Постанова № 28229981, 23.11.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2012 р. Справа№ 5011-35/2080-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Мартюк А.І.

Чорної Л.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача : не з'явився

від відповідача 1: Сторожук А.Р. дов. № б/н від 10.04.2012 року

від відповідача 2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк

«Експобанк»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 25.06.2012 року

у справі № 5011-35/2080-2012 (головуючий суддя - Літвінова М.Є., судді

Ващенко Т.М., Шаптала Є.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк»

до 1.)Товариства з обмеженою відповідальністю «Адаманс»

2.) Закритого акціонерного товариства «Будмпускналадка»

про визнання недійсним договору та визнання відсутнім права

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адаманс» та Закритого акціонерного товариства «Будмпускналадка» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 08.12.2010 посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Трофіменко Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1483; визнання відсутнім права відповідача-1 на нежитлову будівлю 3-х поверхову споруду (адміністративні та складські приміщення) загальною площею 2 717,60 кв.м., що розташовуються за адресою: м. Київ, вул. Олегівська, 36; визнання відсутнім права відповідача-1 на відчуження нежитлової будівлі 3-х поверхової споруди (адміністративні та складські приміщення) загальною площею 2717,60 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Олегівська, 36.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відсутності згоди іпотекодержателя в порушення вимог ст. 12 Закону України «Про іпотеку» відповідачу 1 було відчужено предмет іпотеки - нежитлову будівлю загальною площею 2 717,60 кв.м. що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Олегівська, 36 на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.2010 року, що свідчить про недійсність вказаного правочину.

Крім того позивач у позовній заяві посилається на значні порушення допущенні під час відкриття ліквідаційної процедури та затвердження кандидатури ліквідатора ЗАТ «Будмпусконаладка».

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.06.2012 р. у справі № 5011-35/2080-2012 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предмет іпотеки (нежитлову будівлю) було відчужено за результатами проведеного товарною біржею аукціону в рамках реалізації майна відповідача-2, що перебуває у стадії банкрутства. При цьому судом акцентовано увагу на те, що на момент укладання за результатами проведення аукціону договору купівлі-продажу, повноваження ліквідатора щодо вчинення такої дії не були скасовані.

Крім того у рішенні суду зазначено, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів - визнання відсутнім права, не передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 25.06.2012 року у справі № 5011-35/2080-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-35/2080-2012 від 06.08.2012 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-35/2080-2012 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст.. ст..4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-35/2080-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2012 року скаржнику було поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарг на 12.09.2012 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 5011-35/2080-2012 від 12.09.2012 року враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.2 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-35/2080-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Мартюк А.І., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Мартюк А.І., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 19.09.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача-2, розгляд справи було відкладено на 03.10.2012 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. 5011-35/2080-2012 від 03.10.2012 року враховуючи перебування судді Чорної Л.В. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.2 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-35/2080-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2012 року у зв'язку з неявкою представників відповідачів, розгляд справи було відкладено на 17.10.2012 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. 5011-35/2080-2012 від 17.10.2012 року враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.12. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.2 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-35/2080-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Чорна Л.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Чорна Л.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача-2, розгляд справи було відкладено на 22.10.2012 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2012 року у зв'язку з неявкою представника відповідача-2, розгляд справи було відкладено на 14.11.2012 року.

У судовому засіданні 14.11.2012 року колегією суддів в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу було оголошено перерву до 23.11.2012 року.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2012 року у справі № 5011-35/2080-2012.

Представники позивача та відповідача-2 в судове засідання 23.11.2012 року не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» у відсутності представників позивача та відповідача-2.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача-1, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом першої інстанції, 22.10.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерційний банк "Експобанк" (надалі-Банк), яке в подальшому було перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк "Експобанк" (надалі - позичальник) та Закритим акціонерним товариством «Будмпусконаладка» був укладений Договір кредитної лінії №МКЛ-06/04 з використанням мультивалютних рахунків від 22.10.2004 (надалі-Кредитний договір).

За умовами Кредитного договору банк відкриває позичальнику кредитну лінію і надає йому довгострокові та короткострокові кредити, загальна сума яких не перевищує

2 655 000,00 грн.

Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитами на умовах цього Договору та повертає кредити банку у встановлений цим Договором та/або угодами до цього Договору термін (п.1.1 Кредитного договору).

Строк дії кредитної лінії з 22.10.2004 по 21.04.2006 (п.1.2 Кредитного договору).

