Рішення № 28237312, 18.09.2012, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/2517/1050/12

Рішення

Іменем України

18 вересня 2012 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі: головуючого - судді Короткої А.О.,

при секретарі -Мандриці К.С.,

за участю представника позивача -адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Прилуках цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Прилуцька міська державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на ? частину квартири і будинку та визнання частково недійсним договору дарування квартири, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про встановлення факту прийняття ним спадщини після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, і, як наслідок цього, визнання за ним права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 і на ? частину будинку АДРЕСА_2, які належали на праві спільної сумісної власності його батькам, а також про визнання частково недійсним договору дарування спірної квартири ОСОБА_4. В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що прийняв спірну спадщину шляхом фактичного вступу у володіння та управління державними нагородами батька, які були частиною спадкового майна після його смерті.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та пояснив, що лише зараз звертається з даним позовом до суду тому, що весь час вважав себе таким, що прийняв спадщину після смерті батька, а про порушення свого спадкового права дізнався лише у червні 2012 року у зв'язку з примусовим виселенням його родини з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, де він фактично проживає зі своєю сім'єю з 1997 року і по даний час. А заяву до нотаріуса про прийняття спадщини протягом встановлених законом шести місяців він не подавав, того що в цей період часу перебував на лікуванні у госпіталі. З приводу вступу у володіння державними нагородами батька позивач пояснив, що за життя батько просив його після своєї смерті зберігати всі отримані ним нагороди у себе, тому через декілька днів після батькового похорона ОСОБА_2 і забрав собі вказані нагороди в присутності та зі згоди матері, познімавши їх з батькового мундира, де вони завжди зберігались.

Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_2 підтримав також, відзначивши, що хоч відповідачка ОСОБА_3 і є такою, що прийняла спадщину після смерті чоловіка, однак заяву про її прийняття вона подавала до нотаріуса з пропуском встановленого законом строку. Також він підкреслив, що згідно з ЦК України, який є чинним на даний час, державні нагороди, як особисті немайнові права спадкодавця, не входять до складу спадщини, однак за ЦК УРСР, який діяв на момент смерті ОСОБА_6, державні нагороди не виключалися зі складу спадщини, а оскільки позивач вступив у володіння та управління ними протягом шести місяців після смерті батька, то має вважатися таким, що прийняв спадщину в повному обсязі на рівні зі своєю матір'ю.

ОСОБА_3 в судовому засіданні позовних вимог сина категорично не визнала, пояснивши суду, що за життя чоловіка жодного разу не чула від нього про бажання заповісти свої нагороди синові, а, навпаки, ОСОБА_6 завжди бажав, щоб усе його майно після смерті успадкувала дочка ОСОБА_5, з якою вони були дуже близькі, тому і склав заповіт саме на її ім'я. Крім того, ОСОБА_3 відмітила, що згоди синові забрати батькові нагороди з її будинку вона не надавала та не була присутня при цьому, як про це зазначає останній. До того ж він забрав їх не через декілька днів після похорон батька, а через декілька років, оскільки ще приблизно через пів року після смерті ОСОБА_6 її син ОСОБА_2 та її онук ОСОБА_7 ховали дані нагороди під верандою у будинку АДРЕСА_2. Нині чоловікові нагороди дійсно перебувають у володінні її сина, однак забрав він їх з будинку таємно та самовільно, маючи вільний доступ до нього. Також ОСОБА_3 повідомила, що її син хоч і прописаний у м.Пермі Російської Федерації, однак часто буває в м.Прилуках, а протягом шести місяців після смерті батька він періодами знаходився поряд з нею, допомагаючи вирішувати всі організаційні питання, пов'язані з прийняттям спадщини після смерті ОСОБА_6, зокрема щодо звернення до нотаріуса та написання всіляких заяв, при цьому жодного разу не висловив бажання разом з нею вступати у спадщину.

Відповідачка ОСОБА_4 позовних вимог не визнала також та зосередила увагу суду на тому, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка нині є основним предметом спору, хоч документально і значилась спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_3, але отримана була лише останньою внаслідок знесення будинку АДРЕСА_3, який за життя належав їхнім спільним батькам, а після їхньої смерті був подарований всіма спадкоємцями останніх ОСОБА_3, тому у позивача ОСОБА_2 взагалі немає ніякого морального права претендувати на неї. Також вона відзначила, що позивач знав про те, що його мати протягом встановленого законом шестимісячного строку займалася оформленням спадкового майна, до того ж, знаходячись в цей час в Прилуках, він мав можливість прийняти спадщину, але свідомо не зробив цього, тому нині, на її думку, він має вважатися таким, що пропустив строк позовної давності для подачі даного позову.

Представник Прилуцької міської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, але надіслав до суду письмову заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності.

