Ухвала суду № 28134664, 19.12.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2012 р. Справа № 25707/10/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Ліщинського А.М. та Запотічного І.І.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2010р. в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «Галтеплосервіс» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

22.02.2010р. позивач Приватне підприємство /ПП/ «Галтеплосервіс» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Пустомитівському районі Львівської обл. податкове повідомлення-рішення № 0008061550/0 від 30.07.2009р., винесене на підставі Акту перевірки № 743/150/34069814 від 14.07.2009р. (а.с.4-6).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2010р. заявлений позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл. № 0008061550/0 від 30.07.2009р. (а.с.189-190).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.193-194, 199-200).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що господарські операції позивача з контрагентом ТзОВ «Профліга» не носять реального характеру. Такий висновок обґрунтовується відсутністю матеріальних та трудових ресурсів у цього підприємства, яке фактично не здійснювало господарської діяльності. За таких обставин позивач здійснював штучне формування валових витрат та податкового кредиту за рахунок придбання товарів (робіт) у вказаного платника податків.

Наявність у позивача лише документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до складу податкового кредиту, зокрема виданих підрядником ТзОВ «Профліга» податкових накладних, не є підставою для включення їх до складу податкового кредиту.

Також ТзОВ «Профліга» отримано ліцензію на здійснення будівельної діяльності, яка включає лише виконання відповідних проектних робіт.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл. проведено камеральну перевірку податкової декларації ПП «Галтеплосервіс» за березень-серпень, жовтень-грудень 2008 року, по результатам якої складено Акт перевірки № 743/150/34069814 від 14.07.2009р.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008061550/0 від 30.07.2009р. про визначення податкового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 204741 грн. 60 коп., з яких 194992 грн. за основним платежем та 9749 грн. 60 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.8).

За результатами процедури апеляційного узгодження сум податкових зобов'язань скарги позивача щодо донарахування податкових зобов'язань з ПДВ були відхилені, а податковим органом прийняті нові податкові повідомлення-рішення № 0008061550/1 від 19.10.2009р., № 0008061550/2 від 15.12.2009р., № 0008061550/3 на аналогічні суми визначених податкових зобов'язань.

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення є висновки податкового органу по результатах проведеної перевірки про відсутність фактичного та реального здійснення господарських операцій зі сторони ТзОВ «Профліга», оскільки вказане підприємство не звітує, у такого відсутні матеріальні та трудові ресурси для надання розглядуваних послуг; також по факту неправомірних дій посадових осіб порушено кримінальну справу.

За таких обставин позивачем отримано податкову вигоду без належних правових підстав.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та ТзОВ «Профліга» правочини мали реальний характер, чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків контролювати дії своїх контрагентів, пов'язані з веденням господарської діяльності та сплатою податків. За таких обставин позивачем правомірно сформований податковий кредит за результатами розглядуваних операцій.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Матеріалами справи стверджується, що між ПП «Галтеплосервіс» та ТзОВ «Профліга» були укладені наступні договори:

договір № 27/12/07 від 27.12.2007р. на проведення робіт по монтажу системи водопостачання, каналізації, опалення багатоквартирного багатоповерхового житлового будинку за адресою: м.Львів, вул.Головацького, 23 (а.с.51-53);

договір № 28/02/08 від 28.02.2008р. на проведення робіт по монтажу системи опалення житлового будинку за адресою: м.Львів, вул.Дж.Вашингтона, 4а/1 (а.с.54-56);

договір № 27/02/08 від 27.02.2008р. на проведення робіт по монтажу системи опалення житлового будинку за адресою: м.Львів, вул.Дж.Вашингтона, 4а/9 (а.с.57-59);

договір № 29/01/08 від 29.01.2008р. на проведення робіт по монтажу системи водопостачання, каналізації, опалення багатоквартирного багатоповерхового житлового будинку за адресою: м.Львів, вул.Райдужна (а.с.60-62);

договір № 26/05/08 від 26.05.2008р. на проведення робіт по монтажу системи водопостачання, каналізації, опалення та вентиляції багатоквартирного багатоповерхового житлового будинку за адресою: м.Львів, вул.Караджича, 29 (а.с.63-65);

договір № 15/08/08 від 15.08.2008р. на проведення робіт по монтажу внутрішніх систем опалення будівлі у м.Львові, вул.Ковельська, 109-б (а.с.66-68);

договір № 04/06/08 від 04.06.2008р. на проведення робіт по монтажу системи опалення на об'єкті ВАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» у м.Моршині (а.с.69-71);

договір № 11/08/08 від 11.08.2008р. на проведення робіт по ізоляції трубопроводів системи опалення на об'єкті ВАТ «Моршинський завод мінеральних вод «Оскар» у м.Моршині (а.с.72-74)

Про фактичне виконання вищевказаних робіт за договорами підрядних робіт сторони підписали наступні документи: довідки про вартість виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-3 (а.с.92, 99, 106, 113, 120, 129); акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в (а.с.93-95, 100-102, 107-109, 114-116, 121-123, 130-134); підсумкові відомості ресурсів (а.с.96-97, 103-104, 110-111, 117-118, 124-125, 135-136); акти прийому-передачі матеріалів для виконання робіт (а.с.98, 105, 112, 119, 126-128, 137-138).

По факту виконання будівельних робіт в рамках вказаних угод позивач отримав від ТзОВ «Профліга» належно оформлені податкові накладні (а.с.75-90).

Таким чином, між позивачем та його контрагентом в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп.2.4 п.2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затв. наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995р., первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

Системний аналіз вищезазначених норм, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, актів прийому-передачі свідчить про те, що документи, які позивач відобразив в бухгалтерському та податковому обліках, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем акти прийому-виконання виконаних робіт та інші документи містять інформацію щодо змісту виконаних робіт у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Також представленими документами стверджується реальність проведених господарських операцій та їх товарний характер. Внаслідок проведення вищевказаних операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість (безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат).

Окрім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суб'єкт господарської діяльності, з яким позивач мав взаємовідносини, був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій (останнє було анульовано 23.03.2009р. - а.с.143-144).

Таким чином, наведена особа мала право надавати покупцю (замовнику) відповідні податкові накладні.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та його виконання позивач та його контрагент мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагента позивача та порушення ним податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ПП «Галтеплосервіс» - права на формування податкового кредиту з ПДВ у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентом-постачальником своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Із системного аналізу чинного законодавства слідує, що контрагент договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагента, зокрема щодо створення його з протиправною метою і несплати ним податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Представлене судове рішення - вирок Сихівського районного суду м.Львова від 28.11.2011р. в кримінальній справі № 1-7/2011р. - не містить покликання на розглядувані господарські операції між позивачем та ТзОВ «Профліга» (а.с.215-217).

Окрім цього, в силу приписів ч.4 ст.72 КАС України обов'язковими для суду є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, обов'язковість таких стосується лише питань, чи мало місце певне діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок чи прийнято постанову.

Також відсутність у ТзОВ «Профліга» належної ліцензії не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції (а.с.200).

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також донарахування податкових зобов'язань з ПДВ, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірне повідомлення-рішення ДПІ у Пустомитівському районі Львівської обл., слід визнати протиправним і скасувати.

Вказане уточнення не впливає на правильність вирішення заявленого позову, а тому підстави для скасування чи зміни судового рішення колегія суддів не вбачає.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської обл. на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2010р. в адміністративній справі № 2а-1545/10/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

І.І.Запотічний