Постанова № 28170335, 15.03.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2012 р. № 2а-10700/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Костецького Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Голоднікова О.В.

представника позивача Попадюк С.С.

представника відповідача Мусійчук А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояр» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

ТзОВ «Вояр» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011р. №0002592302/30428 та №0002582302/30426. Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та прийнятими з порушенням вимог чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позові, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги заперечила, подала заперечення на адміністративний позов, просила відмовити в позові повністю, з підстав наведених у запереченні та акті перевірки.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Вояр»з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ПП «Міоком»за період з 01.09.2010р. по 30.11.2010р., за результатами якої складено акт від 07.09.2011р. №2369/23-2/30823037.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2011р. №0002582302/30426, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 34093,94 грн., з яких 27275,15 грн. -основний платіж та 6818,79 грн. -штрафна санкція, та податкове повідомлення-рішення від 19.09.2011р. №0002592302/30428, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 42617,43 грн., з яких 234093,94 грн. -основний платіж та 8523,49 грн. -штрафна санкція.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що ТзОВ «Вояр»порушило п.1, 2 ст. 215, 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 5.1 п. п. 5.2.1 п.5.2, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємство завищило валові витрати за період з 01.09.2010р. по 30.11.2010р. в сумі 136375,76 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 34093,94 грн., а також п.1.8 ст.1, п.п. 9.2.1 п.7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством завищено податковий кредит на суму 27275,15 грн., що призвело до заниження податок на додану вартість на суму 27275,15 грн.

Підставою для такого висновку відповідача є те, що в результаті проведеної перевірки встановлено, що підприємством відображено у бухгалтерському обліку господарські операції щодо виконання підрядних робіт з ПП «Міоком», які фактично не відбувались, а, отже, на думку відповідача, є нікчемними. Як вбачається зі змісту акту, такі висновки відповідача ґрунтуються на акті документальної невиїзної перевірки контрагента позивача -ПП «Міоком», складеному ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя 11.02.2011 р. №235/152/37129404, згідно із яким особи, які значаться директором та засновником вказаної організації надали пояснення про те, що ПП "Міоком" було зареєстровано ними за винагороду, ніяких документів, пов'язаних із діяльністю вказаної організації вони не підписували.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч.1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські відносини між ТзОВ «Вояр»(замовник) та ПП «Міоком» (виконавець) підтверджені Договором №1/09 від 02.09.2010р. Відповідно до п.1.1 вказаного Договору виконавець в межах договірної ціни виконує власними силами і засобами для замовника капітальний ремонт приміщень будівлі обласного комунального шкіро-венеричного диспансеру.

Згідно Договору №1/09 від 01.09.2010р., укладеного між ПП «Міоком»(постачальник) та ТзОВ «Вояр»( покупець), постачальник зобов'язується передати покупцю у власність будтовари, а покупець зобов'язується прийняти товар у власність та здійснити оплату на умовах, визначених цим Договором.

Крім цього, відповідно до Договору №1/10 від 01.10.2010р. та Договору №2/10 від 01.10.2010р., укладених між ТзОВ «Вояр»(замовник) та ПП «Міоком»(виконавець), виконавець в межах договірної ціни виконує власними силами і засобами для замовника відповідно поточний та капітальний ремонти приміщень будівлі Львівської національної наукової бібліотеки України ім.. В. Стефаника.

Виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, видатковими накладними, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт.

Згідно п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(що діяв в період спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальний або нематеріальний формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Дата отримання видаткових накладних є фактом отримання платником податку товарів.

В обґрунтування правомірності включення до складу валових витрат, витрат щодо проведення підрядних робіт, позивачем долучено до матеріалів справи Договір №01/10/10с від 01.10.2010р. та Договір №10/11/2010 від 19.10.2010р., укладені між Львівською національною науковою бібліотекою України ім. В. Стефаника (замовник) та ТзОВ «Вояр»(виконавець) на проведення відповідно капітального та поточного ремонту приміщень будівлі Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника. Виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт.

Крім того, як встановлено судом, між ТзОВ «Вояр»(виконавець) та Комунальним будинком дитини №1 (замовник) укладено Договір №10/11/2010 від 19.10.2010р. та Договір №13/09/10 на проведення поточного ремонту приміщень Комунального будинку дитини №1. Виконання вказаних Договорів підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт.

Також, відповідно до Договору №17/09/10, укладеного між Обласним комунальним шкірвендиспансером (замовник) та ТзОВ «Вояр»(виконавець), виконавець зобов'язується власними силами і засобами виконати капітальний ремонт приміщень будівлі обласного комунального шкірно-венеричного диспансеру. Виконання вказаного Договору підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами приймання виконаних підрядних робіт.

Отже, включення позивачем до складу валових витрат, витрат по придбанню товарів та виконаних робіт (послуг) за вищезгаданими видатковими накладними у період з 01.09.2010р. по 31.12.2010р. на суму 136375,76 грн. є правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до п. 7.4.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту (п. 7.4.5 Закону) суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі N168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

В свою чергу, як вбачається судом з матеріалів справи, наявні у Позивача податкові накладні відповідають всім вимогам передбаченим п.п. 7.2.1 п.п. 7.2 п. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже, виходячи із норми п.п. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», наявність у Позивача податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту вказаних сум податку на додану вартість.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про вищевказані господарські операції та підтверджують їх здійснення є договори на придбання продукції, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні документи, які були предметом перевірки, та які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, позивачем сформувало податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 27275,15грн. на підставі належно оформлених податкових накладних, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суб'єкт владних повноважень, відповідно до ч.4 ст.71 КАС України повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач також в акті перевірки стверджує, що господарські операції щодо передачі товарів та послуг фактично не відбувались, що товари (послуги) не були фактично отримані Позивачем від ПП «Міоком», а тому правочини між вказаними суб'єктами є нікчемними.

При цьому у висновках акта перевірки зазначено про порушення Позивачем ч.5 ст.203, ч.1.2 ст.215. ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України, передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В свою чергу, Відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Вояр»на укладення договорів з ПП "Міоком" без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо виконання робіт. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним виконанням будівельних робіт, що були предметом договорів, реальними діями ТзОВ «Вояр»щодо оплати отриманих послуг. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «Вояр», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України

При вирішенні даної справи судом враховано аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 року № 21-500во08, від 01.06.2010 року № 21-573во10 та від 31.01.2010 року.

Посилання відповідача на пояснення директора та засновника ПП «Міоком», факт порушення кримінальної справи за ознаками злочину -фіктивне підприємництво, носить характер припущення, оскільки розслідування справи не завершено, обвинувального вироку судом не винесено. Належних доказів на підтвердження стверджуваних посилань зазначених осіб відповідач суду не надав.

Додатково суд звертає увагу на те, що в акті перевірки позивача та під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цієї операції для учасників операції, збитковості спірної операції, або інших обставин, які б в окремо або сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (3,40 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова від 19.09.2011р. №0002592302/30428 та №0002582302/30426.

3. Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вояр»судові витрати у розмірі 3 грн. 40 коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 20.03.2012р.

Суддя Костецький Н.В.