Постанова № 28230131, 17.12.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2012 р.Справа № 17/271/09-НР Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гладишевої Т.Я.,

суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.

при секретарі судового засідання Будному О.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 17.12.2012 року:

від позивачів за первісним позовом: Кабінет Міністрів України -Карастан О.І., за довіреністю;

ДПАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" -Єремов М.С., за довіреністю;

від відповідача за первісним позовом: - Толпєєв А.С., за довіреністю;

від третьої особи за первісним позовом: - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ"

на рішення господарського суду Миколаївської області від 12.09.2012 року

по справі № 17/271/09-НР

за позовом: Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово -промислова компанія „ЛОРД"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислове підприємство „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ"

про стягнення 1821196,18 грн.

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислове підприємство „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ"

до відповідача: Державного публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ"

про визнання договору фінансового лізингу недійсним

В судовому засіданні 17 грудня 2012 року згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2009 року перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Закритого акціонерного товариства „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" про стягнення (з врахуванням уточнень) 1305920,61 грн., з яких: 1018976,36 грн. основного боргу, 100807,21 грн. пені, 150222,49 грн. інфляційних втрат, 35914,55 грн. 3% річних.

Позов обґрунтований положеннями ст. ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України та мотивований неналежним виконанням ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" зобов'язань з оплати лізингових платежів за графіком, що є додатком до договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл., укладеного 06.03.2007 року між ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" (лізингодавець) та ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" (лізингоодержувач), відповідно до якого останнє отримало у користування зерносховища, визначені додатком № 1 до договору фінансового лізингу. Неналежне виконання лізингоодержувачем свого грошового зобов'язання за договором лізингу призвело до заборгованості в сумі 1018976,36 грн. та стало підставою для нарахування пені в розмірі 100807,21 грн. відповідно до п. 7.1 договору лізингу, 3% річних в сумі 35914,55 грн. та 150222,49 грн. інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України. Перший заступник прокурора в позовній заяві, обґрунтовуючи підстави звернення до суду вказав, що Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" утворена з метою реалізації державної політики в агропромисловій сфері, засновником компанії є Кабінет Міністрів України, тому неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу від 06.03.2007 року спричиняє неотримання Державним бюджетом України запланованих грошових коштів, що перешкоджає реалізації державної політики.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.11.2009 року до участі у справі № 17/271/09 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово -промислова компанія „ЛОРД".

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 11.02.2010 року по справі № 17/271/09, на підставі ст. 25 ГПК України, здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни відповідача - Закритого акціонерного товариства „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" на Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислове підприємство „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 27.04.2010 року по справі № 17/271/09 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" на користь Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" 1018976,36 грн. основного боргу, 100807,21 грн. пені, 150222,49 грн. інфляційних втрат, 35914,55 грн. 3% річних. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислового підприємства „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" в доход Державного бюджету України 13059,21 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу в доход Державного бюджету Центрального району міста Миколаєва.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 року залишено без змін рішення господарського суду Миколаївської області від 27.04.2010 року по справі № 17/271/09.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2010 року скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 року та рішення господарського суду Миколаївської області від 27.04.2010 року, справу № 17/271/09 передано до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд.

У лютому 2011 року ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" звернулось до господарського суду Миколаївської області із зустрічною позовною заявою, в якій просило визнати недійсним договір фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року, укладений між ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" та ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" мотивуючи позов тим, що договір не містить істотних умов, передбачених ст. ст. 765, 806, 807 ЦК України та ст. ст. 3, 4, 9, 10 Закону України „Про фінансовий лізинг", а також вказуючи, що договір фінансового лізингу укладено всупереч ст. 806 ЦК України, що є підставами для визнання оспорюваного договору недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

11.04.2011 року ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" звернулось до місцевого господарського суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просило стягнути з ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" 1821196,18 грн., з яких: 1366589,21 грн. основного боргу, 132419,25 грн. пені, 252852,91 грн. інфляційних втрат та 69334,81 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду від 13.04.2011 року по справі № 17/271/09-НР на підставі ст. 41 ГПК України призначено судову будівельно -технічну експертизу, проведення якої доручено Миколаївській філії Одеського НДІСЕ, провадження у справі зупинено.

Ухвалою господарського суду від 04.04.2012 року в порядку ст. 79 ГПК України поновлено провадження у справі № 17/271/09-НР з підстав надходження до суду висновку судової будівельно -технічної експертизи № 2936-2938 від 21.03.2012 року.