В забезпечення виконання Кредитного договору 22.10.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційний банк «Експобанк» (надалі - Іпотекодержатель) та Закритим акціонерним товариством «Будмпусконаладка» (надалі - Іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір (надалі-Іпотечний договір).

Відповідно до умов Іпотечного договору (п.1.1) забезпечуються іпотекою зобов'язання Іпотекодавця за Договором кредиту. За умовами Договору кредиту, зокрема, Іпотекодавець зобов'язаний повернути Іпотекодержателю до двадцять першого квітня дві тисячі шостого року кредит у розмірі 2655000,00 грн. сплатити проценти за користування кредитом у розмірі, що обумовлений Договором кредиту, а також неустойку у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту.

В забезпечення своїх зобов'язань за Договором кредиту Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку наступне майно: трьохповерхову споруду (адміністративні та складські приміщення) загальною площею 2717,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Олегівська, 36. Вартість трьохповерхової споруди (адміністративні та складські приміщення) згідно довідки-характеристики КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»від 05.08.2004 №895165 становить 263442,43 грн. Балансова вартість предмету іпотеки згідно довідки Іпотекодавця від 08.10.2004 №292 становить на суму 360100,00 грн.

Предмет іпотеки за цим Договором передається в іпотеку разом з усіма його при належностями, у тому числі тими, що не можуть бути відокремлені від предмету іпотеки без його пошкодження або зниження його вартості (система опалення, газо- та енергопостачання, водопроводу та каналізації, заповнення дверних та віконних пройм тощо).

Оціночна вартість предмета іпотеки, визначена за згодою сторін цього Договору та становить 19 566 722,00 грн. (п.1.2 Іпотечного договору).

15.12.2009 господарським судом Харківської області було винесено ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство ЗАТ «Будмпускналадка»(відповідача-2) та запроваджено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Одним із кредиторів є позивач (ухвалою суду від 01.03.2010 у справі №Б-39/248-09 затверджено реєстр вимог кредиторів в кількості 4 кредиторів з загальною сумою грошових вимог та вимог щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) в розмірі 28298234,04 грн., в т.ч. банку (позивача) в розмірі 18 131 526,36 грн., які забезпечені заставою майна боржника та окремо внесені до реєстру вимог кредиторів ЗАТ «Будмпускналадка».

08.10.2010 року було проведено аукціон щодо продажу нежилого будинку - 3-х поверхової споруди (адміністративні та складські приміщення) загальною площею 2 717,6 кв.м., місцезнаходження майна: м. Київ, вул. Олегівська, 36 (літ. А).

За результатами аукціону 08 жовтня 2010 року було складено протокол № 1 аукціону, згідно з яким нежилий будинок був придбаний ТОВ «Адаманс» в особі Школьнік Валерії Іванівни за ціною 4 356 392,60 грн.

08.12.2010 між Закритим акціонерним товариством «Будмпускналадка» (в особі ліквідатора-арбітражного керуючого Ревуцької Тетяни Казимирівна (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адаманс» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилий будинок 3-х поверхова споруда (адміністративні та складські приміщення), площею 2717,60 кв.м., який розташований в місті Києві за адресою: вулиця Олегівська, 36 (літ.А).

Постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2011 №Б-39/248-09 встановивши ряд порушень при здійсненні ліквідаційної процедури та оформленні відповідної документації було скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 та ухвалу господарського суду Харківської області від 24.12.2010 скасовано. Справу №Б-39/248-09 передано до господарського суду Харківської області на новий розгляд зі стадії ліквідаційної процедури.

Ухвалою господарського суду Харківської області про продовження строку ліквідаційної процедури боржника від 09.08.2011 у справі №Б-39/248-09 був продовжений строк ліквідаційної процедури до 11.09.2011. Звільнено від обов'язків ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Ревуцьку Т.К. Призначено нового ліквідатора - Дармостук Андрія Леонідовича.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 № 02-5/602 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про заставу» у разі коли предмет застави згідно із законом чи договором перебуває у володінні заставодавця або третьої особи і право застави виключає можливість продати чи передати будь-кому заставлене майно, проте заставодавець протягом дії застави це вчинить, заставодержатель вправі звернутися до господарського суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.

Позивач стверджує, що майно, яке перебувало в заставі та іпотеці на підставі договору купівлі-продажу, укладеного за результатами проведення аукціону, було відчужено без його згоди як заставодержателя та іпотекодержателя, що в силу частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України «Про іпотеку» обумовлює його звернення за захистом своїх прав заставодержателя та іпотекодержателя до господарського суду.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним, договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Згідно ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань. Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що власником (іпотекодавцем) майна щодо якого було укладено вищезазначені договори іпотеки та застави нерухомого майна на час їх укладання був ЗАТ «Будмпусконаладка», а його іпотеко- та заставодержателем - ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» (позивач).

