Постанова № 28127531, 19.12.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" грудня 2012 р. Справа № 5017/1942/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКозир Т.П.суддівГубенко Н.М. Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" на рішення від та на постанову відгосподарського суду Одеської області 21.09.2012 Одеського апеляційного господарського суду 30.10.2012у справі господарського суду№ 5017/1942/2012 Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Соцком Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний банк Українипро визнання недійсним іпотечного договору у судовому засіданні взяли участь представники: - позивачаповідомлений, але не з'явився;- відповідача - третьої особи на стороні позивача - третьої особи на стороні відповідачаКрушенівський Р.О.; повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;ВСТАНОВИВ:

02.07.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" про визнання недійсним іпотечного договору № 138 від 29.01.2010.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.09.2012 у справі № 5017/1942/2012 (суддя Власова С.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мишкіна М.А., судді Будішевська Л.О., Бєляновський В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 21.09.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 у справі № 5017/1942/2012, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача визнати недійсним іпотечний договір № 138 від 29.01.2010.

Обґрунтовуючи підстави звернення з відповідним позовом до суду, позивач посилається на те, що іпотечний договір, всупереч вимогам чинного законодавства, а саме: ст. ст. 203, 215 ЦК України, не був спрямований на отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" прибутку.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 ГК України передбачені принципи підприємницької діяльності, відповідно до яких підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. ст. 627, 628 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. (ст. 638 ЦК України).

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Іпотека, згідно із статтею 575 Цивільного кодексу України, є одним із видів застави. Іпотечні правовідносини регулюються спеціальним законом "Про іпотеку".

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

При прийнятті оскаржуваних судових рішень місцевий та апеляційний господарські суди, керуючись, зокрема, приписами статей 203, 215, 546, 575, 627, 628, 638 ЦК України, статей 42, 44 ГК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дослідивши умови іпотечного договору № 138 від 29.01.2010; встановивши, що спірний договір не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення позивача було вільним; правочин вчинено у формі, встановленій законом; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; з огляду на те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору; дійшли правомірного висновку стосовно того, що ТОВ "Трансбуд-Залізобетон" не доведено підстав для визнання в судовому порядку, на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, недійсним іпотечного договору № 138 від 29.01.2010.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційні скарги не відповідають вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбуд-Залізобетон" залишити без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 21.09.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.10.2012 у справі № 5017/1942/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Н.М. ГУБЕНКО

Л.Б. ІВАНОВА