14.06.2012 року прокурор, посилаючись на ст. ст. 22, 29 ГПК України, звернувся до місцевого господарського суду із заявою про відмову від позову.

Листом № 150 від 20.07.2012 року повідомлено господарський суд Миколаївської області про зміну назви Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" на Державне публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.09.2012 року по справі № 17/271/09-НР (суддя Давченко Т.М.) в задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено, визнано недійсним договір фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року, укладений між Державним публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" (правонаступник Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ") та Товариством з обмеженою відповідальністю агропромисловим підприємством „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" (правонаступник Закритого акціонерного товариства „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ"). Стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Державного бюджету України 36423,92 грн. судового збору.

Рішення суду обґрунтовано положеннями ст. ст. 1, 2, 3, 6, 10, 12 ЗУ „Про фінансовий лізинг", ст. ст. 331, 806, 807 ЦК України та мотивовано тим, що умови договору фінансового лізингу № 14-07-100 від 06.03.2007 року щодо визначення предмету лізингу, способу виконання договору та умови передачі предмету лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, що унеможливлює задоволення позову ДПАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ". Задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсним договору, суд вказав про недотримання сторонами в момент укладення договору фінансового лізингу від 06.03.2007 року вимог ст. ст. 657, 793-794 ЦК України та ст. 12 Закону України „Про фінансовий лізинг".

Не погодившись з рішенням суду, ДПАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та прийняти нове рішення про задоволення вимог первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

В апеляційній скарзі скаржник вказує наступне: - суд, визнавши договір фінансового лізингу від 06.03.2007 року недійсним, проігнорував положення ст. 220 ЦК України; - судом не враховано, що відповідно до положень ст. 806 ЦК України до договорів лізингу застосовуються положення, що регулюють найм (оренду), що свідчить про невірне застосування судом положень ст. ст. 793-794 ЦК України, які регулюють сферу купівлі -продажу; - судом не враховано обставини, що договір лізингу може бути визнаний недійсним лише на майбутнє із обов'язковим зазначенням моменту настання його недійсності; - суд дійшов до хибного висновку, що невідповідність умов договору лізингу від 06.03.2007 року вимогам чинного законодавства є підставою для відмови в задоволенні первісного позову про стягнення боргу з відповідача за первісним позовом з лізингових платежів, оскільки факт отримання ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" без зауважень предмету лізингу підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання -передачі, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, на підставі чого відповідачем за первісним позовом здійснено часткову оплату; - судом не надано належної юридичної оцінки пунктам 3.4.1, 3.5.1 договору фінансового лізингу від 06.03.2007 року; - судом не враховано обставини відсутності в матеріалах справи відмови ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" в прийнятті предмета лізингу; - судом не враховані умови п.п. 2.6, 2.7, 3.4.2 договору фінансового лізингу від 06.03.2007 року та положення ст. 808 ЦК України, відповідно до яких вимоги щодо усунення недоліків, заміни та введення в експлуатацію предмета лізингу не можуть бути пред'явлені до лізингодавця; - судом в порушення ст. 43 ГПК України безпідставно взято до уваги акт встановлення технічного стану та комплектації зерносховищ СМВУ від 15.07.2009 року; - судом не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи судовим актам по господарській справі № 10/452, що для даного спору має преюдиційне значення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" вказує про безпідставність вимог апеляційної скарги і наполягає на тому, що рішення суду від 12.09.2012 року є законним, тому підстави для його скасування відсутні.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надавши оцінку всім доказам у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні первісного позову та задовольнивши зустрічний позов, дійшов неправильних висновків про обґрунтованість та законність заявлених ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" позовних вимог, неповно встановив обставини, що мають значення для справи, допустив порушення норм процесуального закону -ч. 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України при оцінці доказів, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, покладених в основу оскаржуваного рішення суду.

Насамперед, колегія суддів не погоджується з висновком суду про невідповідність умов договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року, укладеного між ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" та ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" щодо визначення предмету лізингу, способу виконання договору та умови передачі предмета лізингу вимогам чинного законодавства, що стало підставою для відмови судом у задоволенні первісного позову.

