Рішення № 28216414, 19.12.2012, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 0538/7535/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2012 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Адамової Т.С.,

при секретарі Хайтуловій Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування ? частини квартири недійсним та визнання права власності на ? частину квартири, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, недійсним та визнання права власності на ? частину вказаної квартири. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що з відповідачкою вони знаходилися у зареєстрованому шлюбі. Належна йому на праві приватної власності ? частина квартири АДРЕСА_1 15 жовтня 2002 року була подарована відповідачці ОСОБА_2 Про вказаний факт йому стало відомо безпосередньо від відповідачки в процесі їх бесіди у зв'язку із подачею останньою позовної заяви про розірвання шлюбу. Будь-яких підстав для дарування частини квартири відповідачці в нього не було, тому вважає, що ОСОБА_2, використовуючи його безпорадний стан, привезла його до нотаріусу чи викликала нотаріуса у квартиру, де заставила підписати договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1. Вважає, що підписати договір він міг тільки під впливом алкоголю чи іншого засобу, тобто у такому стані, коли він не міг керувати своїми діями. Ще до укладання шлюбу з відповідачкою в 2000 році, після смерті його матері ОСОБА_4 ним була отримана у спадок квартира АДРЕСА_2. Вказану квартиру він продав на отримані гроші придбав спірну квартиру, яким чином відповідачка стала власницею ? частини вказаної квартири, йому по цей час не зрозуміло. Зараз відповідачка перешкоджає йому проживати у спірній квартирі, де знаходяться його особисті речі та майно. Просив визнати договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1 недійсним та визнати за ним право власності на ? частину вказаної квартири.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві. Крім того, пояснив, що в момент укладення договору дарування, тобто 15 жовтня 2002 року, його машина, на якій він працював водієм, знаходилася на ремонті, і тому він знаходився у стані алкогольного сп'яніння приблизно протягом тижня, оскільки він завжди вживав спиртні напої, коли проводився ремонт транспортних засобів, а ремонт, як правило, тривав біля тижня. Враховуючи вказані обставини, він не пам'ятає, підписував він договір чи ні, вдома це було чи в нотаріальні конторі, але пам'ятає, що нотаріус була жінка. Зазначив, що зараз йому ніде жити, після розірвання шлюбу він залишився без житла. Просив задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача ОСОБА_5, діючий на підставі угоди про надання правової допомоги, підтримав пояснення позивача, просив позовні вимоги задовольнити, визнати договір дарування недійсним, оскільки позивач не розумів значення своїх дій при укладанні вказаного договору.

Відповідачка позовні вимоги не визнала та пояснила, що фактично вони проживали з позивачем з 1995 року. В 2000 році померла мати ОСОБА_1, і після її смерті залишилася квартира, але вона була непридатна для проживання і були великі борги по оплаті комунальних платежів, і тому після продажу вказаної квартири та оплати усіх боргів, в них залишилася 1000 доларів США. Вони знайшли квартиру за 2850 доларів США, і оскільки позивач зробив їй пропозицію вийти заміж, її батько зайняв їм бракуючу грошову суму у розмірі 1850 доларів США. Квартиру АДРЕСА_1 вони оформили по ? частині на кожного. Потім у позивача були проблеми на роботі і йому потрібні були гроші у розмірі 1000 доларів, її батько зайняв йому вказану суму строком на один рік. Оскільки через рік позивач не зміг повернути її батьку вказану суму грошів, вони домовилися, що він переоформить на неї ? частину квартири АДРЕСА_1 шляхом дарування, і не буде повертати займані гроші. До нотаріусу вони їздили утрьох: із позивачем та її батьком, після укладання договору дарування батько знищив боргову розписку. Зазначила, що позивач не вживав спиртні напої у день укладання договору, він працював, а 15 жовтня 2002 року він брав вихідний саме для оформлення договору дарування. При укладанні договору позивач розумів, що він дарує їй частину квартири. Більш того, він неодноразово розповідав їх сумісним друзям, що вона є повноправною господинею всієї спірної квартири. Зараз вони розлучаються, і тому позивач вирішив звернутися з вказаним позовом. Просила застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог. Також просила стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані із наданням правової допомоги у розмірі 4105 (чотири тисячі сто п'ять) гривень 08 копійок.

Представник відповідачки ОСОБА_6, діюча на підставі угоди про надання правової допомоги, підтримала пояснення відповідачки. Зазначила, що не зрозуміло, з яких саме підстав позивач просить визнати договір дарування недійсним, вважає позов необґрунтованим. Просила застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Третя особа Приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилася, надала заяву з проханням розглядати справу в її відсутності та повідомила, що 15 жовтня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, який було нею посвідчено за реєстром № 5318. При укладанні договору сторони були присутні, підписували договір особисто, діяли добровільно, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно власного вільного волевиявлення, не заявляли про погрози та примушення щодо укладання цього договору, жодна зі сторін в стані алкогольного сп'яніння під час укладання та підписання договору дарування не була.