Як було достовірно встановлено судом першої інстанції предмет іпотеки (нежитлову будівлю) було відчужено за результатами проведеного товарною біржею аукціону в рамках реалізації майна ЗАТ «Експобанк», що перебуває у стадії банкрутства.

Судом встановлено, що зміна власника спірного майна, яку Позивач вважає такою, що порушила його права та інтереси є перехід права власності від ЗАТ «Будмпусконаладка» до ТОВ «Адаманс» за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу від 08.10.2010 року предметом, якого являється нежилий будинок 3-х поверхова споруда (адміністративні та складські приміщення), площею 2717,60 кв.м., який розташований в місті Києві за адресою: вулиця Олегівська, 36 (літ.А), ціна якого становить 4 356 392,60 грн.

В матеріалах справи міститься постанова господарського суду Харківської області від 22.03.2010 року по справі № Б-39/248-09, якою ЗАТ «Будмпусконаладка» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором майна боржника було призначено арбітражного керуючого - Ревуцьку Тетяну Казимирівну (ліцензія від 14.10.2009 року серія АВ № 482119).

Згідно положень п.6 ч.1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Зазначена норма права є імперативною і передбачає, що з моменту визнання боржника банкрутом в силу вимог закону з усього майна банкрута, яке йому належить на праві власності на день визнання банкрутом, знімаються всі обтяження та обмеження, не залежно від того, які саме обтяження існували на майні банкрута і не залежно від того, чи є про такі обтяження записи у відповідних державних реєстрах.

З наведених положень ст. 23 Закону про банкрутство вбачається, що з 22.03.2010 року, тобто моменту прийняття господарським судом Харківської області постанови про визнання ЗАТ «Будмпусконаладка» банкрутом та відкриття щодо нього ліквідаційної процедури, було скасовано будь-які обмеження щодо розпорядження майном банкрута, а отже було припинено дію обтяжень щодо майна ЗАТ «Будмпусконаладка», накладених згідно договорів застави та іпотеки, які було укладено між банкрутом та Позивачем у справі. Отже, з майна, яке було предметом застави/іпотеки та на момент визнання ЗАТ «Будмпусконаладка» банкрутом належало банкруту, безумовно було знято всі обмеження, обтяження, арешти та інші заборони на відчуження майна в силу імперативних вимог статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та з метою включення його до ліквідаційної маси.

На виконання постанови Господарського суду Харківської області від 22.03.2010 р. у справі про банкрутство ЗАТ «Будмпускналадка» в газеті «Голос України» №70 (4820) від 20.04.2010 було опубліковано оголошення про визнання ЗАТ «Будмпускналадка» банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури.

Комітетом кредиторів, в який також входив позивач (протокол від 16.12.2010) було прийнято рішення продати майно банкрута, що залишилося не проданим за результатами проведення двох аукціонів через відсутність пропозицій про їх придбання, а саме: нежилі будівлі (літ. Б, В, Г) загальною площею 254 кв.м. місцезнаходження майна: м. Київ, вул. Олегівська, 36 ТОВ «Адаманс»(відповідачу-1). Ціна продажу була погоджена комітетом кредиторів банкрута і склала 109 263,00 грн. Грошові кошти від продажу майна надійшли на ліквідаційний рахунок банку. За результатами проведеного аукціону з переможцем - ТОВ «Адаманс» (відповідачем-1) було укладено спірний договір купівлі-продажу.

При цьому колегія суддів зазначає що, до TOB «Адаманс» не перейшли права та обов'язки іпотекодавця та заставодавця майна за договорами, що були укладені між колишнім власником - ЗАТ «Будмпускналадка» та ПАТ «Комерційний банк «Експобанк», оскільки на момент проведення аукціону та укладення договору купівлі-продажу, все майно ЗАТ «Будмпускналадка» було звільнено від будь-яких обмежень та обтяжень, як майно банкрута.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність посилання позивача на порушення положень Закону України «Про іпотеку» через неотримання його згоди як іпотекодержателя на відчуження майна відповідача-2 шляхом проведення аукціону, оскільки таке відчуження відбувалося у межах процедури реалізації майна ЗАТ «Будмпускналадка» після відкриття провадження у справі про визнання відповідача-2 банкрутом, а також після визнання його банкрутом.

