Постанова № 28202699, 31.01.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2012 р. (16:02) Справа №2а-326/12/0170/24

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кащеєва Г.Ю., при секретарі Багдасарян Н.В.розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства " Кримський ТИТАН"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю:

представник позивача - Єсіпова О.П., довіреність № 01-02-14/398 від 12.01.2012,

представник відповідача - Еміралієв Е.Е., довіреність № 13/10-0 від 06.07.2011

Обставини справи. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН» (далі - позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач), у якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення СДПІ ВПП в м. Сімферополі від 19.12.2011 року № 0001854001, форми «В1» про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2010 року на 45410,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11352,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на підставі отриманої податкової накладної правомірно сформовано податковий кредит за серпень 2010 року, а тому відповідачем неправомірно зменшено суму бюджетного відшкодування та застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Представник позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач заперечував проти позову з підстав, наведених у запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази по справі у їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Кримський ТИТАН» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 32785994), яка зареєстрована 31.08.2004 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 10).

Позивач знаходиться на обліку в СДПІ ВПП в м. Сімферополі як платник податків з 31.08.2004 року.

Приватне акціонерне товариство «Кримський ТИТАН» зареєстровано як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 16.09.2004 року № 100335329 (а.с. 11).

Судом встановлено, що з 02.12.2011 року СДПІ ВПП в м. Сімферополі проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ПрАТ «Кримський ТИТАН» з питань фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс» за період серпень 2010 року.

За результатами перевірки складений акт від 02.12.2011 року № 470/40-01/32785994 (а.с. 12-18), в якому зазначено наступне:

«Відповідно до частини 1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст.. 218 Цивільного кодексу України зазначено, що правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону. Правочини укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто угоди носять фіктивний характер і порушують п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2. ст. 7, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, що привело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту серпня 2010 року на 45410,00 грн. та до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування вересня 2010 року на 45410,00 грн.».

За результатами перевірки СДПІ ВПП в м. Сімферополі прийнято податкове повідомлення -рішення від 19.12.2011 року № 0001854001, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 45410,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 11352,50 грн. (а.с. 19).

Вирішуючи питання про правомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

Судом досліджені документи, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог та встановлено наступне.

05.03.2007 року між ТОВ «Науково - виробнича компанія «Фільтр-Сервіс» (Продавець) та ПрАТ «Кримський ТИТАН» (Покупець) укладений договір купівлі - продажу № 1570/з, відповідно до якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених у договорі прокат титановий (лист, труба, круг та інше, марка сплаву ВТ 1-0 та ін.), сортамент, кількість та ціна якого вказана у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору (а.с. 55-59).

У серпні 2010 року згідно вказаного договору ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс» поставлено позивачу трубу ПТ-3В за характеристикою, визначеною у специфікації від 04.08.2010 року № 2 до договору від 05.03.2007 року № 1570/з.

Факт отримання товару та використання у господарській діяльності підтверджується наступними документами: накладною від 04.08.2010 року № 004/08-10 на загальну суму 272460,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 45410,00 грн., прибутковим ордером ТИ-0008854 від 05.08.2010 року на 272460,00 грн., у т.ч. ПДВ 45410,00 грн., міжскладським переміщенням від 06.08.2010 року № ТИ-0013139, від 10.08.2010 року № ТИ-0013329, від 10.08.2010 року № ТИ-0013372 (а.с. 72-76).

Оплата придбаного товару була здійснена покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів в загальній сумі 272460,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 45410,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 11.08.2010 року № 18386 на загальну суму 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5000,00 грн. (а.с. 60), від 12.08.2010 року № 18561 на загальну суму 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5000,00 грн. (а.с. 61), від 13.08.2010 року № 18684 на загальну суму 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5000,00 грн. (а.с. 62), від 16.08.2010 року № 18789 на загальну суму 20000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3333,33 грн. (а.с. 63), від 17.08.2010 року № 18965 на загальну суму 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5000,00 грн. (а.с. 64), від 18.08.2010 року № 19134 на загальну суму 20000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3333,33 грн. (а.с. 65), від 19.08.2010 року № 19268 на загальну суму 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5000,00 грн. (а.с. 66), від 20.08.2010 року № 19397 на загальну суму 20000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3333,33 грн. (а.с. 67), від 21.08.2010 року № 19476 на загальну суму 30000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 5000,00 грн. (а.с. 68), від 25.08.2011 року № 19615 на загальну суму 15000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 2500,00 грн. (а.с. 69), від 03.09.2010 року № 20515 на загальну суму 5000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 833,33 грн. (а.с. 70), від 06.09.2010 року № 20658 на загальну суму 6000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1000,00 грн. (а.с. 71), від 08.09.2010 року № 209206 на суму 6460,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1076,67 грн. (а.с. 71).

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи документи відповідають нормативним вимогам до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому є належним підтвердженням фактичного здійснення господарської операції з придбання ПрАТ «Кримський ТИТАН» товарів за договором із ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс».

Недостовірність жодного з цих документів перевіркою не встановлена.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за серпень 2010 року суд зазначає, що на підставі отриманої від ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс» податкової накладної позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ у розмірі 45410,00 грн.

На час здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс» платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168).

Згідно з п. 1.7 ст. 7 Закону № 168 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.2.1. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168).

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Судом встановлено, що контрагент позивача ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс» відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є юридичною особою.

Реєстрація у якості платника податку на додану вартість ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс» підтверджується свідоцтвом № 11718769 від 29.03.2005 року про реєстрацію платника податку на додану вартість. При укладенні договору позивач також скористався інформацією на офіційному веб-сайті ДПА України та пересвідчився, що зазначений постачальник зареєстрований як платник ПДВ.

Таким чином, постачальник товару - ТОВ НВК «Фільтр-Сервіс» щодо якого відповідачем оспорюється право позивача на податковий кредит та, відповідно, бюджетне відшкодування на момент здійснення господарської операції був зареєстрований в установленому законом порядку, знаходиться на обліку в податковому органі, має статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульовано на момент укладання та виконання угоди, докази, що спростовують ці обставини відповідачем у акті перевірки не викладені.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг); Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Таким чином податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту за серпень 2010 року в сумі 45410,00 грн.

Суд зауважує, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Суд також зазначає, що чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У зв'язку з чим, суд зауважує, що невиконання зобов'язань перед бюджетом постачальниками у ланцюгу постачання є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких постачальників, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Суб'єкти господарювання згідно з частиною першою статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Оцінюючи обґрунтованість висновків щодо завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту серпня 2010 року на 45410,00 грн., суд зазначає наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений у п. 7.7 Закону № 168.

Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (п. 1.8 ст. 1 Закону № 168).

Відповідно до п.п. 7.7.1. п. 7.7 ст. 7 Закону № 168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168 якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів (п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168).

Враховуючи викладене, оскільки позивачем правомірно сформовано податковий кредит за серпень 2010 року на підставі отриманої податкової накладної, висновок відповідача про завищення від'ємного значення та бюджетного відшкодування, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій не ґрунтується на фактичних обставинах та вимогах чинного законодавства, що свідчить про необґрунтованість та протиправність спірного податкового повідомлення - рішення.

Стосовно висновків про порушення ст. 203, 215, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд зазначає наступне.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1,5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини без посередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаних правочинів недійсними.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, на час здійснення торгової операції з поставки товарів, у обох сторін є дійсним, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч. 4 ст. 71 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оцінюючи правомірність прийнятого рішення суд керується критеріями, закріпленими частиною 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури та яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації своїх дискреційних владних функцій.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку щодо порушення суб'єктом владних повноважень норм чинного законодавства та адміністративних критерієв прийняття рішення, яке має юридичні наслідки для суб'єкта господарювання, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні 31.01.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено 01.02.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163,167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 19.12.2011 року № 0001854001 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на 45410,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 11352,00 грн.

3. Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Кримський ТИТАН» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.