Як свідчать матеріали справи, 06.03.2007 року між ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" та ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" укладено договір фінансового лізингу № 14-07-100 сфл, за умовами якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмету лізингу, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Додатком № 1 до договору „Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу" сторонами встановлено найменування предмета лізингу: 1. зерносховище СМВУ 220.19.В12, загальною вартістю 1085000 грн.; 2. зерносховище СМВУ 110.К.2Н.4Т.ЗС506 АР-П, загальною вартістю 2984000 грн.; 3. зерносховище СМВУ 110.К.4Н.2Т.ЗО-106, загальною вартістю 1528000 грн., постачальник - ТОВ ТПК "Лорд".

Згідно з пунктом 2.1 договору лізингодавець на письмове замовлення лізингоодержувача відповідно до встановлених останнім умов купує у постачальника предмет лізингу для потреб лізингоодержувача.

Згідно з пунктом 2.2 договору строк лізингу відраховується з моменту укладення акту приймання -передачі між сторонами та постачальником.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору лізингодавець відповідно до вибору лізингоодержувача та визначеної ним специфікації зобов'язаний укласти договір поставки предмета лізингу з відповідним постачальником і передати предмет лізингу в користування лізингуодержувачу згідно переліку, встановленого додатком до договору „Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу". Укладання між сторонами трьохстороннього акта приймання -передачі предмету лізингу свідчить про належне виконання встановлених лізингоодержувачем умов та специфікацій предмету лізингу та прийняття лізингоодержувачем такого виконання.

Згідно з пунктом 4.1 договору лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття предмету лізингу, який не відповідає умовам договору та технічним умовам виробника, за умови письмового повідомлення лізингодавця.

Відповідно до пункту 3.5.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 4.1 договору з моменту підписання тристороннього акту одержання предмета лізингу лізингоодержувач за користування останнім сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: - відшкодування вартості предмету лізингу частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу; - винагороду в розмірі 7% річних від залишкової невідшкодованої вартості предмету лізингу. Черговість сплати лізингових платежів кратна, перший платіж через шість місяців, подальші платежі через кожен один місяць. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання тристороннього акту. Перший лізинговий платіж сплачується через шість місяців з дати підписання тристороннього акту, подальші платежі через кожний один місяць.

Згідно з пунктом 4.2 договору розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до договору „Графік сплати лізингових платежів".

Відповідно до пункту 8.1 договору останній набирає чинності в день, наступний за днем укладення і діє до закінчення строку лізингу, але не довше 10 років.

Згідно ч. 1, 2 ст. 3 Закону України „Про фінансовий лізинг" предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Згідно ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Частиною 2 статті 189 ГК України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з частинами 4, 7 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів відмічає, що аналіз вищевикладених умов договору лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року та норм матеріального права спростовує неправомірний висновок місцевого господарського суду про невідповідність вимогам чинного законодавства визначених сторонами за вказаним договором предмету лізингу, способу виконання договору та умови передачі предмету лізингу.

Апеляційна інстанція також зазначає, що відмовивши в задоволенні первісного позову з підстав, вказаних у мотивувальній частині рішення від 12.09.2012 року, господарський суд в порушення п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України, пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 „Про судове рішення" не вказав, яким нормам та якого саме чинного законодавства не відповідають умови договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року.

Викладене зумовлює скасування рішення від 12.09.2012 року в частині відмови в задоволенні первісного позову з прийняттям нового рішення за результатами розгляду судом апеляційної інстанції первісного позову.

Як вже вказувалось раніше, сторонами за договором фінансового лізингу було погоджено спосіб виконання договору в частині передачі предмета лізингу (п. 5.1 договору), відповідно до якого предмет лізингу передається за тристороннім актом приймання -передачі. Згідно з розділом 4 договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року сторонами визначено також спосіб виконання договору в частині сплати лізингових платежів, відповідно до якого лізингоодержувач сплачує такі платежі з моменту підписання тристороннього акту щодо одержання предмета лізингу.

Колегією суддів встановлено, що 05.03.2007 року листом за № 24 ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ", правонаступником якого є ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ", звернулось до ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" (найменування змінено на ДПАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" постановою Кабінету Міністрів України № 951 від 31.08.2011 року) з проханням поставити на умовах фінансового лізингу наступне обладнання виробництва торговельно -промислової компанії „ЛОРД": 1) Ємність СМВУ 220.19.В12, ТУ У 30397047 001 2000, загальною вартістю 1085000,00 грн.; 2) Ємність СМВУ 110.К.2Н.4Т.ЗС506 АР-П, загальною вартістю 2984000,00 грн.; 3) Ємність СМВУ 110К.4Н.2Т.ЗО-106, загальною вартістю 1528000,00 грн.