Посилання апелянта на ту обставину, що у ліквідатора Ревуцької Т.К., яка підписала оскаржуваний договір з боку продавця (ЗАТ «Будмпускналадка») не було належних повноважень на здійснення таких дій, оскільки її призначення як ліквідатора відбулось із значним порушенням чинного законодавства, судом апеляційної інстанції не приймається до уваги з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);

- правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч.4 ст. 203)

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Пунктами 1, 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ „Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-ІУ), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ „Про оренду землі" (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Як вбачається з матеріалів справи постановою Господарського суду Харківської області від 22.03.2010 року по справі №Б39/248-09 ЗАТ «БУДМПУСКОНАЛАДКА» (код ЄДРПОУ 05414930) було визнано банкрутом та призначено ліквідатором по справі арбітражного керуючого Ревуцьку Т.К.

Проте за наслідками перегляду вказаного рішення у порядку касаційного провадження, постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2011 №Б-39/248-09 встановивши ряд порушень при здійсненні ліквідаційної процедури та оформленні відповідної документації було скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.02.2011 та ухвалу господарського суду Харківської області від 24.12.2010 скасовано. Справу №Б-39/248-09 передано до господарського суду Харківської області на новий розгляд зі стадії ліквідаційної процедури.

На виконання приписів постанови ВГСУ від 31.05.2011 2011 №Б-39/248-09, ухвалою господарського суду Харківської області про продовження строку ліквідаційної процедури боржника від 09.08.2011 у справі №Б-39/248-09 був продовжений строк ліквідаційної процедури до 11.09.2011. Звільнено від обов'язків ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Ревуцьку Т.К. Призначено нового ліквідатора - Дармостук Андрія Леонідовича.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику по розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Проте зміна ліквідатора у ході провадження справи про банкрутство не означає, що укладені ним угоди у якості ліквідатора ЗАТ «Будмпускналадка» носять характер недійсності через відсутність належних повноважень на момент їх укладання, натомість колегія суддів відзначає, що повноваження ліквідатора були припинені саме з 11.09.2011 року ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № Б-39/248-09, а тому підстав вважати відсутніми у ліквідатора Ревуцької Т.К. повноважень на укладення договору купівлі-продажу від 08.12.2010 року у суду не має.

Крім того рішенням господарського суду Харківської області від 16.12.2010 у справі № 58/261-10 за позовом ТОВ «Західгазсервіс» до ЗАТ «Будмпускналадка» та Товарної біржі «Правопорядок»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Адаманс» про визнання недійсним результатів аукціону, який відбувся 08.10.2010 щодо реалізації майна банкрута ЗАТ «Будмпускналадка» - нежилого будинку 2-х поверхової споруди (адміністративні та складські приміщення) загальною площею 2717.6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Олегівська, 36 (Літера А), а також про визнання недійсною угоди купівлі-продажу нежилого будинку 2-х поверхової споруди (адміністративні та складські приміщення) загальною площею 2 717,6 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Олегівська, 36 (Літера А) переможцем аукціону - ТОВ «Адаманс», яке набрало законної сили, не було встановлено жодних порушень при продажу іпотечного майна.

Згідно ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 08.12.2010, посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Трофіменко Є.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1483.

Щодо припинення судом першої інстанції провадження у справі в частині позовних вимог про визнання відсутнім права відповідача-1 на нежитлову будівлю 3-х поверхову споруду загальною площею 2 717,60 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, вул.. Олегівська, 36 та визнання відсутнім права на відчуження цієї будівлі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 3 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті восьмої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Приписами ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003у справі № 1-12/2003 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у т.ч. юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в т.ч. у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення позовного провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналогічні положення містяться і в пункті 4 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, де сказано, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Визначений позивачем у позовних вимогах спосіб захисту (визнання відсутнім права) не відповідає передбаченим законодавствам способам захисту цивільних прав, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для захисту права позивача обраним ним шляхом.

У пункті 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.11.2005 N 01-8/2229 зазначено, що господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

У п. 39 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 12.03.2009, № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" вміщена відповідь на запитання чи повинен господарський суд у розгляді справи за позовом, який не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, відмовляти в задоволенні такого позову або ж припиняти провадження у справі здійснено посилання на постанову Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 № 10/732 де викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Аналогічна позиція наведена в постанові Пленуму від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» де Вищий господарський суд України, з метою забезпечення однакового і правильного застосування Господарського процесуального кодексу України надав господарським судам України роз'яснення, згідно яких, зокрема, господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2012 року по справі № 5011-35/2080-2012 залишити без змін.

Матеріали справи № 5011-35/2080-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Мартюк А.І.

Чорна Л.В.