Постанова № 28101119, 14.02.2012, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

П О С Т А Н О В А

м. Миколаїв.

14.02.2012 р. Справа № 2а-8203/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лісовської Н. В. за участю секретаря судового засідання Пиньошко М. С. розглянувши адміністративну справу

за позовомЗакритого акціонерного товариства будівельна фірма "Житлобуд-Ніко", вул. Казарського, 2/В, м. Миколаїв,5 4007

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон", вул. Фалеївська, 9-Б, (вул. Каботажний спуск, 1 ), м. Миколаїв, 54030 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 30.06.2011р. № 0000072360,За участю представників:

від позивача: Буряченко Т.М., довіреність № 03/04, від 11.01.12;

від відповідача: Кирилов О.В., довіреність № 9/9/10-007, від 03.01.12;

від третьої особи: Петровський Д.О., довіреність № 364, від 28.12.11;

В С Т А Н О В И В:

Закрите акціонерне товариство Будівельна фірма «Житлобуд-Ніко»(далі -ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»,) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі -ДПІ) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення -рішення від 30.06.2011р. №0000072360

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що під час проведення планової виїзної перевірки органом ДПІ в Акті перевірки від 14.06.2011р. №1921/23-100/19289428 (даті по тексту Акт перевірки) викладені факти які не відповідають дійсності, та висновки ДПІ є упередженими, без посилань на первинні документи, щоб підтверджували нікчемність угод, укладених ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»з контрагентами-постачальниками товарів та послуг

Так, перевіряючими в Акті перевірки не вказані окремі операції (угоди), які визнаються нікчемними, а зазначено узагальнююче визнання нікчемними одночасно всіх угод з контрагентами. При проведенні перевірки перевіряючим були надані всі документи первинного бухгалтерського обліку, але до уваги вони не були взяті, а свої висновки перевіряючи будували виключно на підставі отриманих оперативних даних від податкової міліції, щодо недобросовісності контрагентів позивача. Позивач вважає, що він не може нести відповідальність за невиконання або не належне виконання контрагентами податкових зобов'язань. На час укладання та виконання договорів з прямими контрагентами, ці юридичні особи перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, мали свідоцтва платника ПДВ, контрагентами були видані всі необхідні документи первинного бухгалтерського обліку, на підставі який позивач сформував податковий кредит у перевіряємий період. Всі господарські угоди укладені позивачем з контрагентами носили реальний товарний характер, мали економічні наслідки для ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»у вигляді отриманого прибутку, підприємство за перевіряємий період сплатили всі податки в тому числі ПДВ та податок на прибуток, а від так позивач вважає, що порушень податкового законодавства з боку ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»не було. Просить визнати податкове рішення повідомлення від 30.06.2011р. №0000072360 протиправним та скасувати його.

В судовому засіданні Ухвалою суду від 13.12.2011р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ СП «Нібулон».

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову та доповнення до них (а.с.223-225 том №2). Вважає, що перевіряючи ДПІ під час проведення перевірки обґрунтовано дійшли висновків щодо визнання угод укладених між ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»та ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест»нікчемними, оскільки ці контрагенти мають всі ознаки фіктивних підприємств. Угоди укладені між позивачем та контрагентами спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, суперечать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушують публічний порядок, а отже, згідно з ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемними. А як слілдство суми податку на додану вартість в перевіряємий період за цими господарськими угодами, не правомірно віднесені позивачем до податкового кредиту. Просить суд відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи, підтримав позовні вимоги, надав суду письмові пояснення (а.с. 17-21 том № 3) та просить суд задовольнити позов в повному обсязі. У своїх поясненнях представник третьої особи зазначив, що позивач виконував для ТОВ „Нібулон" роботи по будівництву декілька об'єктів промислового призначення. Договори підряду виконані в повному обсязі, об'єкти збудовані, здані в експлуатацію, все це свідчить про реальність господарських операцій. А від так , представник третьої особи вважає що у відповідача не має підстав визнавати договори між позивачем та контр агентами нікчемними. Представник третьої особи наголосив, що визнання угод на поставку будівельного матеріалів та послуг між позивачем та контрагентами позивача, може мати для ТОВ „Нібулон" негативні наслідки при застосуванні реституції та оспорюванню у майбутньому права власності на новостворене майно.

