Постанова № 28246676, 11.12.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.1.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2012 року Справа № 2а/1270/8345/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Балябі В.С,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластум» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, -

ВСТАНОВИВ:

29 жовтня 2012 року до Луганського окружного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластум» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що в межах розслідування кримінальної справи за № 08-3846 позивачем проведено позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластум» щодо питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» за період з 01.01.2010 по 31.12.2010.

Позивач вказує, що у ході розслідування кримінальної справи встановлено ряд підприємств, які незаконно сформували податковий кредит та валові витрати шляхом включення підроблених від імені директора ТОВ «Оптдевайс» первинних документів щодо реалізації товарів (робіт, послуг) до податкового та бухгалтерського обліку. Таким чином встановлено, що ТОВ «Пластум» здійснило «видимість» придбання товарів від ТОВ «Оптдевайс», які в дійсності не реалізовувались вказаним товариством, а лише полягали в документальному оформленні (договори, акти прийому-передачі, рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні) з метою ухилення від сплати податків.

Так, в ході перевірки встановлено, що між вказаними товариствами було укладено договір купівлі-продажу № 010710-3 від 01.07.2010. Первинних документів на підтвердження здійснення розрахунків за цим договором до перевірки надано не було. Крім того, до перевірки не надано також документи, що відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку мають підтверджувати факти транспортування товарів, наявність трудових ресурсів, фактичного зберігання товарів, документів на підтвердження фактичного отримання послуг по організації навантажувально-розвантажувальних робіт, послуг сортування та пакування, сертифікатів якості, тощо. Надані до перевірки податкові накладні не відповідають вимогам Порядку заповнення та подання податкової декларації, оскільки до цих документів не додано реєстрів виданих та отриманих податкових накладних. Таким чином, на думку позивача, зазначений договір є нікчемним, без наміру здійснення господарської діяльності, реальною метою якого є надання фінансових послуг, безтоварних операцій, що не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків та суперечить нормам ст.ст.202, 203, 215 Цивільного кодексу України.

За таких обставин позивач просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластум» на користь Державного бюджету вартість отриманого за договором купівлі-продажу № 010710-3 від 01.07.2010., укладеного між ТОВ «Пластум» та ТОВ «Оптдевайс» на загальну суму 607 530,00 грн.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судове засідання представники сторін не прибули, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи без його участі. Відповідачі заперечень щодо суті позову не надали.

Розглянувши справу на підставі наявних матеріалів, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

У період з 21.02.2011 по 25.02.2011 позивачем - Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Пластум» (код ЄДРПОУ 36076522) щодо питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з ТОВ «Оптдевайс» (код ЄДРПОУ 36900457) за період з 01.01.10 по 31.12.10, за результатами якої складено акт за № 385/23-2/36076522 від 01.03.2011 (а.с. 45-62).

Перший відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Пластум» код ЄДРПОУ 36076522 зареєстровано зареєстроване в якості юридичної особи державним реєстратором Вишгородської районної державної адміністрації Київської області 16.01.2009, перебуває на податковому обліку в ДПІ у Вишгородському районі Київської області з 19.01.2009.

Другий відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» код ЄДРПОУ 36900457 зареєстроване державним реєстратором Васильківської районної державної адміністрації 26.02.2010. перебуває на податковому обліку у Васильківській ОДПІ Київської області з 27.02.2010.

Актом перевірки встановлено:

1) згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону правочин, укладений між ТОВ «Пластум» та ТОВ «Оптдевайс», договір купівлі-продажу від 01.07.2010 № 010710-3, в т.ч. усний договір, податкові накладні від 01.07.10 № 1285 на загальну суму 27 925,00 грн.. у т.ч. ПДВ 4 654,17 грн., від 21.07.10. № 21078 на загальну суму 291283,98 грн. у т.ч. ПДВ 48547,33 грн., від 21.07.10 № 21079 на загальну суму 3321,02 грн. у т.ч. ПДВ 553,30 грн., від 30.07.10 № 30394 на загальну суму 285000,00 грн. у т.ч. ПДВ 47500,00 грн., видаткова накладна від 21.07.10 № РН-21078 на загальну суму 291283,98 грн. у т.ч. ПДВ 48547,33 грн., акти здачі-приймання робіт (надання послуг) від 01.07.10 № ОУ-01285 на загальну суму 27 925,00 грн.. у т.ч. ПДВ 4 654,17 грн., від 21.07.10 № ОУ-21079 на загальну суму 3321,02 грн. у т.ч. ПДВ 553,30 грн., від 30.07.10 № ОУ 30394 на загальну суму 285000,00 грн. у т.ч. ПДВ 47500,00 грн.;

2) порушення пп.1.2 п.1, пп. 2.2, 2.13, 2.14, 2.15, 2.16, п. 2 та пп.3.2 п.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88;

3) порушення п.3.4 п. 3 Порядку заповнення і надання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166;

4) порушення пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 , пп. 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4. пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2010 року у розмірі 101 255,00 грн.

На підставі акта перевірки позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення

форми «Р» № 0000312300 від 15.03.2011 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 126 568,75 грн., у тому числі за основним платежем - 101 255,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 25 313,75 грн. (а.с. 63).

В ході перевірки встановлено, що між відповідачами укладено договір купівлі-продажу від 01.07.10 № 01710-3, предметом якого є купівля-продаж поліграфічної продукції, кількість, номенклатура та вартість якої визначається рахунком-фактурою або видатковою накладною. Умови відпуску товару - в тарі (упаковці), що має забезпечувати збереження товарів під час транспортування і зберігання, відповідно до вимог Державних стандартів та Технічних умов, що передбачаються відповідною специфікацією до договору. Здача-приймання товару провадиться уповноваженими представниками покупця та продавця за кількістю, визначеною у накладній, за якістю - згідно із сертифікатом якості. Право власності на товар переходить до покупця з моменту прийняття товару й оформлення вказаних документів та податкової накладної. Оплата товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

На виконання вказаного договору ТОВ «Оптдевайс» виписано податкові накладні на загальну суму 607530,00 грн., видаткову накладну на суму 291 283,98 грн. Сторонами за договором складно акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 316 242,02 грн.

