Рішення № 28165577, 18.12.2012, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 121/11176/12

справа № 121/11176/2012 р.

2/121/3101/2012 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 року м. Феодосія

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим в складі: головуючого - судді Микитюк О.А., при секретарі - Касянюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до газети «ІНФОРМАЦІЯ_1» та ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди,

Встановив:

Позивачі, уточнивши свої позовні вимоги, звернулися до суду із позовом про стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 - 150 тис. грн., та на користь ОСОБА_2 - 100 тис. грн.. на захист їх честі та гідності. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3,ІНФОРМАЦІЯ_4 в газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1» були опубліковані статті, автором яких є ОСОБА_3 і в яких визначено, що я є хабарником, шахраєм, та людина яка зловживає своїм службовим становищем як керівник управління Феодосійського МНС, отримував хабарі за виділення земельних ділянок та вказано, що він отримає 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ці публікації порушують закон, є втручанням в його особисте життя, частково не відповідають дійсності, принижують його честь, гідність та створили невиносні умови для його сім,ї, оскільки у зв,язку з цим у нього помер батько, син змушений був змінити школу, жінка потрапила до лікарні на стаціонарне лікування, але на час публікацій він не був публічним чоловіком. На його думку публікація таких статей створила ганебну думку про нього і можлива лише за його згодою. Крім того, факти розповсюджені на стадії досудового слідства, до постановленні рішення, яке не набрало законної сили, також, є порушенням закону. Кореспондент, яка оприлюднила ці статті, навмисно втручалася в його особисте життя. Отже, неодноразові, протиправні публікації спричинили їм моральну шкоду, яку вони просять стягнути з відповідачів.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позові, просили позов задовольнити повністю. Позивач ОСОБА_1 суду пояснив, що 02 липня 2009 року його було звільнено з посади начальника управління Феодосійського МНС, у зв,язку з чим, на день публікації першої статті він не був публічною особою, а тому публікації в газетах повинні були відбуватися за його згодою. Крім того, його не визнано винним у хабарництві та зловживанні службовим становищем, а отже ці статті не відповідають дійсності. Крім того, офіційні органи та особи, на яких посилається журналіст у статтях не надавали їм такої інформації . Втручання в його особисте життя є порушенням його прав, призвело до негативної думки суспільства. Крім того, у зв,язку з цим він сам себе почував погано і звертався до лікаря, оскільки у нього підвищився тиск. Його дружина потрапила до лікарні і проходила курс лікування в неврологічному відділенні. Син змушений був змінити школу, а батько помер, оскільки не витримав психологічного тиску. Журналіст чомусь публікувала тільки його прізвище і більше ні про кого не писала, що свідчить про її особливо негативне ставлення до нього і намагання принизити його честь та гідність. Тим більше, що він не був засуджений а ні за хабарництво, а ні за зловживання службовим становищем і остаточно отримав лише 4 роки. Після набрання вироку законної сили газета чомусь не публікувала спростування інформації. Просив позов задовольнити повністю. Також, просив поновити строк звернення до суду, оскільки він пропущений з поважних причин: перебування в місцях позбавлення волі, хвороба дружини.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала і суду пояснила, що вона, як кореспондент газети «ІНФОРМАЦІЯ_1», висвітлила в своїх статтях інформацію щодо кримінальної справи, порушеної проти позивача та інших осіб. Інформацію, яку публікували, вони отримали від офіційних органів, і така інформація може отримуватися будь-яким шляхом: листами, телефоном, інтерв'ю. Оскільки з дня публікацій пройшло більше року, вони не зберегли будь-які дані щодо цих подій, оскільки строк позовної давності скінчився. Просила відмовити в задоволенні позову і з цього приводу. Крім того, суду пояснила, що вона не втручалася в особисте життя позивачів і публікації не містить будь-яких даних, які б не відповідали тим подіям, що відбувалися в 2009 році.

Відповідач-представник газети «ІНФОРМАЦІЯ_1»в судове засідання не з,явився, про день слухання справи повідомлений належним чином, причин відсутності не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення слухання справи не надав.

Суд, вислухавши сторони, їх представників, дослідивши надані суду докази вважає позов не заснованим на законі, не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За положеннями ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

За змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Конвенції), кожному гарантується право на захист особистого немайнового права та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.

