Постанова № 281494, 17.11.2006, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

17.11.06 Справа№ 5/1619-3/123А

Суддя Н.Березяк при секретарі І. Сеник розглянула матеріали справи

за позовом Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

до відповідача 1: ТзОВ „Приватсервіспостач”, м.Львів

до відповідача 2: ТзОВ „Авангард”, м.Київ

Про визнання недійсним господарського зобов”язання

За участю представників:

Від позивача: Демідюк В.В.-старший держ. податковий інспектор

Від відповідача-1: Кузнєцов Ю.А.-адвокат

Від відповідача-2 : не з”явився

Представникам сторін роз’яснено права та обов‘язки , передбачені ст.ст. 49,51 КАС України.

Суть спору: Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова звернулася з позовом до ТзОВ „Приватсервіспостач”, м.Львів та ТзОВ „Авангард”, м.Київ про визнання недійсним господарського зобов”язання в порядку ст.ст.207,208 ГК України.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задоволити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.

Відповідач-1 з позовними вимогами не погоджується з підстав і мотивів, викладених у запереченні на позов. ТзОВ „Приватсервіспостач”, м.Львів стверджує, що жодного умислу на укладення спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави не мав, а визнання недійсним установчих документів ТзОВ „Авангард”, м.Київ не є підставою визнання недійсним договору, укладеного до прийняття відповідного рішення Шевченківського районного суду м.Києва.

Відповідач-2 в жодне із судових засідань не з’явився, заперечень на позов не подав.

В матеріалах справи наявна довідка Головного управління статистики у місті Києві №5901 від 02.10.2006 р., згідно якої станом на 02.10.2006 року ТзОВ „Авангард” не виключене з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій в Україні.

Розгляд справи неодноразово відкладався з метою витребування у позивача доказів в обґрунтування позовних вимог та уточнення вимог, щодо застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.

В судовому засіданні 15.11.2006 року оголошувалась перерва до 17.11.2006 року.

Повний текст постанови виготовлений , підписаний та оголошений 17.11.2006 року.

Суд , заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності , встановив наступне:

В період з 06.07.2006 року по 10.07.2006 року ДПІ у Галицькому районі м.Львова було проведено виїзну позапланову перевірку ТзОВ „Приватсервіспостач”, м.Львів з питань правових відносин з ТзОВ „Авангард”, м.Київ. В результаті проведеної перевірки податковою інспекцією було виявлено факт проведення господарських операцій з ТзОВ „Авангард”, м.Київ, установчі документи якого визнано недійсними за рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 17.04.2006 року, що відображено в акті перевірки від 13.07.2006 року за №521/23-024/22337160.

Як вбачається з акту перевірки та матеріалів справи в період з червня по вересень 2005 року ТзОВ „Авангард”, м.Київ (продавець) відпустив ТзОВ „Приватсервіспостач”, м.Львів товар на загальну суму 244920,00 грн., що підтверджується податковими накладними (а.с.9-26). В акті перевірки податковою інспекцією зазначено, що суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені до податкового кредиту відповідного періоду, відображеного у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за січень –грудень 2005 року (а.с.45). Дані податкові накладні на придбання товару були включені ТзОВ „Приватсервіспостач”, м.Львів до складу податкового кредиту з податку на додану вартість і ці операції відображені в книзі обліку придбання товарів (робіт, послуг) (а.с.281-285) .

Як вбачається з матеріалів справи, за придбаний у ТзОВ „Авангард” товар на загальну суму 244920,00 грн, ТзОВ „Приватсервіспостач” розрахувалося, підтвердженням чого є платіжні доручення (а.с. 30-37).

В свою чергу куплений у ТзОВ „Авангард” товар ТзОВ „Приватсервіспостач” був проданий іншим суб’єктам господарювання, що підтверджується договорами, видатковими накладними, довіреностями, податковими накладними і ці операції відображені відповідачем-1 в книзі обліку продажу товарів (робіт,послуг) та податкових деклараціях (а.с.60-220;254-270).

Даний товар згаданими контрагентами суб‘єкта підприємницької діяльності –фізичної особи було оплачено, що підтверджується банківськими виписками про рух коштів по рахунку відповідача-1 ( а.с.221-253).

Враховуючи ту обставину, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 17.04.2006 року визнано недійсними з моменту реєстрації установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ ТзОВ „Авангард”, податкова інспекція вважає, що включення відповідачем-1 до податкового кредиту податку на додану вартість є неправомірним. Саме з цих підстав ДПІ у Галицькому районі звернулася з позовом про визнання недійсним в порядку ст..207 ГК України господарського зобов’язання ( яке виникло з усної угоди купівлі-продажу товару) таким, що вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позов не обгрунтований і не підлягає до задоволення.

При прийнятті постанови, суд виходив з наступного :

У відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.

Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ТзОВ „Авангард”, м.Київ позивач подав рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 17.04.2006 року у справі за №2-2632/2006, яким визнано недійсними з моменту їх реєстрації установчі документи ТзОВ „Авангард” та свідоцтво про реєстрацію платника податку.

Однак наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Рішення суду в цивільній справі, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду згідно з ч. 4 ст. 35 ГПК України щодо фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Сам факт визнання недійсними установчих документів ТзОВ „Авангард”, м.Київ не спричиняв недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру. У рішенні суду відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що здійснюючи господарські операції, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам соціалістичної держави та суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 24 червня по 05 вересня 2005 року ТзОВ „Авангард”, м.Київ здійснило поставку деталей ТзОВ „Приватсервіспостач”, м.Львів на загальну суму 244920,00 грн., що підтверджується накладними, податковими накладними (а.с.9-26;60-77) розрахунки за які здійснювалися в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.30-36). На момент здійснення господарських операцій ТзОВ „Авангард”, м.Київ був зареєстрований у встановленому законом порядку і не був виключений з державного реєстру підприємств і організацій України. Товар, який був предметом купівлі-продажу не обмежений та не вилучений з цивільного обороту України. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами і по своїй суті не суперечать інтересам держави.

Враховуючи ту обставину, що господарські операції з поставки товарів проводилися між відповідачами до визнання недійсними установчих документів ТзОВ „Авангард”, м.Київ, даючи правову оцінку згаданим доказам, суд прийшов до висновку, що органом державної податкової служби надано недостатньо доказів для встановлення мети згаданих вище підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні зазначених операцій.

Що стосується рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17.04.2006 року, то ним не встановлено фактів неподання ТзОВ „Авангард”, м.Київ податкової звітності та приховування від оподаткування фінансових показників в періоди, коли були здійснені господарські операції.

Позивач не подав жодних доказів, які б свідчили про те, що ТзОВ „Авангард” не відобразило в податкових деклараціях операцій з продажу товарів в червні-вересні 2005 року, не сплатило у встановленому законом порядку ПДВ в дохід державного бюджету, не відобразило зазначені операції в бухгалтерських документах та не подавало податкову звітність в період з червня по вересень 2005 року.

Крім того, здійснюючи державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - ТзОВ „Авангард”, держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства і взяла на себе відповідальність за факт надання йому статусу суб’єкта господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 р. N 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з купівлі товарів у ТзОВ „Авангард”, яке було зареєстроване у встановленому законом порядку і внесене до Єдиного державного реєстру, ТзОВ „Приватсервіспостач” не могло знати про невідповідність установчих документів контрагента вимогам чинного законодавства.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст.180 ГК України, господарський договір, що породжує господарські зобов’язання , вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Як вбачається з матеріалів справи , при купівлі-продажу товарів відповідачі діяли на підставі позадоговірних стосунків, які не оформлялись у формі єдиного документа.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним господарського зобов”язання, яке виникло не з договору, оформленого у формі письмового документа, позивач не уточнив, яке саме господарське зобов’язання він просить визнати недійсним –зобов’язання продати, чи зобов’язання оплатити придбаний товар.

Окрім визнання недійсним господарського зобов’язання , орган державної податкової служби просив, застосувати наслідки передбачені ст.208 ГК України, за наявності наміру у обох сторін.

Під час розгляду справи ухвалами суду неодноразово вимагалось у позивача подати докази, які б свідчили про наявність умислу сторін господарського зобов’язання, вчиненого з метою, яка завідома суперечить інтересам держави, як і вимагалося подати уточнення позовних вимог в частині застосування наслідків, передбачених ст..208 ГК України.

В жодне із судових засідань позивач, витребуваних судом документів та доказів, що свідчать про наявність умислу сторін на момент здійснення господарських операцій, не подав.

Згідно із ч.4 ст.70 КАС України, обставини , які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів здійснення господарських операцій з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані і не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163,167 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. В задоволенні позову відмовити.

Постанову може бути оскаржено в порядку, визначеному главою 1 розділу ІV КАС України.

Повний текст Постанови виготовлений та підписаний, в порядку, визначеному ч.3 ст.160 КАС України, 17.11.2006р.

Суддя Березяк Н.Є.