Рішення № 28244527, 19.12.2012, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/9856/2012

н/п 2/2018/2665/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2012 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого -судді Діденко С.А..,

при секретарі - Загородній Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 треті особи приватний нотаріус ОСОБА_4, приватний нотаріус ОСОБА_5 про визнання недійсним правочину, розірвання договору; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів та просила суд визнати недійним договір № 4928736 від 21.03.2012 р. купівлі - продажу нерухомого майна №11947737 щодо продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 за №333; розірвати договір дарування від 09.07.2009 р. квартири АДРЕСА_1 який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за №2330; стягнути з відповідачів на її користь суму сплаченого судового збору.

Свої позовні вимоги вона обгрунтувала тим, що в червні 2012 року їй стало відомо від її дочки -ОСОБА_2, що в березні 2012 р. нею було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з відповідачем ОСОБА_3 Згідно витягу з реєстру правочинів , цей договір купівлі-продажу було укладено 21.03.2012р. і посвідчено приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 за №333. В Державному реєстрі правочинів відповідний договір було зареєстровано під № 4928736. Оригінал зазначеного договору та витягу ОСОБА_2 на руки не було надано. Фактично, зазначений правочин ОСОБА_2 була змушена оформити ОСОБА_3 та її чоловіком -ОСОБА_7, в забезпечення зобов'язань ОСОБА_2 щодо повернення ОСОБА_7 позики в сумі 50000,00 грн. Відповідну позику строком до грудня 2012 р. було оформлено нею з ОСОБА_8 восени 2011 року. 21.03.2012 р. право вимоги повернення боргу ОСОБА_2 було відступлено ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 і забезпечено іпотекою зазначеного нерухомого майна, відповідно до укладеного 21.03.2012 р. ОСОБА_2 з ОСОБА_7 договору іпотеки. Зазначені правочини, зі слів ОСОБА_2, було оформлено в офісі приватного нотаріуса ХМНО ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 Оригіналів або копій зазначених правочинів ОСОБА_2 на руки не отримувалося. Інформація щодо укладання ОСОБА_2 договору позики на суму 50000,00 грн. в реєстрі правочинів відсутня. Згідно витягу з державного реєстру іпотек № 36355091 від 06.06.2012р. інформація щодо іпотеки нерухомого майна не зареєстрована. Згідно витягу № 36355064 від 06.06.2012р. з реєстру заборон відчуження нерухомого майна інформації щодо заборон відчуження Нерухомого майна не зареєстровано. Фактично, ОСОБА_2 не мала наміру продавати належне їй Нерухоме майно. Її було змушено укласти договір купівлі-продажу замість договору іпотеки, яким мало б бути забезпечено виконання зобов'язань щодо повернення в строк до грудня 2012р. грошових коштів на суму 50000,00грн., що свідчить про те, що договір купівлі -продажу нерухомого майна від 21.03.2012 р. є фактично удаваним правочином, волевиявленням відповідачів, не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення ОСОБА_2 при оформленні правочину не було вільним, і не відповідало її внутрішній волі. Тому вважає що є підстави для визнання такого правочину недійсним. Спірна квартира була подарована ОСОБА_2 її батьками згідно договору дарування від 09.07.2009р., посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6 за №2330. Право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно зареєстровано 18.08.2009 р. Зазначене нерухоме майно було передано в дар батьками своїй неповнолітній на той час донці на забезпечення обов'язку батьків щодо піклування за своїх дітей, надання можливості ОСОБА_2 по досягненню повноліття і в майбутньому мати постійне місце проживання у власній квартирі. Наявність у доньки Позивача нерухомого майна на праві власності надавало батькам впевненості в майновій захищеності своєї дитини. Іншого нерухомого майна на праві власності вона не має. Можливості набути його найближчим часом в неї не буде, оскільки ОСОБА_2 є студенткою, навчається, отримує майнову підтримку від батьків. Відповідне нерухоме майно має для позивача- переважно моральну, сімейну, соціальну цінність. Зазначені вище обставини щодо мети, намірів, способу та форми розпорядження Нерухомим майном ОСОБА_2 призводить до можливості безповоротної втрати дарунка. Відповідно до ст. 214, ч.2 ст. 727 ЦК України, дарувальник має право відмовитись від правочину, розірвати договір, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику майнову цінність.

