Постанова № 28247272, 14.12.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 грудня 2012 року № 2а-15327/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд-ХХІ»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 24.10.2012 №0005502208/0, №0005482206, №0005492208/0

На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інбуд-ХХІ»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0005502208/0; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0005482206; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0005492208/0.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що Відповідачем незаконно було винесено Наказ на проведення перевірки та дії Відповідача, пов'язані із проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки Позивача, є незаконними та такими, що порушують законні права підприємства.

В судовому засіданні представники Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що перевірка проводилася у відповідності до законодавства, тому вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач наполягає на відмовлені в задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ІНБУД-ХХІ»(надалі по тексту Позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.06.2012 р.

За результатами перевірки складено акт від 17.10.2012 р. №6777/22-817/30310563 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7, гі.п.7.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість та пп. 198.3 ст. 198, пп. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4 ст. 201, пп. 201.6 ст. 201, пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього у сумі 888 802,00 грн., в т.ч. по періодам: за червень 2010р. в сумі 3630,00 грн., за липень 2010 р. в сумі 29065,00 грн., за квітень 2011 року у розмірі 472,0 грн., за травень 2011 в сумі 10499,0грн., за липень 2011 року у розмірі 2447 грн., за серпень 2011 року у розмірі 1448,83 грн., за жовтень 2011 в сумі 30515,7грн., за листопад 2011р. в сумі 13405,84грн., за грудень 2011 року у розмірі 794901,35 грн., за квітень 2012 в сумі 2416,67грн.; п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, ст.2 - 4, 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями), пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємства всього в сумі 954 899 грн., в тому числі по періодам: за 2 кв. 2011 року у розмірі 11366 грн., за 3 кв. 2011 року у розмірі 4480 грн., за 4 кв. 2011 року у розмірі 939 053 грн.; пп. 4.2.12 п.4.2 ст.4, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. 19.2. а) п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 р. № 889-1V (зі змінами та доповненнями) в частині своєчасності сплати податку у жовтні, листопаді 2009 р., січні, лютому, липні, серпні 2010 року та в частині заниження податку на 1286.18 грн. у IV кв. 2010 р.

На підставі даного акту перевірки Податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення: від 24.10.2012 р. за №0005502208/0, яким встановлено порушення пп. Пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6, п. 7.2 ст. 7, пп. 7.7.2, пп 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.7.1., пп. 7.7.2., п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями та Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 1 108 206,00 грн. з них за основним платежем 888 802,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 219 458 грн.; від 24.10.2012 р. № 0005482206, яким встановлено порушення пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України нарахована сума штрафних (фінансові) санкцій у розмірі 75812,60 грн.; від 24.12.2012 р. за № 0005492208/0, яким встановлено порушення пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ та Підприємству нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 954 899 грн.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Компанія «РІП»(Виконавець) було укладено Договір №17 від 19.07.2011 р. У відповідності до п. 1.1 даного Договору Виконавець зобов'язується виконувати роботи з улаштування отворів із стінорізною машиною.

Згідно п. 1.2 Замовник зобов'язується підготувати фронт роботи до початку виконання робіт, прийняти роботу й оплатити її, відповідно до договірної ціни й Актами виконаних робіт.

Між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Фрейя Технолоджі»(Виконавець) було укладено Договір №20 від 20 квітня 2011 р., у відповідності до умов договору Виконавець зобов'язується виконати дверні блоки із сосни, номенклатура і кількість яких обумовлені в Специфікації (Додатку №1 до Договору), яка є його невід'ємною частиною, а також здійснити поставку виробів на адресу об'єкту Замовника, Замовник прийняти та оплатити вироби на умовах даного Договору.

Відповідно до п. 2.1 даного Договору, вартість виробу складає 98 841,45 грн. з них ПДВ 20% - 19 768,29 грн.

Крім того, між Позивачем (Замовник) та ТОВ «Ремодем»(Підрядник) було укладено Договір підряду №310 від 22.11.2011 р., у відповідності до п. 1.1 даного Договору Підрядник зобов'язується, згідно кошторисної документації, виконати роботи пов'язані з укладкою асфальтобетонного покриття по вул. Богатирська, 32 м. Київ та здати їх у встановлений Договором термін Замовнику, який зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Згідно п. 1.2 Договір підряду №310, обсяг робіт з укладки асфальтобетонного покриття складає 602 м2 асфальтування встановлюється Додатком №1 Локальний кошторис, що є невід'ємною частиною цього Договору.

