Постанова № 28203866, 17.12.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2012 р. 15 год.20 хв.Справа № 2-а-4168/12/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Склонна Ю.В.,

за участю:

представника позивача - Купка І.П.,

представника відповідача - Пінчука В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення,

встановив:

Дочірнє підприємство "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (далі - позивач, ДП) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення від 26.09.2012р. № 0006952200, яким позивачу визначено зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 45138,0 грн. та штрафними санкціями на 11285,0 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, суду пояснив, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки акту перевірки позивача від 18.09.2012р. № 1885, у якому ДПІ визнала нікчемним правочин позивача із КП «Альянс». Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо визнання правочину нікчемним, оскільки податковий орган як суб'єкт владних повноважень не наділений таким правом, що є виключно компетенцією суду. Відповідно не можуть бути застосовані і наслідки визнання правочину недійсним - зменшення податкового кредиту, що призвело до нарахування зобов'язань. Угода, як зазначає позивач, була реально виконана, придбаний товар використаний у власній оподатковуваній господарській діяльності позивача, первинні бухгалтерські документи оформлені належним чином, а тому спірні суми були правомірно ДП віднесені до податкового кредиту.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що спірне податкове повідомлення-рішення є законним. Під час проведення перевірки ДПІ дійшла висновку, що товар від КП «Альянс» до позивача не поставлявся. Зазначене підтверджується актами зустрічних перевірок КП «Альянс» та його контрагентів щодо неможливості ними реального здійснення господарської діяльності. Також відповідач як на підставу правомірності податкового повідомлення-рішення посилався на протокол допиту свідка ОСОБА_3, який 16.05.2012р. в ході проведення досудового слідства надав пояснення, що йому невідомо, що він є директором та засновником КП «Альянс», такого підприємства він не знає, господарську діяльність самостійно не здійснював та нікого не уповноважував. Усі вищенаведені обставини свідчать про нікчемність угод КП «Альянс» із його контрагентами щодо поставки ними продукції КП «Альянс» та відповідно її подальшої реалізації позивачу.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд встановив наступні обставини.

ДПІ у м. Херсоні проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, результати якої оформлені актом від 18.06.2012 р. №1885/22-4/31918234 «Про результати позапланової виїзної перевірки з питань підтвердження господарсько-правових відносин з КП «Альянс» та подальшої реалізації або використання у господарській діяльності товарів (робіт, послуг), отриманих від КП «Альянс» у травні, червні 2010р.» (далі - акт № 1885).

26 вересня 2012 року ДПІ у м. Херсоні на підставі акта № 1885 прийняла оскаржене податкове повідомлення-рішення.

На визначення зобов'язань із податку на додану вартість вплинули наступні порушення, описані у акті перевірки.

ДПІ встановила, що позивач у травні, червні 2010р. відобразив у податковому обліку із ПДВ у складі податкового кредиту суми по господарським операціям із КП «Альянс».

Встановлюючи правомірність формування податкового кредиту, ДПІ посилається у акті № 1885 перевірки позивача на акт від 11.04.2012р. № 36/22/32468182 «Про неможливість проведення зустрічної звірки КП «Альянс» з питань правомірності проведення господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення у податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період із 01.01.2009р. по 31.03.2012р.», яким встановлено порушення КП «Альянс» ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання КП «Альянс» до реальних вигодонабувачів за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012р.

Аналізуючи господарські відносини позивача із КП «Альянс», ДПІ зазначає, що КП «Альянс» у травні, червні 2010р. мало взаємовідносини із суб'єктами господарювання із ознаками фіктивності, щодо яких складені акти про неможливість проведення зустрічних звірок (ст. 9 акту). Згідно зазначених актів також встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України, а також не підтверджено реальність проведення господарських операцій із контрагентами покупцями та постачальниками (ст.10 акту).

Таким чином відповідач досліджує ланцюг: постачальники КП «Альянс» - КП «Альянс» - ДП "Херсонський облавтодор", та робить висновок про відсутність поставок на адресу позивача у зв'язку із неможливістю здійснення поставок його контрагентом КП «Альянс» через відсутність підтвердження реальності проведення господарської діяльності постачальниками останнього.

Отже висновок ДПІ про нікчемність правочинів позивача із КП «Альянс» ґрунтується на актах перевірок його контрагентів, якими угоди цих підприємств визнані нікчемними.

Суд не погоджується із такою позицією податкового органу з наступних підстав.

Позивач відповідно до договору №630 від 15.10.2008р. та додаткової угоди до нього №2 від 13.05.2010р.; договору поставки №25/25/10-1 від 25.05.2010р. придбав в КП «Альянс» фарбу ПФ 115, фарбу для розмітки доріг АК-2с, склокульки в травні та червні 2010р., що підтверджується податковими накладними: №1470 від 31.05.2010р., №1350 від 25.05.2010р., №1447 від 14.06.2010р., №1740 від 23.06.2010р., видатковими накладними: №1470 від 31.05.2010р., №1350 від 25.05.2010р., №1447 від 14.06.2010р., №1740 від 23.06.2010р.