Відповідачем по справі ОСОБА_3 було подано зустрічний позов до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю, в якому вона просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_3 у користуванні квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити вказану квартиру від власних речей , вселити позивача до квартири.

Зустрічні позовні вимоги вона обґрунтувала тим, що між нею та ОСОБА_2 21.03.2012р. було укладено договір купівлі-продажу квартири загальною площею 38,8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Правочин посвідчений нотаріусом ОСОБА_5 Відповідно до п. 9 договору купівлі-продажу сторони домовилися, що продавець - ОСОБА_2 передасть їй комплект ключів від вказаної квартирі та звільнить квартиру від власних речей у строк до 21.04.2012р. У визначений термін ОСОБА_2 зобов'язання не виконала, ключі не передала, квартиру від власних речей не звільнила, чим створює їй перешкоди у користуванні власністю. Право власності на квартиру зареєстровано за нею. Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник свої позивні вимоги підтримали, посилалися на те, що при укладанні договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_2 мався на увазі договір іпотеки в забезпечення виконання договору позики у ОСОБА_850000 грн.., умови якого вони обговорювали усно.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов до неї ОСОБА_1 визнала, зустрічний позов ОСОБА_8 не визнала, дала пояснення стосовно того, що наміру продавати квартиру вона не мала. Їй знадобилися гроші, і вона отримала у ОСОБА_8 у позику 10000 доларів США а в забезпечення її повернення вони уклали договір іпотеки на квартиру. Потім вона отримала в позику ще 3000 доларів США. В подальшому у неї виникли проблеми з поверненням позики і процентів за користування грошима і ОСОБА_8 запропонував їй перекредитування у ОСОБА_7 Вона погодилася на це, і у нотаріуса вони підписали договір, який вона не читала, вважала його договором кредитування. Примірник договору на руки їй не передавався. Грошей за договором купівлі-продажу вона не отримувала.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник у судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнали, зустрічний позов підтримали. Відповідач дала пояснення , що за договором купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 отримала суму 200 тис. грн. , про що зазначено в п. 4 Договору купівлі-продажу від 21.03.2012р. Отримання ОСОБА_2 грошових коштів спростовує її ствердження про те, що волевиявлення ОСОБА_3 не було вільним та не було спрямоване на реальне настання наслідків вчиненого правочину. Факт отримання ОСОБА_2 оплати за реалізоване нерухоме майно є підтвердженням виконанням сторонами умов договору купівлі-продажу. Щодо вимог позивача про розірвання договору дарування нерухомого майна від 09.07.2009р., то вважає що правовідносини між позивачем та ОСОБА_2 за договором дарування припинили своє існування повним виконанням договірних відносин і розірвання його не можливе.

Третя особа-приватний нотаріус ОСОБА_5 позов ОСОБА_9 не визнала, дала пояснення про те, що до неї звернулися ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з приводу укладення договору купівлі-продажу квартири. Нею були перевірені документи і складено проект договору , з яким сторони ознайомилися і підтвердили правильність змісту. ОСОБА_2 підтвердила факт повного розрахунку з нею за договором купівлі-продажу. Витяг з реєстру заборон відчуження нерухомості був наданий на запит ОСОБА_2 від 14.03.2012 року. Будь- який вплив на ОСОБА_2 з боку покупця та її чоловіка заперечує.

третя особа -приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася , про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, свідків , вчинивши дослідження матеріалів справи, вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 09.07.2009 р. на підставі договору дарування .

(а.с.18).