З 01.01.2011 відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

На час відкриття провадження у справі право органів державної податкової служби звертатись до суду із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, було передбачено ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні (Закон втратив чинність на підставі Закону України № 5083-VI від 05.07.2012).

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Цивільним законодавством України передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта; при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним; відповідність правочину спеціальним умовам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Слід зазначити, що правові наслідки нікчемності правочину встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України, які встановлюють конфіскаційні санкції за вчинення нікчемних правочинів.

Так, відповідно до частини 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З системного аналізу наведених приписів вбачається, що положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому, згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається.

Проаналізувавши вчинений відповідачами правочин, суд дійшов висновку, що сам по собі правочин не має ознак того, що він суперечить інтересам держави та суспільства, та порушує публічний порядок.

Конфіскаційні санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків однією зі сторін договору.

Відповідачем не надано також доказів порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним. Твердження відповідача, що відповідачі мали намір на укладення правочину, що проведено з метою заниження об'єкту оподаткування та привласнення бюджетних коштів у вигляді несплаченого податку є припущенням, оскільки також не знайшли підтвердження матеріалами справи.

Позивачем умисел жодної із сторін, спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, при вчиненні спірних правочинів, не доведений. Висновок податкового органу ґрунтується на припущеннях та сумнівах, які не підтверджені жодним доказом.

Так, як вбачається з акта перевірки, висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що до перевірки на надано (чи не отримано в результаті проведеної органом податкової міліції виїмки) оригіналів первинних документів, що мають підтверджувати здійснення розрахунків між відповідачами, наявність трудових та фактичних можливостей для здійснення господарської діяльності, перевезення товарів, якість отриманих товарів, а також на тому, що документи, оформлені відповідачами на виконання укладеної угоди, мають певні недоліки, (зокрема вказано про відсутність посилань на номер та дату договору) та не відповідають вимогам чинних нормативних актів. Проте, наводячи норми Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, Порядку заповнення і надання податкової декларації по податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 № 166, позивач лише стверджує про нікчемність первинних документів, оформлених відповідачами, не вказуючи при цьому, яким чином саме ці документи суперечать вказаним нормативним актам.

Виходячи з вищенаведених норм, для визнання недійсними угод необхідно також встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Як на докази наявності підстав заявлених вимог позивач посилається на протоколи допитів обвинуваченого та свідка, та експертний висновок, які вчинені в рамках розслідування кримінальної справи. Як вбачається з матеріалів справи, вказані документи виконані в рамках досудового слідства, яке проводиться відділом податкової міліції у межах кримінальній справі № 08-3846. Вказані докази мають оцінюватись судом саме при розгляді кримінальної справи. Виходячи з вимог ст. 70 КАС України, яка встановлює, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Суд вважає, що даному випадку належним чином підтвердити факт недійсності документів має вирок у кримінальній справі. Відомості щодо передачі вказаної кримінальної справи на розгляд відповідному суду до матеріалів справи не надійшло, тобто оцінку цим доказам відповідним судом не надано. Відтак, висновки експерта та протоколи допитів обвинуваченого та свідка не є належними доказами порушення порядку складання документів бухгалтерського та фінансового обліку, та відповідно, порушення відповідачами вимог податкового законодавства у цій справі. .

У спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з вищенаведених норм правові наслідки недійсності правочину, застосовуються до сторін такого правочину в разі визнання господарського зобов'язання недійсним.

В матеріалах справи докази визнання у встановленому порядку угоди між відповідачами недійсною відсутні. Відповідачі зареєстровані у якості платників, зареєстровані в Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, про наявність рішень про анулювання свідоцтв платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи, визнання недійсними установчих документів позивач не зазначає.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення. У спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

Суд вважає, що позивачем умисел жодної із сторін, спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, при вчиненні спірних правочинів, не доведений. Висновок податкового органу про відсутність відповідачів трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, внаслідок чого вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди, переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, грунтується на припущеннях та сумнівах, які не підтверджені жодним доказом.

Як було зазначено, за результатами перевірки першого відповідача податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 126 568,75 грн., у тому числі за основним платежем - 101 255,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 25 313,75 грн. (а.с. 63).

Тобто, негативними наслідками вчинення нікчемної, на думку позивача, угоди для першого відповідача стало застосування податковим органом заходів відповідальності за порушення податкового законодавства у вигляді нарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій. Відтак, застосування до цього відповідача додаткових видів відповідальності у вигляді стягнення в дохід держави отриманих за нікчемною угодою коштів є, на думку суду, безпідставним.

Крім того, суд звертає увагу, що заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів безпідставно отриманого за нікчемним правочином, позивач не наводить жодних доказів незаконного отримання певних коштів, висловлюючи лише припущення, що угоду з відповідачами укладено з метою неправомірного формування податкового кредиту. Вимоги позивача за своєю суттю є суперечливими, оскільки позивач стверджує, що реальні наслідки укладеної угоди - фактичне отримання товарів, та фактична сплата за отриманий товар відсутні, при цьому одночасно вимагає стягнення отриманого за цією ж угодою.

За таких обставин підстав для задоволення позову не встановлено.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пластум» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптдевайс» про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами відмовити за необґрунтованістю.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 17 грудня 2012 року.

Суддя О.В. Солоніченко