Ухвала суду № 28108376, 18.12.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/4344/12

Головуючий у 1-й інстанції: Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2012 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В. Курка О. П.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Мироновська Аліна Олександрівна

відповідач (апелянт) : Панасюк Володимир Борисович, Стасишена Світлана Віталіївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу міжрайонної державної податкової інспекції у Крижопільському районі Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Картес" до міжрайонної державної податкової інспекції у Крижопільському районі Вінницької області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Картес" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до міжрайонної державної податкової інспекції у Крижопільському районі про скасування податкових повідомлень-рішень.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 19 жовтня 2012 року позов задовольнив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги у зв'язку з чим просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Так, Вінницьким окружним адміністративним судом встановлено, що у період з 29.03.2012р. по 19.04.2012р. працівниками Крижопільської МДПІ проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ПП "Картес" за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. В ході здійснення перевірки встановлено наступні порушення: 1) п.5.1. ст. 5 , п.п.5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого платником занижено податок на прибуток в сумі 398 234 грн. в тому числі за 1 квартал 2011р. в сумі 218 918 грн., за 2 квартал 2011р. в сумі 110 399 за 2-3 квартал 2011р. в сумі 131 257 грн., за 2-4 квартал 2011р. в сумі 179 316 грн.; 2) п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п.198.1 п.п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість. Що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 331 315 грн. в тому числі за січень 2011р. в сумі 111 993 грн., за лютий 2011р. в сумі 55 221 грн., за березень 2011р. в сумі 34 930грн., за червень 2011р. в сумі 66 611 грн., за липень 2011р. в сумі 3 919 грн., за вересень 2011р. в сумі 16 850 грн., за грудень 2011р. в сумі 41 791 грн. (а.с.39-65, том 1).

В зв'язку з чим, результат даної перевірки оформлений актом від 26.04.2012р. № 692/2301/33143048 ( надалі - акт від 26.04.2012р.). Не погодившись з даними порушеннями, позивачем по справі подано заперечення вих. за № 90 від 17.05.2012р. до Крижопільської МДПІ (а.с.87-95, том 1). Листом від 25.05.2012р. вих. за № 2604/92 відповідачем надано відповідь на дані заперечення, у відповідності до яких висновок зазначений в акті перевірки від 26.04.20121р. залишено без змін. (а.с.96-111, том 1). Судом встановлено, що 28.05.2012р. податковим органом прийнято податкові повідомлення рішення № 0000312350 та за № 0000322350, у відповідності до яких позивачу нараховано податкові зобов'язання по податку на прибуток в сумі 398 234 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції в сумі 34 460 грн. та по податку на додану вартість в сумі 331 315 грн. та застосовані штрафні фінансові санкції в розмірі 31 282 грн. Не погодившись з даним фактом, 05.06.2012р. ПП "Картес" подано скаргу за вих. № 118 на ім'я Державної податкової служби у Вінницькій області (а.с.112-116, том 1). За результатами розгляду якої Державною податковою службою у Вінницькій області прийнято рішення про результати розгляду первинної скарги від 30.07.2012р., у відповідності до якого податкове повідомлення рішення № 0000322350 від 28.05.2012р. скасовано в частині нарахування штрафних санкцій в сумі 34 459 грн., інша частина залишена без змін, а податкове повідомлення рішення № 0000312350 також скасоване в частині визначення штрафних санкцій в сумі 15 641 грн., інша частина залишена без змін (а.с.117-121, том 1).

10.08.2012р. відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення за № 0000352350 за яким сума грошового зобов'язання становить 398 235 грн. та за № 0000362350, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 346 956 грн. (а.с.159, том 1). Не погодившись з даним фактом та скориставшись наданим правом щодо адміністративного оскарження, 14.08.2012р. позивачем подано скаргу на ім'я Державної податкової служби України (а.с.122-126, том 1). 04.09.2012р. за результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнятно рішення, у відповідності до якого податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача залишена без задоволення (а.с.127- 130 том 1).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правочини ПП "Картес" з іншими контрагентами підтверджені податковими накладними, які містять всі реквізити, передбачені Податковим кодексом України. Позивач на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарських операцій не було анульоване. Первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Частина 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає поняття "первинний документ", зокрема це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Положення п.201.1 ст.201 ПК України передбачають, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця. У відповідності до п.201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані до суду докази колегією судів встановлено, що позивачем правомірно сформовані валові витрати за 2011р.

У відповідності до п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Так, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положення п. 198.1 ст. 198 ПК України передбачають, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до п.198.2.ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено

Згідно до п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду.

Так, нормами ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що встановлено п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Колегією суддів було досліджено даний факт. В телефонному режимі було з'ясовано чи притягнено керівників позивача та його контрагентів до кримінальної відповідальності. Так було встановлено, що дана кримінальна справ знаходиться на стадії судового розгляду в Приморському районному суді м. Одеси і вироку по даній справі не має.

Відповідачем не надано доказів та фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товарів та послуг, банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача про порушення кримінальної справи, в зв'язку з відсутністю вироку по кримінальній справі.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу міжрайонної державної податкової інспекції у Крижопільському районі Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 24 грудня 2012 року.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Білоус О.В.

Курко О. П.