Рішення № 28216039, 09.08.2012, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2012 року справа № 5020-646/2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Крим - Петрол"

(99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 6)

до виконавчого комітету Інкерманської міської ради депутатів

(99703, м. Севастополь, Балаклавський район, м. Інкерман, вул. Шевкопляса, 37)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держкомзему у м. Севастополі

(99011, м. Севастополь, вул. Демідова, 13)

про визнання укладеною додаткової угоди

Суддя Плієва Н.Г.

за участю:

представника відповідача -Мазуріна Є.Д., довіреність № 1057 від 06.08.2012

представники позивача та третьої особи -не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-Петрол" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до виконавчого комітету Інкерманської міської ради депутатів про визнання укладеною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки № 02/07-3 від 31.08.2007 площею 9,4941 га, розташованої за адресою: вул. Нафтова, 2, м. Інкерман, Балаклавський район, м. Севастополь, з урахуванням протоколу розбіжностей від 15.12.2011.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 13.06.2012 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі, залучено до участі у справ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держкомзему у м. Севастополі, справу призначено до судового розгляду на 05.07.2012.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, від позивача надійшло клопотання за підписом директора, з проханням відкласти розгляд справи у зв'язку з виїздом у відрядження за межі Автономної республіки Крим представника ТОВ «Крим-Петрол».

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд не знаходить підстав для його задоволення з огляду на таке.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з положеннями статті 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів (частина третя статті 69 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи, що позовна заява надійшла до суду 11.06.2012, двомісячний строк розгляду справи майже сплинув. Клопотання про продовження строку розгляду справи сторонами не заявлялось, а тому суд позбавлений можливості для відкладення розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

Доводи позивача щодо неможливості з'явитися у судове засідання представника судом відхиляються, оскільки позивачем у справі є юридична особа.

Відповідно до положень статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Суд враховує правову позицію, наведену Вищим господарськими судом України в п. 3.9.2. Постанови Пленуму № 18 від 26.12.2011 та зазначає, що позивач не був позбавлений права направити до участі у справі іншого представника як з числа своїх працівників, та і з осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Представник відповідача на виконання вимог суду, надав відзив на позов, у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

31.08.2007 між Інкерманською міською радою депутатів (орендодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Крим-Петрол»(орендар) було укладено договір оренди землі № 02/07-3, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування будівель і споруд нафтобази по вул. Нафтова 2 в місті Інкерман Балаклавського району міста Севастополя.

Відповідно до п.2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка площею 9,4941 га, в тому числі під охоронною зоною -0,0363 га, під обмеженнями -0,0531 га. Кадастровий номер земельної ділянки 85 363 000 00 09 002 0003.

Відповідно до п.3.1 Договір укладено на 15 років.

Договір оренди зареєстрований у Державному реєстрі земель 20.03.2008 за № 040866200003.

30.09.2011 Інкерманською міською радою прийнято рішення № 12/30 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки площею 9,4941 га по віл Нафтова, 2 в м. Інкерман, укладеного між Інкерманською міською радою і ТОВ «Крим-Петрол»31.08.2007 під № 02/07-З, зареєстрованого 20.03.2008 р. під № 040866200003 і укладанні додаткової угоди до договору оренди землі». Зазначене рішення прийнято у зв'язку із внесенням рішенням Інкерманської міської ради № 11/277 від 23.08.2011 змін до Методики визначенням розмірів орендної плати за користування земельними ділянками на території міста Інкерман та у зв'язку з затвердженням рішенням Інкерманської міської ради примірного договору оренди земельної ділянки, примірної додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки.

19.10.2011 за вих. № 1527 Виконавчим комітетом Інкерманської міської ради на адресу позивача було скеровано додаткову угоду про внесення змін до договору оренди для підписання (а.с.27).

15.11.2011 за вих. № 266 позивачем на адресу відповідача було повернено підписану Додаткову угоду з протоколом розбіжностей від 15.12.2011.

Предметом даного позову є вимоги про визнання укладеною Додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки № 02/07-3 від 31.08.2007 площею 9,4941 га, розташованої за адресою м. Інкерман Балаклавського району м. Севастополя, вул. Нафтова, 2 між сторонами Ікерманською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «Крим-Петрол»з урахуванням протоколу розбіжностей ТОВ «Крим-Петрол»від 15.12.2011. Позивач, з посиланням на частину сьому статті 181 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що оскільки відповідач у двадцятиденний строк після отримання додаткової угоди з протоколом розбіжностей не звернувся до суду з позовом про врегулювання розбіжностей, пропозиції позивача, викладені у протоколі розбіжностей, вважаються прийнятими Інкерманською міською радою.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 19 Основного Закону встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України розпорядження землями територіальної громади міста, у тому числі надання їх у користування, належить до повноважень міської ради та здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів ммісцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

У пункті 5 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Зокрема, договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для використання на обумовлений договором строк.

Відповідно до положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з частиною четвертою статті 202 Цивільного кодексу України двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до норм діючого законодавства до укладання додаткових угод підлягають застосуванню ті ж норми, що й при укладанні договорів.

За нормою частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною другою статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 181 Господарського кодексу України встановлено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. При цьому, відповідно до частин 3, 4 названої статті, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірника протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

В силу частини п'ятої статті 181 Господарського кодексу України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. За змістом частини сьомої цієї норми, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона -виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

До правовідносин сторін підлягають застосуванню спеціальні норми Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 16 Закону України "Про оренду землі" у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього закону, тобто укладення договору оренди, рівно як і додаткових угод до нього, можливо лише за взаємним волевиявленням сторін.

При цьому, ні Земельним кодексом України, ні Законом України "Про оренду землі" не передбачено обов'язку певної особи укласти договір оренди земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, посилання позивача на положення частини сьомої статті 181 Господарського кодексу України, не може бути взято судом до уваги, оскільки вказані приписи не можуть застосовуватись до спірних правовідносин в силу того, що укладання договору оренди (додаткової угоди до договору оренди) не є обов'язковим для сторін в силу закону.

Відповідно до частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством України не передбачено такого способу захисту прав та законних інтересів сторони, як визнання договору укладеним.

Так, захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом в спосіб, передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується і з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Однак, серед вказаного переліку наведених статей законів відсутній такий спосіб захисту права, як визнання договору укладеним, відсутній і механізм виконання такого рішення суду. Предметом судового розгляду можуть бути лише обставини перешкоджання радою в оформленні прав позивача на спірну земельну ділянку шляхом вчинення певних дій чи бездіяльності, з застосуванням способів захисту прав, передбачених статтею 152 Земельного кодексу України.

Аналогічна позиція викладена в постанові ВГСУ від 19.06.2012 у справі № 32/79.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру -1 розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до пункту третього Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/1175/2011 від 25.08.2011 розмір ставки судового збору (станом на 1 січня календарного року) у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру мінімальної заробітної плати, який було встановлено законом на момент сплати судового збору (станом на 1 січня календарного року).

Статтею 13 Закону України "Про Державний бюджет 2012 року" встановлено, що мінімальна заробітна плата з 1 січня 2012 складає 1073,00 грн.

Позивач звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, отже повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1073,00 грн.

Однак при зверненні до суду з позовом ТОВ «Крим-Перол»сплачений судовий збір у розмірі 1094,00 грн, що є більш ніж встановлено законом.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі ніж встановлено законом.

Отже, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу з державного бюджету судового збору сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме у розмірі 21,00 грн (1094,00 грн - 1073,00 грн).

На підставі наведеного, керуючись статтями 43, 49, 82, 84,85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Крим-Петрол» (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 6, ідентифікаційний код 33179645) з держаного бюджету міста Севастополя надмірно сплачений судовий збір у розмірі 21,00 грн (двадцять одна гривня 00 коп).

Повне рішення складене 10.08.2012.

Суддя підпис Н.Г. Плієва