення сум податкового кредиту надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 Податкового кодексу.

Судом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Бренд-Строй» на час вчинення правочину був зареєстрованим у передбаченому законом порядку платником ПДВ, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ анульовано 06.04.2012 року, що відповідною стороною не спростовано при судовому розгляді.

Статтею18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

А тому у суду не має підстав піддавати сумніву правомірність дій позивача в ході своєї господарської діяльності в періоді, що перевірявся.

Отже, на підставі викладеного, суд зазначає, що укладений позивачем та вищевказаним контрагентом правочин є дійсними, виконаним сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані недійсними.

Водночас, ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності вищезазначених правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано доказів, що договір від 31.05.2012 року № 748, який був укладений між позивачем та ТОВ «Бренд-Строй», визнаний судом недійсним.

А відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з приписами частини 2 статті 215 ЦК України правочин є нікчемним лише, якщо його недійсність встановлена законом.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Окрім того, суд звертає увагу, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, що мало місце в даному випадку всупереч положенням чинного законодавства.

Що стосується порушення позивачем вимог статей 138, 139 Податкового кодексу України, що, на думку податкового органу, призвело до заниження сплати в бюджет суми податку на прибуток на загальну суму 5977 грн., то суд їх також вважає недоведеними та як такими, що спростовуються обставинами, які викладені вище.

Отже, останнє є доказом неправомірності прийнятих відповідачем оскаржуваних рішень.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції»(пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії»(№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лишелише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охоронюваних прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її рішення як суб'єкта владних повноважень є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Судовий збір відповідно до ст. 94 КАС України присуджується на користь позивача.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби №0002692342 від 06.07.2012 року та №0002702342 від 06.06.2012 року.

Присудити на користь позивача Приватне підприємство "Буд-Сектор" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 111,75 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Щербаков В. В.