Представник третьої особи ОСОБА_7, діюча на підставі довіреності, у судовому засідання пояснила, що договір дарування, що оспорює позивач, укладався у нотаріальні конторі. Позивач не міг знаходитися у стані алкогольного сп'яніння, тому як у цьому разі нотаріус не оформлювала би договір. Спочатку договір зачитується сторонам, їм надається чернетка для можливості надання уточнень, доповнень, потім це все уточнюється і оформлюється договір на бланку суворої підзвітності. Договір був оформлений відповідно до нотаріальної інструкції.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що для купівлі квартири АДРЕСА_1 позивач займав у батька ОСОБА_2 500 доларів. Приблизно в 2000-2003 роках позивач йому повідомляв, що він подарував ? частину спірної квартири своєї дружині, але не пам'ятає, як це було. Зараз позивач залишився фактично на вулиці, йому ніде жити, тимчасово він проживає у їх спільного знайомого. Пам'ятає, що 15 жовтня 2002 року його машина та машина позивача знаходилися на ремонті, а тому ОСОБА_1 знаходився в запої. Усі ці роки, починаючи з 2002 року по теперішній час позивач проживав у спірній квартирі, а зараз сторони розлучаються, і позивачу ніде жити.

Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що із вони разом працювали із позивачем до 2000 року. Десь у 1998-1999 роках позивач займав у нього 500 доларів у зв'язку із крадіжкою тенту на контейнері, але гроші не віддав, а віддав машину «Москвіч», яку він продав по запчастинах. Чи були якісь проблеми у позивача на роботі після цих років, йому не відомо, тому як він звільнився з підприємства.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що знайома з позивачем та відповідачкою давно, в них була хороша сім'я, але біля трьох років тому відношення їх стали псуватися. Коли у позивача померла мати, залишилася квартира, яку вони продали за копійки, а самі вирішили придбати квартиру на Лівому березі. Наскільки їй відомо, батько ОСОБА_2 додавав гроші на покупку квартири. Квартиру АДРЕСА_1 сторони оформили на двох по ? частині на кожного. У 2003 році вони усі разом в неї дома зустрічали Новий рік,і позивач при всіх повідомляв про те, що він подарував дружині свою половину квартири, і тепер живе у примах. Їй відомо, що позивач займав якусь суму грошів у батька відповідачки для влаштування якихсь робочих проблем, але так її і не повернув. Після оформлення квартири на ОСОБА_2, ОСОБА_1 не повинен вже був повертати гроші. Про те, що квартира у цілій частині належить ОСОБА_2 знали усі, позивач сам про це розповідав, і тому не міг цього не знати.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона є рідною сестрою відповідачки. З 1993 року ОСОБА_1 із ОСОБА_2 проживали разом у найманих квартирах. В 2000 році у ОСОБА_1 померла мати, вони вирішили продати квартиру і придбати в Орджонікідзевському районі. Але після продажу квартири виявилося, що грошів залишилося 1000 доларів, що було занадто мало для купівлі квартири. У цей час ОСОБА_1 зробив ОСОБА_2 пропозицію вийти заміж. Спірну квартиру вони покупали десь за 3000 доларів, бракуючи суму 2000 доларів додавав їх батько. Квартиру АДРЕСА_1 сторони оформлювали на двох по ? частині на кожного. Взимку вони придбали квартиру, а влітку розписалися. У цей час у ОСОБА_1 на роботі були якісь проблеми, і він зайняв у їх батька гроші у розмірі 1000 доларів під розписку строком на один рік. Але коли прийшов час віддавати гроші, сестра сказала, що грошів немає і не буде. Тоді ОСОБА_1 запропонував, якщо батько погодиться, він в рахунок боргу подарує ОСОБА_2 свою ? частину квартири АДРЕСА_1. Батько погодився, зі слів батька їй відомо, що вони разом ходили до нотаріуса та позивач укладав договір дарування ? частини квартири на користь дружини, після чого батько знищив розписку. У вересні минулого року позивач зібрав речі та пішов до іншої жінки, з того часу вона його не бачила.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що позивача та відповідачку вона знає давно як сім'ю. Після смерті матері позивача вони продали квартиру, та оскільки грошів було мало для покупки іншої квартири, батько ОСОБА_14 додавав грошів приблизно 2/3 від вартості квартири. Придбану квартиру АДРЕСА_1 вони оформили по ? частині на кожного, потім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розписалися. Позивач працював далекобійником і в нього були якісь фінансові проблеми, для вирішення яких йому потрібні були гроші у сумі 1000 доларів. Батько відповідачки надав позивачу під розписку вказану суму грошів, але віддати їх не вийшло, і ОСОБА_1 сам запропонував подарувати ? частину квартири ОСОБА_2. У 2003 році вони усі разом зустрічали Новий рік і ОСОБА_1 говорив про те, що він подарував ОСОБА_2 свою частину квартири і житла тепер в нього немає. Але всі ці роки позивач проживав разом з ОСОБА_2 у спірній квартирі, в них були нормальні стосунки. Але біля трьох років тому їх відносини зіпсувалися, і рік тому ОСОБА_2 подала на розлучення.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст..129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Згідно з ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Як встановлено судом, 15 жовтня 2002 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 укладений договір дарування ? частини квартири, за яким позивач подарував відповідачці належну йому на праві власності ? частину квартири АДРЕСА_1. Договір був посвідчений в той же день приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №5318.