В судовому засіданні 14.02.2012 року, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Вислухав пояснення представників сторін, встановив фактичні обставини справи, що мали місце, дослідив надані сторонами документи та заперечення, судом встановлено, що:

З 10.05.2011р. по 06.06.2011р. ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва проведена планова виїзна перевірка ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.03.2011р. за результатами якої складено Акт планової виїзної перевірки від 14.06.2011р. №1921/23-100/19289428 (далі - Акт перевірки від 14.06.2011р.) (а.с.5-66)

В Акті перевірки Відповідач зазначив, що у зв'язку з тим, що договори на поставку товарів та послуг, укладені між позивачем та ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест»не відповідають вимогам, встановленим ст. ст. 202, 203, 626, 629, 655, 662, 658, 664 Цивільного кодексу України, то відповідно до ст. 202, частин 1,2 ст. 215, частин 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочини є нікчемними в силу ст. 216 ЦК України, тобто не створюють юридичних наслідків.

На підставі акта невиїзної документальної перевірки від 14.06.2011р. ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєві прийняте податкове повідомлення-рішення від 30.06.2011р. №0000072360, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1 700 334,80 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 850 167,40 грн. за порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість (ас. 104)

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з його контрагентами були укладені наступні договори:

З ТОВ „Де-Лонга" договори були укладені 11.02.2010р., 07.05.2010 р., 08.12.2010 р. та 06.10.2010 року на поставку та придбання металевої сталі , арматури, металевого шпунту тощо. Як видно з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на момент укладення договорів та виконання цих договорі контрагент ТОВ „Де-Лонга" перебувало зареєстрованим суб'єктом господарської діяльності в ЄДРП, мало діюче свідоцтво платника ПДВ ( свідоцтво платника ПДВ було анульоване за ініціативою ДПІ лише у березня 2011 року). При проведенні перевірки перевіряючи відобразили в Акті перевірки , що ТОВ „Де-Лонга" виписало всі податкові та видаткові накладні, відповідно до виконаних зобов'язань по договорах, зауважень щодо форми та змісту первинних бухгалтерських документів виписаних ТОВ „Де-Лонга" у працівників ДПІ не має.

Представником відповідача не заперечується що під час проведення перевірки всі первинні документи бухгалтерського обліку, які свідчили про здійснення господарської операції та надавали право платнику сформувати податковий кредит, були надані перевіряючим, та мали повну відповідність вимога ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік".

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 2.06.11р. № 742/11/13-11, при розгляді справ пов'язаних з правильністю застосування норм податкового Законодавства дослідженню судом підлягають обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку та фактичність здійснення господарської операції.

Так судом встановлено, що будівельні матеріали перевозилися транспортом повивача, про що свідчать технічні паспорти на автотранспорт, яким здійснювалося перевезення будівельних матеріалів ( том. 3 а.с.31-33 ) Також це підтверджують допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 Отримані будівельні матеріали від ТОВ „Де-Лонга" перевозилися працівниками позивача безпосередньо на об'єкти будівництва, що підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожніми листами на виконання договорів підряду,(копії договорів містяться в матеріалах справи) довіреностями на отриманні будівельних матеріалів, що містяться у матеріалах справи ( Том 1,2 , том 3 а.с. 35-89 .). Будівельні матеріали обліковувалися у позивача , про що свідчать складські книги ( а.с 90-97)

Суд критично оцінює позицію відповідача щодо неможливості отримання позивачем будівельних матеріалів за договорами у ТОВ „Де-Лонга, тільки через те що у контрагента були відсутні господарські стосунки з МПМ „Відзив, це спростовується показаннями свідків та довідкою БТІ, де зазначено, що за адресою: м. Миколаїв вул. Гмирьова 1(місце завантаження та отримання будівельних матеріалів) розташовані виробничі будівлі що належить двадцяти одному співвласнику у частках відповідно до правоустановчих документів в тому числі лише 2889/10000 належить МПМ „Відзив" (а.с.98), а від так ТОВ „Де Лонга" мало можливість укладання договору з іншим суб'єктами підприємницької діяльності, що розташовані за адресою вул. Гмирьова 1, та мають виробничі потужності.

