Рішення № 28128538, 18.12.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.12.12 Справа№ 5015/4874/12

За позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Діамант", м. Львів,до відповідача 1:фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів,до відповідача 2:товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімекс-Україна", м. Львів,про: визнання договору недійсним. Суддя Т. РимЗа участю представників:позивача:не з'явився, відповідача 1:ОСОБА_2 -договір про правову допомогу №14/12 від 14.12.2012 р.,відповідача 2:не з'явився. На розгляд господарського суду Львівської області подано позов товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Діамант" до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімекс-Україна", про визнання недійсним договору. Ухвалою від 19.11.2012 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, справу призначено до розгляду на 18.12.2012 року.

В судове засідання представник позивача не з'явився, хоч був належним чином та завчасно (24.11.2012 року) повідомлений про час та місце судового засідання. Будь-яких заяв чи клопотань стосовно можливості чи неможливості розгляду справи не надав.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем укладено договір №12/09 від 02.03.2010 р. переведення боргу помилково. При цьому позивач посилається на норми частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним), а також на норму статті 229 Цивільного кодексу України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки). Зокрема, позивачу не надано жодних доказів існування заборгованості ТзОВ "Оптімекс-Україна" перед ФОП ОСОБА_1 Крім того, сторонами не визначено чіткого строку виконання цього договору, що суперечить чинному законодавству. З цих підстав просить визнати договір переведення боргу недійсним.

Відповідач 1 у поданому відзиві зазначає наступне. Договір переведення боргу №12/09 від 02.03.2010 р. відповідає нормам чинного законодавства України. Ствердження позивача про те, що вказаний договір був укладений внаслідок помилки, є надуманим і безпідставним. Перевід боргу в сумі 140 900,00 грн. здійснено згідно з актом взаєморозрахунків за період з 01.01.2010 р. по 10.02.2010 р. між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ "Оптімекс-Україна". Тим фактом, що позивач знав про природу правочину, служить угода про реструктурування боргу №13 від 02.03.2010 р., яка укладена на підставі листа-прохання генерального директора ТзОВ "Сервісний центр "Діамант" Фаряна О.В. від 02.03.2010 р. №98 з графіком платежів. За таких обставин підстав для визнання договору переводу боргу недійсним немає, а тому позов не може бути задоволений.

Відповідач 2 в судове засідання 18.12.2012 року не з'явився, хоч був належним чином та завчасно повідомлений про час та місце судового засідання 04.12.2012 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, проти позову у встановленому порядку не заперечив. За таких обставин у відповідача 2 було достатньо часу для підготовки та надання суду власних документально обґрунтованих заперечень проти вимог позову.

Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідача 2 щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача 2 у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптімекс Україна" укладено договір від 10 липня 2008 року. За цим договором замовник надає виконавцю для виконання певний об'єм робіт, а останній зобов'язується особистими діями та силами здійснювати їх виконання. На виконання умов укладеного договору фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 виконано робіт на загальну суму 250 900,00 грн., а товариством з обмеженою відповідальністю "Оптімекс Україна" їх прийнято, про що свідчать: акт №Т-00000001 від 30.01.2009 року на суму 12 600,00 грн., акт №Т-00000002 від 19.02.2009 року на суму 17 600,00 грн., акт №Т-00000026 від 30.12.2008 року на суму 49 200,00 грн., акт №Т-00000022 від 28.11.2008 року на суму 30 400,00 грн., акт №Т-00000016 від 17.11.2008 року на суму 25 400,00 грн., акт №Т-00000013 від 31.10.2008 року на суму 60 300,00 грн., акт №Т-00000003 від 30.09.2008 року на суму 55 400,00 грн.

Між сторонами у справі укладено договір переводу боргу №12/09 від 02 березня 2010 року (надалі -Договір). За умовами цього договору первісний боржник (товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімекс Україна") повністю переводить свій борг у сумі 140 900,00 грн., що існує на момент підписання цього договору, відповідно до договору від 10.07.2008 року, укладеного між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Оптімекс Україна", а також акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010 року по 10.02.2009 року.

Крім того, між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісний центр "Діамант" укладено угоду про реструктурування боргу №13 від 02.03.2010 р. Згідно з цією угодою позикодавець (відповідач 1) надає позику шляхом відмови від негайного стягнення заборгованості, позичальник (позивач у справі) зобов'язується повернути позику та за умовами, викладеними в угоді. Відтермінування зі сплати позики становить 6 місяців.

При ухваленні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Позивач, вимагаючи визнати недійсним Договір, посилається на норми частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним), а також на норму статті 229 Цивільного кодексу України (правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки).

Посилання позивача на порушення частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України при вчиненні спірного правочину суд вважає необґрунтованим з огляду на таке. В цьому контексті суд звертає увагу позивача на те, що правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним як фіктивний, тобто вчинений лише для виду. Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Позивачем не наведено жодних доводів, які би аргументували визнання учиненого правочину таким, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Зокрема, суд не вбачає в цих правочинах таких наслідків, як, наприклад, завідома об'єктивна неможливість настання правового результату, реальність настання правових наслідків не поставлена у залежність від поведінки сторін чи інших обставин тощо. За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог з посиланням на частину 5 статті 203 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача на порушення статті 229 Цивільного кодексу України при вчиненні спірного правочину суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

В пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Трактування позивачем помилкою того, що позивачу не надано доказів реального існування боргу, не є помилкою в розумінні статті 229 Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу позивача на те, що статтею 522 Цивільного кодексу України передбачено, що новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником. За таких обставин, коли позивач вважає, що заборгованість кредитора перед первісним боржником не існувала, він управі заперечити проти вимог кредитора у справі про стягнення заборгованості з нового боржника.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судові витрати в силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 21.12.2012 року.

Суддя Рим Т.Я.