Ухвала суду № 28138695, 04.12.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2012 року м. Київ К/9991/53917/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року

у справі № 2а-18283/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Даймекс-Київ»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Даймекс-Київ»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0008122312 від 18 листопада 2011 року та № 0008132312 від 18 листопада 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2012 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем фактичного виконання спірних господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року апеляційну скаргу ТОВ «Даймекс-Київ»задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2012 року скасовано та постановлено нову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0008122312 від 18 листопада 2011 року та № 0008132312 від 18 листопада 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2012 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Даймекс-Київ»по фінансово-господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс БКЦ», Закритим акціонерним товариством «Будмеханізація», Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмеханізація-СВ», Товариством з обмеженою відповідальністю «Кімістрейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізарттрейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Євростеп Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкомсервіс Плюс», Товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Торглайн», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сучасник-КА»за період з 01 січня 2008 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт № 2269/23-12/34821033 від 27 жовтня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0008132312 від 18 листопада 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 395 614,00 грн. (316 491,00 грн. -основний платіж, 79 123,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0008122312 від 18 листопада 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 328 704,00 грн. (262 963,00 грн. -основний платіж, 65 741,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за правочинами з надання послуг кур'єрської доставки та придбання товарів (конвертів, поліетиленових пакетів, брошур), вчиненими між позивачем та ТОВ «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», ТОВ «Будмеханізація-СВ», ТОВ «Євростеп Плюс», ТОВ «Інкомсервіс Плюс», з огляду на їх нікчемність.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з підстав того, що спірні операції між позивачем та вказаними контрагентами фактично не виконувались, оскільки, основні засоби, трудові та виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності у ТОВ «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», ТОВ «Будмеханізація-СВ», ТОВ «Євростеп Плюс», ТОВ «Інкомсервіс Плюс»відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, факт реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, оборотно-сальдовими відомостями, платіжними дорученнями, банківськими виписками, актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у контрагентів послуг та товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Поміж іншого, Київський апеляційний адміністративний суд обґрунтовано відхилив доводи податкового органу щодо нікчемності спірних правочинів з підстав перебування в провадженні Слідчого відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у Житомирській області кримінальної справи № 11/089001, порушеної стосовно посадових осіб, які мали безпосереднє відношення до контрагентів позивача.

Адже, як встановлено судом апеляційної інстанції, Головним відділом податкової міліції ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно службових осіб ТОВ «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», ТОВ «Будмеханізація-СВ», ТОВ «Кімістрейд», ТОВ «Бізарттрейд», ТОВ «Євростеп Плюс», ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «ТК «Торглайн», ТОВ «Сучасник-КА»за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України, з огляду на відсутність в їх діях складу злочину.

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», ТОВ «Будмеханізація-СВ», ТОВ «Євростеп Плюс», ТОВ «Інкомсервіс Плюс»правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.