Транспортування придбаного товару здійснювалось транспортом позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Судом досліджені свідоцтва про реєстрацію за позивачем транспортних засобів, якими здійснювалось перевезення товару; докази перебування водіїв у трудових відносинах із позивачем; накази про відрядження; посвідчення на відрядження; звіти про використання коштів, наданих на відрядження; ТТН; подорожні листи.

Оплата придбаного в КП «Альянс» товару підтверджується роздруківками з поточного рахунку, платіжними дорученнями позивача №287 від 27.04.2011р., №148 від 01.07.2011р., №932 від 06.10.2011р., №800 від 31.08.2011р„ №544 від 01.07.2011р„ №708 від 11.08.2011р.

Зазначені документи були надані відповідачу під час перевірки та їх наявність ним не заперечується, про що зазначено на сторінці 7-8 акту перевірки. Тому суд вважає твердження ДПІ про відсутність документів, якими підтверджено поставку товару від КП «Альянс» до позивача, такими, що не відповідають фактичним обставинам.

Відповідач не заперечує, що КП «Альянс» є діючим, зареєстрованим в ЄДРПОУ підприємством та на момент вчинення спірних угод з позивачем КП «Альянс» було зареєстрованим платником ПДВ.

Відповідач під час проведення перевірки не встановив несплати ПДВ при придбанні товару в КП «Альянс», підтвердив дані позивача про таку сплату ПДВ у складі вартості, придбаного товару, підтвердив факти отримання від КП «Альянс» правильно заповнених податкових накладних з ПДВ та факти оплати позивачем на користь КП «Альянс» вартості придбаного товару, складовою якої є ПДВ.

Відповідач у судовому засіданні визнав, що КП «Альянс» у повному обсязі відобразило у складі податкових зобов'язань ПДВ по господарським операціям із позивачем.

Зауважень щодо правильності оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем у ДПІ немає.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість суб'єктами господарської діяльності в Україні в перевірений період було визначено положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (далі - Закон №168).

Підпунктом 7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із усіх сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку по ставках, встановлених Законом про ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 передбачені вичерпні підстави, при наявності яких платнику податку - покупцю товару, заборонено включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, а саме: не підлягають включенню до податкового кредиту витрати, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) або банківським документом, що засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У відповідності до приписів підпункту 7.5.1. статті 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбані платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до акту перевірки відповідач не заперечує наявність в позивача правильно оформлених податкових накладних, правильність формування податкового кредиту з ПДВ позивачем по вказаним податковим накладним по взаємовідносинам з КП «Альянс». Відповідачем також не заперечуються факти оплати позивачем на користь КП «Альянс» вартості придбаного товару, складовою якої є ПДВ.

Згідно п.7.2.4 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідач не заперечує того, що КП «Альянс» на момент складання та видачі Позивачу податкових накладних (травень, червень 2010р.) по спірним угодам було зареєстрованим платником податку на додану вартість та мало свідоцтво платника податку на додану вартість.

За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

На момент проведення перевірки у Позивача були наявні всі необхідні документи обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем КП «Альянс».

Отже судом встановлено, що позивач на підставі податкових накладних, виписаних платником ПДВ, зареєстрованим юридичною особою, відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого ним у ціні товару, придбаного у КП «Альянс» у травні, червні 2010р., тобто виконав усі вимоги, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідачем не надано суду доказів порушення позивачем вимог зазначеного закону або існування вироку суду, що набрав законної сили, щодо вчинення фіктивного підприємництва або ухилення від сплати податків посадовими особами КП «Альянс».

Суд не приймає в якості доказу відсутності господарської діяльності КП «Альянс» пояснення гр. ОСОБА_4, відображені у акті перевірки, у зв'язку із наступним.

Позивач відповідно до акту перевірки (стор.18) зазначає, що гр. ОСОБА_4 став директором КП «Альянс» з 16.11.2010р., тобто вже після вчинення правочинів, які укладались між позивачем та КП «Альянс» в травні та червні 2010р. тому його пояснення суд не вважає належним та допустимим доказом нездійснення фінансово-господарської діяльності між позивачем та КП «Альянс» в травні та червні 2010р., оскільки останній на момент вчинення зазначених правочинів не був посадовою особою КП «Альянс».

Щодо визнання правочинів нікчемними, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 215 Цивільного Кодексу України, на порушення якої вказує відповідач, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оскаржена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Тобто визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само судом не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та КП «Альянс» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом самостійно не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, - що є тільки припущенням.

З наведеного слідує, що оскільки недійсність вчиненого позивачем правочину із КП «Альянс» законом прямо не встановлена, то такий правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в акті перевірки №1885/22-4/31918234 від 18.09.2012р. висновки відповідача про нікчемність цих правочинів та як внаслідок складення спірного податкового повідомлення-рішення є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порушення ч. 2 ст. 71 КАС України ДПІ у м. Херсоні як суб'єкт владних повноважень не довела правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд,

постановив:

Задовольнити повністю позовні вимоги Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 26.09.2012р. № 0006952200.

Стягнути із державного бюджету на користь Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державної акціонерної компанії "Автомобільні дороги України" (код ЄДРПОУ 31918234 понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 564,23 грн. згідно платіжного доручення від 05.10.2012р. № 16866.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 24 грудня 2012 р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 8.2.1