Ухвала суду № 28248391, 25.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" грудня 2012 р. м. Київ К-25684/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Муравйов О.В., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Краматорську (далі -ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010

у справі № 2а-16553/09/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне підприємство «Гевіс»(далі - Товариство)

до Коростенської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача -не з'явились,

Генеральної прокуратури України -Турлової Ю.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010, позов задоволено; визнано протиправними податкові повідомлення-рішення від 24.09.2009 № 0001192302/0/57780 та від 24.09.2009 № 0001202302/0/57779.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи та просить відмовити у позові, скасувавши оскаржувані рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами у розгляді цієї справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.20009, оформлену актом від 10.09.2009 № 2203/23-2-14324054. За наслідками цієї перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.09.2009 № 0001192302/0/57780, за яким позивачеві було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 823 457,90 грн. (у тому числі 1 475 971 грн. за основним платежем та 1 347 486,90 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 24.09.2009 № 0001202302/0/57779 про визначення Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 598 382,50 грн. (у тому числі 204 284 грн. за основним платежем та 394 098,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування оспорюваних сум податкових зобов'язань із застосуванням штрафних санкцій став висновок податкового органу про незаконне відображення позивачем у складі валових витрат вартості придбаних сировини та матеріалів, а також витрат на оплату послуг електроенергії та орендних платежів з огляду на відсутність доказів їх використання у господарській діяльності. Наведене стало підставою і для виключення ПДВ у складі вартості цих товарів та послуг з податкового кредиту Товариства. Крім того, в акті перевірки ДПІ зазначено про безпідставне нарахування Товариством амортизаційних відрахувань у сумі 109 428 грн. на вартість основних фондів, що не використовувались позивачем у власній виробничій діяльності.

Вказані доводи ДПІ мотивує посиланням на те, що під час обстеження орендованого позивачем приміщення було встановлено, що обладнання Товариства накрито поліетиленової плівкою та перебувало у неробочому стані, лічильник електроенергії не працював; позивач не надав представникам ДПІ документи первинного обліку електроенергії, технологічну документацію на виготовлення продукції, норми списання сировини та матеріалів, які використовуються для виробництва.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 названого Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, право платника на зменшення отриманих доходів на суму понесених витрат з метою обкладення податком на прибуток безпосередньо залежить від надання платником відповідних документів, що підтверджують витрати, а також за умови понесення таких витрат у процесі провадження господарської діяльності. При цьому, як випливає зі змісту пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ознакою господарської діяльності є її спрямованість на отримання доходу.

Таким чином, господарський характер витрат, що враховуються при обчисленні податкової бази, має оцінюватися з урахуванням обставин, які свідчать про намір платника одержати економічний ефект в результаті реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

Судами під час дослідження наявних у справі документів було з'ясовано, що спірні витрати були понесені позивачем з метою здійснення своєї статутної діяльності з виробництва будівельних виробів з пластмас та виробництва пластмас у первинних формах. З цією метою позивачем було орендовано виробничу дільницю цеху за договором оренди від 02.04.2007 № 1194-А, укладеним з відкритим акціонерним товариством «НПП Оснастка»та у відповідності з умовами цього договору сплачувалися орендні платежі та плата за спожиті енергоносії; за договорами поставки, укладеними з іншими суб'єктами господарювання (як-от -товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Надія», товариством з обмеженою відповідальністю «Новохім Груп», приватним підприємством «Полімер-Сиситема ВЕРО»тощо) Товариство придбавало сировину та матеріали, необхідні для виробництва; фактичне здійснення позивачем витрат за вказаними договорами підтверджується необхідними первинними документами (накладними, платіжними документами, актами приймання-передачі послуг).

ДПІ, у свою чергу, не було подано доказів використання позивачем спірних матеріалів та енергоносіїв не у зв'язку з його господарською діяльністю.

Наведене свідчить на користь висновку і про правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості спірних товарів та послуг. Адже в силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суди об'єктивно відхили як неспроможні і доводи ДПІ про відсутність доказів використання основних фондів позивача у господарській діяльності як обов'язкової умови для амортизації їх вартості.

Так, згідно з підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 цієї ж статті Закону "основні фонди" визначено як матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Фактів нарахування амортизаційних відрахувань на основні фонди, що не призначені для використання у господарській діяльності Товариства, судами не виявлено.

Враховуючи, що висновки судів, на яких ґрунтуються оскаржувані судові акти, відповідають наведеним нормам матеріального права та обставинам справи, встановленим на підставі правильної та об'єктивної оцінки наявних у справі доказі, та не спростовані доводами касаційної скарги, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Краматорську залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 у справі № 2а-16553/09/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:О.В. Муравйов І.В. Приходько