06.03.2007 року ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" (лізингодавець), уклало із ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" (лізингоодержувач) договір фінансового лізингу № 14-07-100 сфл., за умовами якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору „Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмету лізингу, а лізингоодержувач сплачує за це лізингові платежі на умовах договору. Додатком № 1 до договору „Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу" сторонами встановлено найменування предмета -лізингу -зерносховище СМВУ 110.К.2Н.4Т.ЗС506 АР-П вартістю 2984000,00 грн. (поставлене за аналогічним договором фінансового лізингу № 14-07-643 фл. від 02.10.2007 року), зерносховище СМВУ 110.К.4Н.2Т.ЗО-100 вартістю 1528000,00 грн. та зерносховище СМВУ 220.19.В12 вартістю 1085000,00 грн. Крім того, додатком встановлено назву постачальника -ТОВ „ЛОРД", а місце розташування предмету лізингу на дату передачі -ТОВ ТПК „ЛОРД", що знаходиться за адресою: 54001, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 19.

За тристоронніми актами приймання -передачі сільськогосподарської техніки № 10 від 13.04.2007 року та № 12 від 07.06.2007 року у відповідності до договорів фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року та договору поставки (купівлі - продажу) № 05-829 від 27.12.2005 року лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв зерносховище СМВУ 110.К.4Н.2Т.ЗО-100 вартістю 1528000,00 грн. та зерносховище СМВУ 220.19.В12 вартістю 1085000,00 грн.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору з моменту підписання тристороннього акту одержання предмету лізингу лізингоодержувач за користування останнім сплачує лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають: 1) відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості предмету лізингу; 2) винагороду в розмірі 7% річних від залишкової невідшкодованої вартості предмету лізингу, черговість сплати лізингових платежів через шість місяців від дати підписання тристороннього акту, подальші платежі через кожен один місяць, термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом підписання тристороннього акту, розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюється додатком до договору „Графік сплати лізингових платежів".

На виконання умов договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року відповідач за графіками сплати лізингових платежів (додатки № 4 та № 6 до договору) частково сплатив лізингові платежі в сумі 216251,65 грн.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно частин 1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Укладення між сторонами тристоронніх актів приймання -передачі № 10 від 13.04.2007 року та № 12 від 07.06.2007 року свідчать про належне виконання лізингодавцем установлених лізиноодержувачем умов та специфікації (додаток № 1 до договору) предмету лізингу, а також про прийняття лізиноодержувачем такого виконання без зауважень.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 509 ЦК України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до умов договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року з моменту отримання предмету лізингу лізиноодержувач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі, однак свого обов'язку не виконав, в зв'язку з чим станом на 31.03.2011 року борг ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" складав 1366589,21 грн.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наявність прострочення відповідачем за первісним позовом виконання грошового зобов'язання за договором фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року, ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" на законних підставах нарахувало на суму боргу інфляційні втрати в розмірі 252852,91 грн. та три проценти річні в сумі 69334,81 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року сторони встановили, що за порушення строків сплати лізингових платежів лізингоодержувач за кожний календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Враховуючи умови договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року, колегія суддів не застосовує положення ч. 6 ст. 232 ГК України і відмічає, що ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" правомірно нарахувало пеню в розмірі 132419,25 грн. за весь період прострочення, при цьому колегія суддів за відсутністю заяви сторони не застосовує позовну давність.

На підставі вищевказаного, позовні вимоги ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" є доведеними наявними в матеріалах справи доказами, відповідають нормам матеріального права і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечуючи проти первісного позову, ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" окрім заявленого зустрічного позову про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року наполягає на обставинах неотримання товариством предмету лізингу, обумовленого вказаним договором.

