Рішення № 28137307, 13.12.2012, Апеляційний суд міста Севастополя

13.12.2012

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц/2790/2354/2012р. Головуючий в першій

інстанції Шкірай М.І.

Категорія 51 Головуючий в апеляційній

інстанції Саліхов В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2012 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Саліхова В.В.,

суддів - Колбіної Т.П., Сундукова В.М.,

за участю секретаря - Наталевича Д.І.,

позивача - ОСОБА_4,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Балаклавського районного суду міста Севастополя від 07 травня 2012 року та додаткове рішення вказаного суду від 27 липня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства „Кримська фруктова компанія" про визнання рішення недійсним, зобов'язання внести зміни до наказу, стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

22 грудня 2008 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, та, вточнивши позовні вимоги, просила районний суд визнати рішення про звільнення ОСОБА_4 за ст.ст.7,43-1 КЗпП України недійсним, зобов'язати ПАТ „Кримська фруктова компанія" внести зміни до наказу №124-к від 12 грудня 2008 року у формулювання причини звільнення, стягнути з відповідача на її користь заборгованість за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 816,85 грн. за період з серпня по вересень 2008 року, 750 грн. за 10 відпускних днів у 2008р., 6875 грн. моральну шкоду та судові витрати.

Вимоги позову мотивовані тим, що 01 грудня 2008 року позивачем була подана заява про звільнення за власним бажанням. 08 грудня 2008 року вона прийшла на роботу, щоб ознайомитись з наказом про звільнення, однак, його не було. 11 грудня 2008 року позивач подзвонила в бухгалтерію та поцікавилась про розрахунок при звільненні, відповідь була остаточна, що поки вона не підпише документів, яких від неї очікують, їй не перечислять кошти, а також, поки вона не передасть матеріальні цінності, які числяться на ній, чого вона не може зробити, так як всі матеріальні цінності знаходяться в кабінеті, до якого доступу в неї не має,так як в неї забрали ключі 08 грудня 2008 року при звільненні, а обхідний лист не підписали, поки вона не перепише заяву про звільнення з власного бажання по ст.38 КЗпП України без пунктів, які вона вказала в заяві від 01 серпня 2008 року. Далі вона дізналася, що наказу про звільнення ще не було, подзвонила у відділ кадрів, де інспектор дала відповідь, що наказу не має, так як немає заяви про звільнення. Позивач зробила висновок, що її не збираються звільняти за власним бажанням та видавати наказ про звільнення. ОСОБА_4 вважає, що в результаті протиправних дій керівництва ПАТ „Кримська фруктова компанія", які виходять за рамки трудових правовідносин, були порушені її трудові права в частині законного звільнення по ч.3 ст.38 КЗпП України та розрахунків при звільненні та іншої заборгованості, яка виникла в період її роботи в ПАТ „Кримська фруктова компанія".

Рішенням Балаклавського районного суду міста Севастополя від 07 травня 2012 року в задоволенні позову було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування вказаного рішення та направлення справи на новий розгляду до суду першої інстанції. Доводи скарги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення важке для сприйняття,не обґрунтоване. Незаконність оскаржуваного рішення полягає в порушенні та не застосуванні норм матеріального права та процесуального права, в недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, в невідповідності висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи. Вважає, що суд дав неправильну оцінку зібраним у справі доказам.

Заслухавши головуючого, пояснення позивача, дослідивши матеріали позовної заяви, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу №51 від 09 липня 2007 року, ОСОБА_4 була прийнята за сумісництвом на посаду юриста ПАТ „Кримська фруктова компанія ". На підставі наказу №124-к від 12 грудня 2008 року позивача було звільнено з роботи на підставі ст.43-1 КЗпП України, в зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, що не є сумісником.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачки з роботи відповідач не порушив вимоги діючого законодавства, правильно визначив підстави звільнення останньої з роботи та провів з позивачкою повний розрахунок при її звільненні з роботи.

Але повністю з таким висновком місцевого суду колегія суддів погодитись не може на підставі наступного.

Відповідно до вимог п.3 ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації з працівником, який працює за сумісництвом, допускається у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником.

Враховуючи, що в суді першої інстанції було встановлено, що на посаду, яку займала позивачка, було прийнято іншу особу, колегія суддів погоджується з висновками останнього щодо законності наказу про звільнення позивачки з займаної посади.

Доводи позивача про те, що її повинні були звільнити за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов трудового договору, на думку колегії суддів не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення компенсації за відшкодування моральної шкоди.

