Рішення № 28127235, 28.11.2012, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/17000/2012

н/п 2/2018/4124/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2012 року

Київський районний суд м. Харкова:

Головуючий суддя - Золотарьова Л.І.

за участю секретаря - Бломберус С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «АКБ «Базис», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2012 року представник позивача -ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати недійсним договір про надання кредитної лінії №51/07-ФО від 25.06.2007 року, а також договір №4 від 31.12.2009 року про внесення змін до договору, стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що 25.06.2007 року між ОСОБА_1 та банком укладено кредитний договір в іноземній валюті. 31.12.2009 року укладено договір про внесення змін до договору. Всупереч законодавства кредитний договір було укладено в іноземній валюті, можливе самостійне за ініціативою банку зміну процентної ставки. Кредитний договір суперечить ст. 203 ЦК України, тобто укладено з порушенням норм законодавства.

У судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував у повному обсязі.

3-тя особа ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до договору про надання кредитної лінії №51/07-ФО від 25.06.2007 року укладеного між АКБ «Базис»та ОСОБА_1, банк надає позичальнику кредитну лінію в сумі 25000 доларів США терміном до 24 червня 2010 року зі сплатою 15% річних.

Відповідно до п. 1.2 договору кредит надається за допомогою окремих траншів, на підставі письмової заяви позичальника за умови наявності в банку кредитних ресурсів. Транш -це сума кредиту, надана позичальнику в рамках кредитної лінії під процентну ставку і на термін, установлені даним кредитним договором.

Договором про внесення змін №4 від 3 1.12.2009 р. кредитна лінія була змінена на кредит, а Договір про надання кредитної лінії №51/07-ФО був перейменований на Кредитний договір №51/07-ФО, та Відповідач надав Позивачу кредит у сумі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США 00 центів, а Позивач зобов'язався до 20 грудня 2010 р. погасити суму отриманого кредиту у повному обсязі та сплатити 15% річних.

В позовній заяві позивачем зазначено, що між ним та відповідачем було укладено споживчий кредит.

Представник відповідача щодо укладання саме споживчого кредиту заперечував, пояснивши, що у договорі не зазначено, що укладався споживчий кредит, не зазначено цільове використання наданих коштів, не передбачалось, що кредит надавався для придбання відповідної продукції, тому договір про надання кредитної лінії є звичайним кредитним договором, правовідносини за яким регулюються нормами глави 71 ЦК України, а не договором про надання споживчого кредиту за ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Разом з тим, у судовому засіданні ні позивач, ні його представник не дали пояснень щодо мети надання кредитних коштів, не відреагували на пояснення представника відповідача з цього приводу, зазначивши, що «у позові все написано».

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Отже, у договорі про надання споживчого кредиту повинно бути зазначено цільове призначення кредиту (для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором).

Укладений між позивачем та відповідачем договір був договором про надання кредитної лінії, який являє собою зобов'язання банку протягом певного часу видавати позичальнику кредити в межах узгодженого ліміту.

Оскільки позивачем та його представником у судовому засіданні не доведено, що договір укладався саме як договір про надання споживчого кредиту в розумінні ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», то суд не застосовує до спірного договору норми ЗУ «Про захист прав споживачів».

Посилання позивача на те, що банком порушено банківську таємницю, оскільки розголошено інформацію про позичальника, який має прострочену заборгованість, є безпідставними. Так, позивач та його представник не пояснили, в чому саме полягало розголошення банківської інформації.

Згідно з пунктами 1-3 частини 2 статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" інформація щодо юридичних і фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.

У п. 3.1 Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 року № 267 передбачено, що дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта. З його письмового дозволу власника інформації, що становить банківську таємницю, банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в дозволі.

Таким чином, порушень з боку відповідача норм закону про банківську таємницю, не вбачається.

Більш того, за п. 4.4 договору від 31.12.2009 року про внесення змін №4 до договору про надання кредитної ліні, позичальник надає банку згоду на надання інформації стосовно позичальника та його кредитної історії за цим договором іншим особам.

Позивач просив визнати кредитний договір недійсним, оскільки він укладався в іноземній валюті.

Відповідно до п. 10 Постанови ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Таким чином, законодавство України визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити в іноземній валюті та бути суб'єктом кредитних зобов'язань (правовідносин) в іноземній валюті.

Згідно ст.36 Закону «Про Національний Банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється Національним банком.

Валютні курси, як зазначено у ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та валютного контролю, встановлюється Національним банком за погодженням із Кабінетом Міністрів. Поряд з цим, згідно з Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов'язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти відносно долара США не є незмінним, та враховувати підвищений валютний ризик за таким договором. Отже, вони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мали будь-яких законних підстав уважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

У зв'язку з цим, посилання представника позивача на ст. 652 ЦК України, є безпідставним.

Також, представник позивача посилається на те, що відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, банк не має права в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки.

Ч. 1 ст. 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

10 січня 2009 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".

Зазначеним Законом доповнено ЦК України статтею 1065-1 "Проценти за кредитним договором", відповідно до частини другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

З урахуванням вимог ч. 1 ст. 58 Конституції України, а саме принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, всі рішення банку у будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку після 10 січня 2009 року є неправомірними.

Між тим, кредитний договір, який у п. 5.1 передбачав можливість зміни за ініціативою банку розміру процентів за користування кредитом, сторонами був укладений 25 червня 2007 року, тобто до набрання чинності ст. 1056-1 ЦК України, тому вказана стаття на спірні правовідносини не поширюється.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В судовому засіданні достовірно встановлено те, що при укладенні спірного договору сторонами дотримано вимоги, передбачені ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та правові підстави для визнання його недійсним -відсутні.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 60, 118-120, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. ст. 5, 203, 215, 1054, 1065-1 ЦК України, ст. 36 ЗУ «Про Національний банк України», ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 19,47,62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «АКБ «Базис», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий -