Ухвала суду № 28205080, 12.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2012 р. м. Київ К-23645/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Гарантия качества»

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2010 року

у справі № 2а-18683/09/0570

за позовом Приватного підприємства «Гарантия качества»

до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі міста Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Гарантия качества»(далі -позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі міста Донецька (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька № 0001491501/0 від 08 вересня 2009 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ПП «Гарантия качества», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька була проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності подання ПП «Гарантия качества»податкової звітності, за результатами якої складений акт № 2927/15-1/33371461 від 01 вересня 2009 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту «а»пункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пункту 5.1 розділу 5 Положення про комунальний податок, затвердженого рішенням Донецької міської ради від 24 січня 2003 року № 4/8, яке полягало у неподанні у встановлені строки податкових розрахунків по комунальному податку за періоди: січень, лютий, квітень -липень, серпень 2007 року, травень, листопад 2008 року, січень, лютий, травень 2009 року, а всього за 11 податкових періодів.

01 вересня 2009 року на підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька прийняла податкове-повідомлення-рішення № 0001491501/0, яким згідно з підпунктом «а»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила ПП «Гарантия качества»суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем: комунальний податок у розмірі 1870,00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що притягнення позивача до відповідальності, визначеної підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування, згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є правомірним, оскільки позивач протягом 11 податкових періодів не подавав до податкового органу податкові розрахунки з комунального податку.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно пункту 2 частини 1 статті 15 Закону України «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) комунальний податок віднесено до місцевих податків.

За приписами частини 3 статті 15 Закону України «Про систему оподаткування»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2 - 4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.

Статтею 143 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Пунктом 24 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом.

Згідно положень статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками комунального податку є юридичні особи (крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств).

Відповідно до абзацу статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Відповідно до підпункту «а»підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідальність за порушення податкового законодавства встановлена статтею 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до підпункту 17.1.1 пункту 17.1 якої (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про правомірність визначення податковим органом позивачу штрафних (фінансових) санкцій згідно спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Положення статті 1631 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на які посилається позивач в касаційній скарзі обґрунтовуючи свої доводи щодо повторного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення, не можуть бути підставою для скасування ухвалених у справі рішень.

Несвоєчасне подання (неподання) платником податків податкової декларації є порушенням у сфері оподаткування, порядок якого запровадження законами про оподаткування.

Притягнення до фінансової відповідальності платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ПП «Гарантия качества»підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Гарантия качества»залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 листопада 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна