Ухвала суду № 28139033, 04.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" грудня 2012 р. м. Київ К-27247/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2010 року

у справі № 2-а-37401/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова,

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Вертикаль»

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (відповідач) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000792305/0 від 16 березня 2009 року та № 0000782305/0 від 16 березня 2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2010 року та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Фінансово-будівельна група»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 1062/2305/33118582 від 04 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000782305/0 від 16 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 265 903,20 грн. (186 849,00 грн. -основний платіж, 79 054,20 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000792305/0 від 16 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 172 443,00 грн. (114 962,00 грн. -основний платіж, 57 481,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами підряду № СТ-07/08 від 05 лютого 2008 року та № 1509 від 15 вересня 2008 року, укладеними між ТОВ «Фінансово-будівельна група»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельна компанія «Вертикаль», з огляду на їх нікчемність.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав непідтвердження господарських операцій між ТОВ «ПБК «Вертикаль»та його постачальниками -Товариством з обмеженою відповідальністю ТБ «Укрбудтрейд», Приватним підприємством «Фінансовий радник», Приватною фірмою .B.I.», Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОБУД+», оскільки, вказані підприємства за юридичною адресою не знаходяться та не звітують до податкових органів за місцем реєстрації.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про нікчемність спірних правочинів з огляду на ненадання позивачем первинних документів, які б підтверджували фактичне виконання договорів підряду № СТ-07/08 від 05 лютого 2008 року та № 1509 від 15 вересня 2008 року.

Також, суди виходили з того, що основні засоби, трудові та виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності у ТОВ «ПБК «Вертикаль»відсутні.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди, при розгляді справи, вищезазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не надали належної правової оцінки актам приймання виконаних підрядних робіт та платіжним дорученням, які, на думку позивача, підтверджують правомірність включення ним вартості підрядних робіт до складу валових витрат, а також сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, від їх господарських та виробничих можливостей, а також від їх господарських взаємовідносин з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили факту узгодженості дій позивача з ТОВ «ПБК «Вертикаль» з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансово-будівельна група»задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2010 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.