При цьому в тексті договору, який був прочитаний та підписаний обома сторонами, зазначено, що договір не носить характеру мнимої чи удаваної угоди.

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (2004 року) останній застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки судом було достовірно встановлено, що договір дарування квартири був посвідчений приватним нотаріусом 15 жовтня 2002 року, то підлягає застосування Цивільний кодекс від 18.07.1963 року, який діяв на момент укладання договору дарування.

Згідно ст. 243 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Позивач, як на підставу визнання договору дарування недійсним, посилається на те, що він підписував договір дарування у стані алкогольного сп'яніння, тобто у стані, коли він не розумів значення своїх дій, та на те, що він помилявся щодо природи договору дарування, прав та обов'язків, які витікають із нього, оскільки в нього було відсутнє волевиявлення на підписання договору.

Статтею 55 ЦК УРСР визначалося, що угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина. Тобто у випадках, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент вчинення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, причинами, внаслідок яких особа перебувала у такому стані, можуть бути тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та інше.

Відповідно до ст..56 ЦК України в редакції 1963 року угода, вчинена внаслідок помилки, яка має істотне значення, може бути визнано недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Аналогічні положення закріплені у змісті статті 229 чинного ЦК України.

Як роз'яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними»№ 3 від 28.04.1978 року (з подальшими змінами), чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин, під помилкою у даному випадку необхідно розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкту, предмету чи інших суттєвих умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладений.

Таким чином, правочини, які вчинюються під впливом помилки, належать до оспорюваних правочинів, а тому наявність помилки повинна бути доведена особою, яка діяла під її впливом. При цьому, юридичне значення має не будь-яка помилка, а тільки та, яка має істотне значення. Вказуючи на те, що помилка має стосуватись правочину, законодавець підкреслив, що при цьому не має значення помилялась чи ні особа щодо того, як правові наслідки виникнуть за правочином. Не має значення також і помилка щодо мотивів правочину, за винятком випадків, встановлених законодавством.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як вбачається із пояснень позивача в судовому засіданні, він взагалі не пам'ятає факту укладання договору. На теперішній час він позбавлений можливості проживати в належній, як він вважає, йому квартирі та іншого житла він не має.

Пояснення свідка ОСОБА_8 про те, що позивач саме 15 жовтня 2002 року знаходився у стані алкогольного сп'яніння суд не приймає до уваги, тому як вони спростовуються іншими доказами по справі, у тому разі й матеріалами нотаріальної справи, яка була оглянута у судовому засіданні, із якої вбачається власноруч написане позивачем прізвище ім'я та по-батькові та мається підпис позивача. Свідок ОСОБА_9 взагалі про обставини оспорюваного позивачем правочину нічого суду не повідомив.

Відповідачка же наполягала на тому, що позивач добре розумів суть та наслідки угоди дарування, які нотаріусом були їм роз'яснені. Пояснення відповідачки узгоджуються із поясненнями представника приватного нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 Крім того, волевиявлення позивача на укладання договору дарування підтверджується наданими у судове засідання матеріалами нотаріальної справи щодо оспорюваного правочину.

Судом встановлено, що позивач фактично звернувся до суду через погіршення стосунків з відповідачкою, що не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Аналізуючи зібрані по справі докази суд вважає, що в судовому засіданні позивачем та його представником не доведено перед судом правомірності та обґрунтованості своїх позовних вимог та не надано суду належних доказів в обґрунтування своїх доводів, не доведено той факт, що на момент укладання договору дарування позивач діяв під впливом помилки чи перебуваючи в такому стані, що він не міг розуміти значення своїх дій. Інших підстав визнання угоди недійсною ним не заявлялося.

За таких обставин підстав для задоволення позову немає та у його задоволенні суд відмовити в повному обсязі.

Розглядаючи заяву відповідачки про пропущення строку позовної давності, який позивач не просив поновити, а відповідачка наполягала на його застосуванні, суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16.01.2003 р. до позовів про визнання правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Строк для пред'явлення позову, встановлений ЦК УРСР в редакції 1963 року, сплинув 15 жовтня 2005 року, тобто після набрання чинності ЦК України від 16.01.2003 р., тому застосуванню підлягають норми цього Кодексу, а саме ст.. 267 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі.

За ч.4 ст. 267 ЦК України закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Проте положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог по суті, суд вважає недоцільним розглядати заяву про застосування строку позовної давності.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує з позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки сплачені нею та документально підтверджені розрахунком, складеним адвокатом ОСОБА_6, яка за законом має право надавати юридичну допомогу, судові витрати на правову допомогу у розмірі 4105 гривень 08 копійок.

Керуючись ст. ст. 88, 213-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування ? частини квартири недійсним та визнання права власності на ? частину квартири, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_3, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов'язані із наданням правової допомоги у розмірі 4105 (чотири тисячі сто п'ять) гривень 08 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його оголошення або у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.С. Адамова