21.03.2012р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 за р.№333 . (а.с.5-6).

Відповідно до п.4 Договору Сторони домовилися про передачу грошей покупцем і отримання їх продавцем після узгодження проекту договору купівлі-продажу до його підписання . Підписання договору сторонами підтверджуватиме отримання повного розрахунку від покупця та відсутність у продавця будь-яких претензій майнового характеру до покупця.

За даними Харківського міського БТІ право власності на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.170).

Позивач ОСОБА_9 заперечує факт укладення договору купівлі-продажу і посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 не мала наміру продавати квартиру, до укладення договору її було примушено ; в той же час посилається на те, що волевиявлення сторін не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; договір фактично є удаваним правочином. Волевиявлення відповідача при здійсненні правочину не було вільним, не відповідало його внутрішній волі.

Зміст ст.ст.230,231 ЦК України передбачує недійсність правочину вчиненого стороною під впливом обману, фізичного , психічного тиску з боку іншої сторони, або іншої особи .

За змістом ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який насправді вони вчинили.

Позивачем в позові щодо визнання договору недійсним наведені взаємовиключні правові підстави, за якими позивач має доводити навмисні дії з боку відповідача , спрямовані на введення іншої сторони в оману, або примушення до вчинення правочину. Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі вчинення удаваного правочину сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Позивач в позові не навів і в судовому засіданні не надав доказів того, хто і яким чином вплинув на ОСОБА_2 з метою забезпечення підписання нею договору купівлі-продажу.

В судовому засіданні ОСОБА_2 не надала пояснень з приводу того, який саме договір вона мала на увазі при підписанні , чи обговорювалися сторонами інший предмет і умови договору.

З позовом про визнання правочину недійсним звернулася ОСОБА_1, яка не є стороною в правочині . Визначені в позові обставини викладені нею зі слів відповідача , яка з відповідним позов не звернулася.

Ствердження відповідача ОСОБА_2 про те, що договір купівлі-продажу було укладено як спосіб забезпечення виконання грошового забов'язання перед ОСОБА_8 не підтверджено належними доказами , суперечить фактичним обставинам, які встановлені по справі.

Так , за заявою ОСОБА_2 і ОСОБА_8 від 21.03.2012 р., на ім'я приватного нотаріуса ОСОБА_4 , її забов'язання за договором позики від 3.11.2011 року, в забезпечення якої було укладено договір іпотеки, виконано нею , у зв'язку з чим нею порушено питання про виключення обтяження з реєстру іпотек на АДРЕСА_1.(а.с.149-153)

Відповідні обставини підтверджені в судовому засіданні свідком ОСОБА_8

Згідно пояснень свідка ОСОБА_7 , ОСОБА_2 зверталася до нього з приводу забезпечення її боргу перед ОСОБА_8 , а коли він відмовився, то запропонувала купівлю-продаж квартири. Вони з дружиною погодилися і купили квартиру на умовах , погоджених з продавцем. Гроші за угодою були передані продавцю до підписання договору.

Щодо вимог позивача про розірвання договору дарування , то на час заявлення відповідних вимог відповідні правовідносини припинили свою дію у зв'язку із зміною власника.

Позовні вимоги позивача ОСОБА_9 є безпідставними і суд в їх задоволенні відмовляє.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю, то судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником АДРЕСА_1. Відповідно до п.9 Договору купівлі продажу квартири від 21.03.2012 р. сторонами узгоджено порядок , за яким ОСОБА_2 не пізніше як до 21.04.2012 р. забов'язана звільнити квартиру від власних речей і передати ключі від квартири. (а.с.5)

Відповідач відмовляється від виконання відповідних забов'язань.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним прав користування та розпорядження майном.

Зустрічний позов є обґрунтований і підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208-218 ЦПК України, ст.ст.203,215,229 ЦК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1- відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_3 ключі від вхідних дверей квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити вказану квартиру від власних речей.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