Колегія суддів зазначає, що позивач за зустрічним позовом у позовній заяві посилається як на підстави недійсності договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року на те, що лізингодавець в порушення норм ст. 806 ЦК України та ст. 4 Закону України „Про фінансовий лізинг" не погодив з ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" умов договору поставки та лізингу; в договорі лізингу не вказані індивідуальні ознаки предмету лізингу, його склад та комплектація, відповідність ДСТУ чи іншим документам, в результаті чого предмет лізингу не можна ідентифікувати; лізингодавець не попередив лізингоодержувача про особливі властивості предмету лізингу; в договорі не вказано, що лізиноодержувач має право вимагати усунення будь -яких порушень його прав на предмет лізингу та не вказано жодного випадку відповідальності лізингодавця за порушення ним умов договору;майно повинно бути надане в такому стані, щоб воно не перешкоджало його використанню для тих цілей, які обумовлені договором, а якщо такі цілі не були обумовлені, то для звичайного використання відповідно до призначення майна, а також лізингоодержувач стверджує про недійсність спірного договору, оскільки останній не містить істотних умов, передбачених статтями 765, 806, 807 ЦК України та ч. 1 ст. 3, ст. ст. 4, 9, 10 Закону України „Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України).

Однак, обставини на які посилається позивач, звертаючись до господарського суду з позовом про визнання договору недійсним, не свідчать про наявність підстав та умов для визнання укладеного між сторонами договору недійсним.

Колегія суддів також вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо недійсності договору фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року з тих підстав, що сторонами не дотримано вимог ст. ст. 657, 793-794 ЦК України та ст. 12 Закону України „Про фінансовий лізинг".

Місцевим господарським судом не враховано, що стаття 657 ЦК України встановлює вимоги до форми договору купівлі -продажу, а не договору лізингу, до якого відповідно до ст. 806 ЦК України та статті 2 Закону України „Про фінансовий лізинг" застосовуються загальні положення про найм (оренду), які містяться у статтях 759-786 ЦК України.

Більш того, суд хибно тлумачить положення ст. 12 Закону України „Про фінансовий лізинг", яка встановлює обов'язок реєстрації не договору лізингу, а предмету лізингу у випадках і в порядку, передбачених законом.

Викладене зумовлює скасування оскаржуваного рішення від 12.09.2012 року в частині задоволення зустрічного позову з прийняттям за результатами його розгляду нового рішення про відмову в зустрічному позові ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ".

Щодо доводів ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" про неотримання товариством предмету лізингу, обумовленого договором № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року з посиланням на підтвердження своїх доводів на акт встановлення технічного стану та комплектації зерносховищ СМВУ від 15.07.2009 року та на висновок судової будівельно -технічної експертизи № 2936-2938 від 21.03.2012 року, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зі змісту акту від 15.07.2009 року вбачається, що комісією зафіксована наявність на території ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" станом на 2009-й рік зерносховищ, які не відповідають маркам зерносховищ, зазначеним у договорах фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року та від 02.10.2007 року № 14-07-643 фл., тоді як відповідно до наявних у матеріалах справи актів приймання -передачі сільськогосподарської техніки № 10 від 13.04.2007 року та № 12 від 07.06.2007 року зерносховища за узгодженими з лізингоодержувачем найменуванням та маркою отримані у 2007-му році, тобто за 2 роки до складання акту встановлення технічного стану та комплектації зерносховищ СВМУ.

Згідно ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Колегія суддів, відповідно до ст. 43 ГПК України, оцінює висновок судового експерта і зазначає, що викладене в п. 1 висновку не є беззаперечним доказом нездійснення ВАТ „НАК „УКРАГРОЛІЗИНГ" поставки ЗАТ „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" предмету лізингу за договором фінансового лізингу № 14-07-100 сфл. від 06.03.2007 року.

Колегією суддів відхиляється клопотання ТОВ АП „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" (вх.№ 2996/12 від 14.12.2012 року) та не досліджується копія листа № 151 від 23.12.2010 року з підстав необґрунтування товариством неможливості подання додаткових доказів з причин, що не залежали від нього.

Приймаючи до уваги вищенаведене, керуючись ст. ст. 44, 49, 99, 101 -105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 12.09.2012 року по справі № 17/271/09-НР скасувати.

Первісний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислове підприємство „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" на користь Державного публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" 1366589,21 грн. основного боргу, 132419,25 грн. пені, 252852,91 грн. інфляційних втрат та 69334,81 грн. три проценти річних.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислове підприємство „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" в доход Державного бюджету України 36423,92 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислове підприємство „УКРАЇНСЬКІ КОВБАСИ" на користь Державного публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „УКРАГРОЛІЗИНГ" 18211,96 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Миколаївської області видати накази з зазначенням відповідних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 21.12.2012 року.

Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева

Суддя: Я.Ф. Савицький

Суддя: О.Т. Лавренюк