ОСОБА_5, яка є третью стороною по справі, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачок позов теж не визнала та пояснила, що за життя батько дуже пишався та опікувався своїми нагородами, тому ніколи не залишав їх висіти на мундирі, а після кожного урочистого заходу знімав їх, натерав та ховав до коробки, яка зберігалася у серванті великої кімнати будинку, що за адресою: АДРЕСА_2. З усіх членів сім'ї він найбільше довіряв їй, тому тільки вона завжди допомагала вести йому листування та весь час була поряд з ним, однак жодного разу ОСОБА_5 не чула, щоб батько висловлював бажання залишити свої нагороди у спадок братові. Натомість, 06.10.1997 року ОСОБА_6 склав заповіт, в якому всім своїм майном розпорядився на її користь, однак, поважаючи свою матір та вважаючи її єдино можливою спадкоємицею після смерті батька, ОСОБА_5 вирішила не вступати у спадщину. Також ОСОБА_5 засвідчила, що на даний час батькові нагороди знаходяться у її брата ОСОБА_2, однак коли саме він заволодів даними нагородами вона не знає, але точно пам'ятає, що влітку 2003 року позивач разом з її сином ОСОБА_7 ховали ці нагороди до погреба, що у будинку АДРЕСА_2.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що нагороди дідуся завжди зберігалися у коробці в серванті великої кімнати бабусиного з дідусем будинку. В день смерті діда ІНФОРМАЦІЯ_1 він сховав цю коробку до смотрової ями гаража, що у дворі будинку АДРЕСА_2, оскільки на похорон мало прийти дуже багато людей, у зв'язку з чим він переживав за їхню схоронність. Зразу після похорона, знаючи про криміногенну ситуацію у місті, для убезпечення від посягань як дідових нагород, так і самої старенької бабусі, він забрав ордени та медалі з собою до Харкова, а назад привіз лише влітку 2003 року, приблизно у червні-липні, після здачі випускних екзаменів у школі та вступних до інституту. Саме в цей час вони вдвох з позивачем і закопали дідові нагороди, складені до коробки з-під годинника, у погреб, зроблений у пристройці будинку АДРЕСА_2. При цих обставинах ОСОБА_7 останній раз бачив дідові нагороди, оскільки, приїхавши одного разу до бабусі на канікули, виявив, що нагород у погребі більше немає, а поцікавившись у позивача про їхню долю, почув відповідь, що його це не має стосуватися.

Допитана в якості свідка нотаріус ОСОБА_9, ознайомившись зі спадковою справою, заведеною після смерті ОСОБА_6, пояснила, що єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після його смерті була ОСОБА_3, яка дійсно заяву про вступ у спадщину подала до нотконтори вже після спливу шестимісячного строку, однак прийняла її з іншої підстави - фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки значилася прописаною за адресою розташування спадкового майна. Що стосується факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління або володіння державними нагородами, то нотаріус пояснила, що у її практиці таких випадків не було.

Вислухавши пояснення сторін по справі, третьої особи ОСОБА_5, адвоката, а також покази свідків, дослідивши всі матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть (а.с.39) ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

За життя ОСОБА_6 був нагороджений величезною кількістю орденів та медалей (а.с.11-34).

На праві власності йому належали автомобілі: ЗАЗ-1102, 1998 року випуску, ГАЗ-24, 1985 року випуску, ВАЗ-2109, 1990 року випуску, а також причіп ЛУАЗ-8148, 1996 року випуску. Крім цього, у його власності перебували: ? частина жилого будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, та ?? частина квартири з усіма вигодами, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.80-81, 84, 89-90, 94).

В заповіті від 06.10.1997 року (а.с.64) всім своїм майном, де б воно не знаходилось і в чому б воно не заключалось, і взагалі всім тим, що буде належати йому на день смерті і на що він буде мати право по закону, ОСОБА_6 розпорядився на користь ОСОБА_5

З копій свідоцтв про право на спадщину за законом (а.с.95, 102) вбачається, що все спадкове майно після смерті чоловіка успадкувала ОСОБА_3, а інші його спадкоємці як за законом, так і за заповітом з відповідними заявами до нотаріуса не зверталися.

19.10.2010 року ОСОБА_3 добровільно та безоплатно передала квартиру АДРЕСА_1, в тому числі і успадковану її частину, у власність ОСОБА_4 (а.с.106).

Відповідно до ст.549 ЦК УРСР, чинного на момент смерті ОСОБА_6, визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння

спадковим майном. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця (ст.525 ЦК УРСР).

Жодною з відповідачок по справі, а також третьою особою ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечувався той факт, що нині державні нагороди покійного ОСОБА_6 знаходяться у володінні позивача ОСОБА_2

Однак в ході судового засідання не знайшов свого підтвердження той факт, що ОСОБА_2 вступив у володіння та управління батьковими нагородами саме протягом шести місяців з дня його смерті. Твердження позивача про те, що через декілька днів після похорона батька він забрав собі його нагороди в присутності та зі згоди матері, познімавши їх з батькового мундира, в судовому засіданні були спростовані поясненнями ОСОБА_3, ОСОБА_5, а також показами свідка ОСОБА_7

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Обов'язок доказування і подання доказів згідно зі статтею 60 ЦПК України покладено на сторін по справі.

Отже, на підставі всього вищенаведеного суд приходить до твердого переконання про те, що позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття ним спадщини після смерті батька шляхом вступу у володіння та управління його нагородами протягом шести місяців з дня смерті не підлягають задоволенню через їх недоведеність у судовому засіданні. А тому не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 і на ? частину будинку АДРЕСА_2, а також про визнання частково недійсним договору дарування спірної квартири, оскільки їх суть повністю витікає з наслідків першочергової вимоги позивача.

На підставі ст.ст.525, 549 ЦК УРСР, керуючись ст.ст.57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Прилуцька міська державна нотаріальна контора та ОСОБА_5, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на ? частину квартири і будинку та визнання частково недійсним договору дарування квартири -відмовити.

Арешт, накладений ухвалою судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.07.2012 року на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, та на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, - зняти.

Повний текст рішення складено 24.09.2012 року.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя А.О.Коротка