Зобов'язання сторін за Договорам були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актами приймання-передачі, податковими накладними, видатковими накладними, Довідками про вартість виконаних підрядних робіт, Акти приймання виконаних підрядник робіт, прибутковий касовий ордер, та платіжними дорученнями (копії даних документів залучені до матеріалів справи).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: копії видаткових накладних; копії податкових накладних; копії Договорів, копії актів прийому -передачі, податкових накладних, видаткових накладних та платіжних доручень.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, видаткові накладні, договори, а також, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо анулювання свідоцтв платника ПДВ контрагента позивача або несплати контрагентами податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

Виходячи із приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. а) пп. 7.7.2. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених договорів з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочинну цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочинну особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Поруч з тим, протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директорів Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

В матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на несплату підприємством податків та на винесення вироків посадовим особам підприємств, порушення кримінальних справ за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, що має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам зроблено на підставі первинних документів, а саме: податкової накладної, суми ПДВ, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази того, що придбаний товар, отримані послуги Позивачем від контрагентів в подальшому були реалізовані в господарській діяльності.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що зобов'язання сторін були здійснені з метою настання реальних обставин, а саме, виконання умов договорів, а тому податкові повідомлення-рішення від 24.10.2012 р. за №0005502208/0 та від 24.12.2012 р. за № 0005492208/0 підлягає скасуванню.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалах ВАСУ від 29.05.2012 р. по справі за № К-1363/10; від 12.07.2012 р. № К/9991/11753/12; №К/9991/20740/12 від 02.08.2012 р.; К/9991/68600/11 від 29.02.2012 р.; К/9991/72255/11 від 17.07.2012 р.; Постанова ВСУ від 31.01.2011р.

В частині щодо винесення податкового повідомлення-рішення №0005482206 від 24.10.2012р. винесеного на підставі проведеної перевірки дотримання вимог «Положення по ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (із змінами та доповненнями), суд зазначає наступне.

Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 (із змінами та доповненнями), що встановлено випадки видачі з каси підприємства готівкових коштів (по рахунку 661.1 «Витрати заробітної плати»та по рахунку 372.1 «Розрахунки з підзвітними особами») без підпису одержувача (копії додаються), а саме: 28.02.2012р.у видатковому касовому ордері №РКО-ОСЮ2 за 28.03.2012р. відсутній підпис одержувача ОСОБА_1 на суму 14506,10 грн.; 26.03.2012р.у відомості на виплату грошей №00000002 за 26.03.2012р. відсутній підпис одержувача ОСОБА_2 на суму 901,34 грн.; 18.04.2012р. у видатковому касовому ордері №РКО-0009 за 18.04.2012р. відсутній підпис одержувача ОСОБА_1 на суму 6270,52 грн.;18.04.2012р. у видатковому касовому ордері №РКО-ООЮ за 18.04.2012р. відсутній підпис одержувача ОСОБА_3 на суму 6228,34 грн.; 31.05.2012р. у видатковому касовому ордері №РКО-0013 за 31.05.2012р. відсутній підпис одержувача ОСОБА_1 на суму 6258,66 грн.; 31.05.2012р. у видатковому касовому ордері №РКО-0014 за 31.05.2012р. відсутній підпис одержувача ОСОБА_3 на суму 3741,34 грн.

У відповідності до вимог п.3.5 Положення №637 для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно п. 7.25. Положення №637 зазначено наступне, у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Під час перевірки Відповідач прийшов до висновку, що зазначені випадки спричинили перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі на суму 37906,30 грн. розрахунок понадлімітних залишків готівки в касі.

Судом скептично береться до уваги посилання Позивача на п.5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства щодо наявності доказів, що підтверджують наявність факту порушень ТОВ «Інбуд-ХХІ».

Оскільки в матеріалах справи містяться копії наступних документів наданих головним бухгалтером Позивача ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС: довідка головного бухгалтера Березинець І.В. датованої 25.09.2012р., щодо відсутності залишку готівки підприємства в період з 01.10.2009 по 30.06.2012р.; видаткових касових ордерів типової форми №КО-2 від 31.05.2012р. одержувач ОСОБА_1, від 31.05.2012 одержувач ОСОБА_3, довідки форми №КО-4, видаткових касових ордерів від 28.02.2012р. одержувач ОСОБА_1 довідка форми №К0-4, видаткових касових ордерів від 18.04.2012р. одержувач ОСОБА_3 та від 18.04.2012р. одержувач ОСОБА_1 довідка форми №КО-4, відомість на виплату грошей за 26.03.2012р. де відсутні підписи під час проведення перевірки, що засвідчені (копія вірна) головним бухгалтером ТОВ «ІНБУД-ХХІ» Березинець І.В. особисто.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0005482206 від 24.10.2012р. не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року №0005502208/0.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року №0005492208/0.

4. В іншій частині позову відмовити.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук