Постанова № 28202472, 21.02.2012, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2012 р. (11:16) Справа №2а-10448/11/0170/24

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кащеєвої Г.Ю., за участю секретаря Багдасарян Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Будівельно - виробничого підприємства "Строитель - плюс"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання незаконними дії, визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000974002 від 09.08.2011 р.

за участю:

представник позивача - Петрова Л.В., довіреність № б/н від 20.09.2011 р.,

представник відповідача - Луханіна М.В., довіреність № 41/10-0 від 20.10.2011 р.

Обставини справи. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернулось Будівельно - виробниче підприємство "Строитель - плюс"(далі - позивач) з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0000974002 від 09.08.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим повідомленням - рішенням № 0000974002 від 09.08.2011 р. позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 166668,00 грн., в тому числі 166667,00 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач не погоджується із зазначеним податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у своїх запереченнях та додаткових поясненнях на позов з позовними вимогами не погодився та пояснив суду, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача зафіксовані належним чином в акті перевірки № 293/40-02/31263808 від 28.07.2011 року. В обґрунтування своїх заперечень на позов представник відповідача послався на положення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, які, на думку відповідача, порушив позивач, в результаті чого ним було занижено податок на додану вартість за квітень 2011 р. на суму 166667,00 грн. Виходячи з висновків зазначеного акту перевірки позивачем було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від постачальника, місцезнаходження якого не встановлено та який не має необхідних умов для здійснення господарської діяльності. З вказівкою на ст.ст. 203, 215 та 228 Цивільного кодексу України відповідач вважає, що правочини, укладені з ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" за період квітень 2011 р. є нікчемними. Відтак, позивач не мав права на відображення суми сплаченого податку на додану вартість у складі податкового кредиту, відповідно підстав для визнання протиправним оскаржуваного податкового повідомлення -рішення відповідач не вбачає та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Будівельно - виробниче підприємство "Строитель - плюс" (далі - БВП "Строитель-плюс") є юридичною особою (код ЄДРПОУ 31263808), зареєстрованою Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим від 14.12.2000 р., про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 146667 (а.с. 9).

Позивач знаходиться на податковому обліку в органах державної податкової служби з 15.01.2002 р. за № 6527-Ц. З 07.02.2011 р. переведений на обслуговування до СДПІ ВПП в м. Сімферополі АР Крим за № 66023 (а.с. 25). Як платник ПДВ позивач зареєстрований з 17.11.2004 р. (ІПН 312638001290) ( а.с. 25).

З 22.07.2011 р. по 28.07.2011 р. Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Сімферополі АР Крим на підставі наказу № 458 від 19.07.2011 р. (а.с. 77) проведена невиїзна документальна перевірка БВП "Строитель -плюс"з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово - господарських операцій з ТОВ "Фрут-Імпорт" за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р.

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт № 293/40-02/31263808 від 28.07.2011 р. (а.с. 24-30). Оскільки директор БВП "Строитель - плюс"28.07.2011 р. не прибув для підписання зазначеного акту перевірки, представниками відповідача складений акт № 146/40-02 від 28.07.2011 р. про неможливість ознайомлення та підписання акту перевірки та протоколу про адміністративне правопорушення (а.с. 78). Таким чином, акт перевірки № 293/40-02/31263808 від 28.07.2011 р. був направлений позивачу рекомендованою кореспонденцією 28.07.2011 р. та отриманий останнім 01.08.2011 р., про свідчить поштове повідомлення (а.с. 79-80).

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення - рішення № 0000974002 від 09.08.2011 р., яким донараховано позивачу податок на додану вартість на суму 166668,00 грн., у тому числі 166667,00 за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 23).

Вирішуючи питання про правомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність прийнятого рішення суд керується критеріями, закріпленими частиною 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури та яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації своїх дискреційних владних функцій.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Приписами Податкового кодексу України передбачено порядок проведення перевірок платників податків та оформлення їх результатів.

Відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі -Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Частиною 2 ст. 3 Закону № 996 передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а встановлені у акті перевірки порушення податкового законодавства мають містити посилання на них.

Судом досліджені документи, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог та встановлено наступне.

За період, який перевірявся позивач мав господарські взаємовідносини, зокрема, з ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ".

Взаємовідносини позивача і ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" підтверджуються довідкою № 7239/23-5/34800893, складеною Державною податковою інспекцією в Приморському районі м. Одеси за результатами проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ"з питань підтвердження взаємовідносин з платниками податків за квітень 2011 р., висновками якої підтверджено здійснення господарських відносин з платниками податків у квітні 2011 р. (а.с. 58-59).

ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" є юридичною особою, зареєстрованою 20.12.2006 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради за адресою: Україна, м. Одеса, вул. Базарна, 71 (а.с. 28).

ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" знаходиться на податковому обліку у Державній податковій інспекції Приморського району м. Одеси з 29.12.2006 за № 24061 (а.с. 27). Реєстрація ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" платником ПДВ також підтверджується відомостями офіційного сайту ДПС України (а.с. 44).

Як свідчать матеріали справи, між БВП "Строитель - плюс"та ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ"укладений договір поставки № 08/732 від 01.04.2011 р. (а.с.115-118).

Відповідно до умов зазначеного договору постачальник -ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" зобов'язується поставляти товар у власність покупця - БВП "Строитель - плюс", окремими партіями, в асортименті, кількості, та по цінам, визначеним у накладних на кожну окрему партію товарів, які є невід'ємними додатками до договору, а покупець зобов'язується прийняти зазначений товар і оплатити його відповідно до умов договору. Предметом поставки є товар -овочі та фрукти.

Укладений договір № 08/732 від 01.04.2011 р. підписаний від імені обох сторін та скріплений печатками, тобто відповідає вимогам статті 207 ЦК України.

Згідно з ст. 207 ЦК України письмова форма правочину (договору) вважається такою, якщо він підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.

Відповідно до укладеного договору, позивачем у квітні 2011 р. придбано у ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" товар, а саме, банани на загальну суму 1000000,00 грн., у тому числі, податок на додану вартість на суму 166666,67 грн.

Фактичне виконання зазначеного договору підтверджується наданими ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: податковою накладною від 11.04.2011 року № 24 на суму 1000000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 166666,67 грн. та видатковою накладною від 11.04.2011 року № 24 на суму 1000000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 166666,67 грн. (а.с. 12-13).

Отримавши від ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" податкові накладні позивач включив відображені в них суми ПДВ до складу податкового кредиту у квітні 2011 року на суму 166666,67 грн., що відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Таким чином податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи документи відповідають нормативним вимогам до первинних документів бухгалтерського обліку, а тому є належним підтвердженням фактичного здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарів за договором з ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ".

Придбаний товар за договором купівлі-продажу № 1164 від 01.04.2011 р. укладеним між позивачем і КП "Альянс" реалізований за накладними № 588 від 03.05.2011 р. та № 587 від 03.05.2011 р. (а.с. 62-68).

Щодо тверджень відповідача про неможливість нарахування податкового кредиту, у зв'язку із не встановленням місцезнаходження ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ"суд зазначає наступне.

У період виникнення господарских відносин позивача із контагентом ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ", останній був зареєстрованим платником ПДВ (а.с.44).

16.05.2011 р. ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" знову зареєстровано платником ПДВ (а.с. 45), тим самим ДПС підтверджує відомості про юридичну особу.

Також, відповідачем не надано до суду виписки з відпрацьованої системи автоматизованого співставлення податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, де ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" має стан -23- місцезнаходження не встановлено.

Крім того, відсутність контрагента платника податків за місцем реєстрації не є підставою для визнання угоди недійсною.

Дана позиція повністю узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010 року.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд дійшов висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не проаналізовані первинні документи, надані позивачем протягом проведення перевірки, та не спростовано достовірність таких документів та відповідність їх законодавству. Наявність належним чином оформлених податкових накладних та первинних документів, які обґрунтовують відомості, викладені у податковій накладній є підтвердженням належного ведення бухгалтерського обліку позивача та дотримання вимог законодавства України при веденні господарської діяльності.

Судом відхиляються твердження відповідача про відсутність у ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ"складських та технічних потужностей, оскільки також не відповідають дійсності, так як на підтвердження зворотнього ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ" надано суду копії договорів оренди офісних і виробничих приміщень, а також договір про надання послуг Державному підприємству "Одеський морський торговий порт" на підтвердження можливостей здійснення господарської діяльності (а.с. 31-43).

Суд зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Суд також зазначає, що чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо -складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень відповідача щодо нікчемності операцій, суд зазначає наступне.

Твердження відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ"за період квітень 2011 г. ґрунтуються на результатах невиїзної перевірки ДПІ Приморського району м. Одеси ТОВ "ФРУТ-ІМПОРТ".

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1-5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини без посередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаного правочину недійсними.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації даного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірний правочин, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав.

Таким чином позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення СДПІ ВПП в м. Сімферополі від 09.08.2011 р. № 0000974002 суд знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У судовому засіданні 21.02.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 22.02.2012 р.

На підставі наведеного, керуючись статтями 158 - 163,167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 09.08.2011 року № 0000974002.

3. Стягнути на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кащеєва Г.Ю.