Відповідно до ч.1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім,ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

В абз. 1 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»№ 1 від 27 лютого 2009 року позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності фізичної особи.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (зі змінами від 25 травня 2001 року), роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 року № 7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій»(з наступними змінами та доповненнями) при розгляді цивільних справ зазначеної категорії суди повинні з'ясувати, чи поширені відомості, про спростування яких пред'явлений позов, чи порочать вони честь, гідність або ділову репутацію позивача та чи відповідають дійсності.

Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному колу осіб або хоча б одній людині.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Крім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

Як вбачається з наданих суду документів, на 01 липня 2009 року позивач ОСОБА_1 працював начальником Феодосійського міського управління ГУ МНС України в АРК і звільнений з посади на підставі наказу № 265 від 02 липня 2009 року.

01 липня 2009 року ОСОБА_1 був затриманий співробітниками Кримського управління ВБОЗ і проти нього була порушена кримінальна справа, про що не заперечував і позивач ОСОБА_1

21 червня 2010 року ОСОБА_1 був засуджений за скоєння злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 3 ст. 364 КК України та ч. 3 ст. 27,ч.3 ст. 368 КК України і на підставі ст. 70 ч. 1 КК України і йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, а також, позбавленням права обіймати посади з виконанням організаційно-розпорядчих функцій протягом 3 років.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду АРК від 16 вересня 2010 року вирок Кіровського районного суду АРК від 21.06.2010 року частково скасований і ОСОБА_1 засуджений за ст. 190 ч. 4 КК України і позбавлений волі на 6 років з конфіскацією усього особистого майна.

Ухвалою Верховного суду України від 01 листопада 2011 року покарання ОСОБА_1 пом,якшено до позбавлення волі на 4 роки з конфіскацією всього майна, яке його власністю.

Отже, на думку суду статті, на які посилаються в своїй позовній заяві позивачі не містять недостовірної інформації, оскільки в них висвітлені події щодо арешту позивача ОСОБА_1, який відбувся 01 липня 2009 року. Позивач був визнаний винним і засуджений за скоєння злочинів, передбачених КК України з конфіскацією майна, справа дійсно розглядалася в Кіровському районному суді АР Крим.

Крім того, позивачем ОСОБА_2 не надано суду беззаперечних доказів щодо наявності моральної шкоди, протиправності діяння відповідачів, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні.

Посилання позивача на смерть батька у зу,язку з публікацією вище вказаних статей є безпідставними, оскільки статті опубліковані в 2009 році, а батько позивача помер в ІНФОРМАЦІЯ_5. Суду також не надано доказів на підтвердження переводу сина позивачів до іншої школи.

Також, відмовляючи у задоволенні позову суд виходить, з того, що під поняттям "особисте життя" слід розуміти поведінку фізичних осіб поза межами виконання різноманітних суспільних обов'язків, тобто життєдіяльність людини в сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, що звільнена від "тягаря суспільних інтересів" та спрямована на досягнення особистої мети та задоволення власних інтересів. Що стосується практики Європейського Суду з прав людини, то при розгляді справ переважно оперують поняттям "приватне життя", під яким розуміють здебільшого поведінку особи у сфері інтимного чи статевого життя.

На думку, суду, відомості, що опубліковані в газеті «ІНФОРМАЦІЯ_1», не є втручанням в особисте життя позивачів.

Що стосується строків позовної давності щодо вимог спростувати неправдиву інформацію, що поміщена у засобах масової інформації, то законодавець встановлює їх в один рік з моменту поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Сплив без поважних причин позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі до винесення судом рішення, є підставою для відмови в позові. Позивачами не надано суду доказів поважності причин пропуску строку позовної давності. Посилання позивача ОСОБА_1 на перебування за гратами не є поважною причино, оскільки це не позбавляло його можливості звернутися до суду за захистом порушеного, на його думку, права. Позивачем ОСОБА_2 та її представник суду не надали будь яких доказів поважності причин пропуску строку позовної давності.

Враховуючи вище наведене суд, вважає, що відповідачі не втручалися в особисте життя позивачів, не публікували недостовірної інформації, а отже не порушували честь та гідність позивачів, а тому позов не заснований на законі, не обґрунтований і не доведений, а отже в його задоволенні необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 10,11,60,61, 212-215 ЦК України, суд

Вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Феодосійський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання останньої, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий (підпис) О.А. Микитюк

Копія вірна: суддя- секретар -