Відмовляючи позивачці в задоволенні даної частини позовних вимог, місцевий суд послався на те, що вона в порушення вимог ст. 10, 60 ЦПК України не довела підстави заподіяння вказаної шкоди та її розмір.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Стаття 23 ЦК України визначає підстави покладення обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Відповідно до роз'яснень, даних в п.4,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року №5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння особи, яка її заподіяла, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями останньої та вина останнього в заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Враховуючи, що позивачка ні при розгляді справи в суді першої інстанції, ні при розгляді справи в апеляційному порядку не надала будь-яких доказів на підтвердження вищезгаданих позовних вимог, колегія суддів вважає, що висновки місцевого суду про відмову в задоволенні позову в цій частині відповідають обставинам справи, а доводи апелянта такими, що не є підставою для скасування або зміни рішення в даній частині.

Що стосується висновків суду першої інстанції щодо проведення з позивачкою повного розрахунку при звільненні, то колегія суддів не може повністю погодитись з ними з наступних обставин.

Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про оплату праці» №20/97-ВР від 23 січня 1997 року зі змінами та доповненнями «Заробітна плата - це винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу». Тобто, за смислом діючого законодавства, отримати заробітну платню може або особисто працівник, або, за належно оформленим дорученням виданого ним, інша особа. З матеріалів справи вбачається, що в серпні 2008 року (а.с.202) позивачці була нарахована до виплати сума в розмірі 700 грн. Позивачка в суді наполягала, що вказані гроші вона не отримувала та у відповідній відомості свого підпису не ставила та не уповноважувала будь-кого на отримання останніх.

Зазначену обставину в судовому засіданні підтвердила і представник відповідача головний бухгалтер Бескоровайна С.М., пояснивши, що у вказаній відомості розписалася жінка, яка представилася подругою позивачки без надання в бухгалтерію відповідного доручення від ОСОБА_4 За даним випадком було проведене службове розслідування і особа, яка безпідставно видала зазначені вище кошти була притягнута до дисциплінарної відповідальності.

У зв'язку з встановленням при апеляційному розгляді даних обставин судом була оголошена перерва, а відповідач був зобов'язаний надати до суду матеріали відповідного службового розслідування та наказ про притягнення бухгалтера до відповідальності.

Разом з тим,у призначений судом час представники відповідача в судове засідання не з'явилися та відповідні документи до суду не надали.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що при звільненні позивачки з роботи відповідач не виплатив останній суму в розмірі 700 грн., тим самим не провів з ОСОБА_4 остаточний розрахунок при її звільненні.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір,підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому суми в день звільнення, якщо він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення відповідного розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку він мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи (постанови Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11).

Оскільки належна позивачу сума заборгованості по заробітній платі на час розгляду справи не була виплачена, зазначена частка для позивача є значною, а тому колегія суддів вважає,що на користь позивача з відповідача належить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені.

Відповідно довідки №87 від 10 червня 2009 року виданої Приватним акціонерним товариством „Кримська фруктова компанія" середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 на час звільнення складає 1103 грн. 49 коп. Згідно з матеріалами справи загальний термін затримки склав 1460 днів. За таких обставин, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 52 967 грн. 76 коп., яку колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, судова колегія вважає, що позов ОСОБА_4 в частині стягнення з відповідача на його користь компенсації за затримку виплати заробітної плати підлягає задоволенню.

З наведених підстав, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати частково в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за затримку виплати заробітної плати як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов в даній частині, частково стягнувши на користь позивачки суму в розмірі 52 967 грн. 76 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Балаклавського районного суду міста Севастополя від 07 травня 2012 року та додаткове рішення вказаного суду від 27 липня 2012 року в частині відмови в стягненні з Приватного акціонерного товариства „Кримська фруктова компанія" на користь ОСОБА_4 заборгованості по заробітній платі в сумі 700 грн. та про стягнення середнього заробітку за непроведення з нею остаточного розрахунку при звільненні - скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Кримська фруктова компанія" (97012, Україна, АР Крим, Красногвардійській район, с. Петрівка, р/р 26006001327603 в ЗАТ «ОПТ Банк» в м. Києві, МФО 300528, ОКПО 32644372, свідоцтво № 100336659, ІНН 326443701085) на користь ОСОБА_4 заробітну плату, невиплачену позивачу при звільненні в сумі 700 (сімсот) грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52 967 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят сім) грн. 76 коп.

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ В.В. Саліхов

Судді: /підпис/ Т.П. Колбіна

/підпис/ В.М. Сундуков

Копія вірна:

Суддя Апеляційного суду

міста Севастополя В.В. Саліхов