Суд не може брати до уваги, як доказ не здійснення господарських операцій між позивачем та ТО „Де Лонга", показання директора ТОВ „Де-Лонга" ОСОБА_7 які він дав під час перебування в місцях позбавлення волі в межах порушеної кримінальної справи, оскільки сторонами не заперечується та не ставиться під сумнів, що ОСОБА_7 особисто не здійснював господарської діяльності, але відповідачем не доведено що підприємство ТОВ „Де Лонга" при відсутності свого керівника не займалося господарською діяльністю.

Органами досудового слідства не встановлена особа, яка ставила підпис на договорах з ЗАТ БФ „Житлобуд Ніко", не встановлено особу якій надавалася довіреність ОСОБА_7 на ведення господарської діяльності підприємства від свого імені. Так в своїх показаннях ОСОБА_7 (а.с. 271 а т.2) зазначає, що надавав у нотаріуса довіреність але не пам'ятає кому. Директор ТОВ „Де Лонга" ОСОБА_8 у своєму пояснення (а.с. 272) також стверджує що надавав особі по імені ОСОБА_10 довіреність на ведення від свого імені справ пов'язаних з господарською діяльністю.

Твердження органів ДПІ що підприємство - контрагент не здійснювало господарської діяльності через те що відповідно до звітів, на підприємстві працює лише одна людина, не може бути доказом безтоварності господарських операцій між ТОВ „Де- Лонга" та позивачем, оскільки відсутність працівників на підприємстві при здійсненні господарської діяльності може свідчити лише про ухилення ТОВ „Де- Лонга" від сплати податку з фізичних осіб.

Надані представником відповідача суду висновки експертизи вилучені з кримінальної справи, слідство якої ведеться та вина особа не встановлена, судом не винесено вироку за цією кримінальною справою, суд не може брати до уваги та як доказ в межах справи , що розглядається. Окрім того, висновки експерта засвідчують лише той факт, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 особисто не підписували первинні документи, але не підтверджують твердження позивача що всі угоди укладені з позивачем носили безтоварних характер.

В судовому засіданні встановлено, та не заперечується представником відповідача , що на протязі з 2009 року ТОВ „Де-Лонга" надавало звіти про роботу до ДПІ, подавало декларації, отримало у ДПІ Центрального району м. Миколаєва свідоцтво платника ПДВ № 1002418191 від 26.08.2009 року, яке доречи видається виключно керівникові. Акт про проведення нев'їздної позапланової перевірки, не є доказом нездійснення господарських операцій підприємством, оскільки ДПІ перевірялася лише податкова звітність підприємства, первинні документи досліджені не були, що відображено в самому акті перевірки (а..242-247 том . 2).

Як зазначено в Акті перевірки документи первинного бухгалтерського обліку, що стали підставою для віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту, у позивача були в наявності, досліджувалися працівниками ДПІ та не викликали сумнів щодо їх правильного оформлення.

Слід зазначити, що відповідно до вимог Кримінально процесуального Кодексу України за неправдиві показання, обвинувачений або підозрюваний під час розслідування кримінальної справи не несе юридичної відповідальності, а від так має можливість змінювати свою позицію на протязі всього часу розслідування та розгляду в судовому порядку кримінальної справи, та лише суд при постановці вироку може надати правову оцінку таким поясненням та показанням обвинуваченого.

Стосовно господарських угод укладених з іншими контрагентами ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой»ТОВ «Олс-Вест» перевіряючими в обґрунтування своїх висновків покладено акти інших ДПІ про неможливість проведення перевірки контрагентів, через їх відсутність за місцем знаходження. Але будь яких зауважень до первинних документів наданих позивачем, що були досліджені працівниками ДПІ та на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряючих не має.

Посилання перевіряючих на відсутність у перевізника ТОВ „Софіта", що надавав позивачеві послуги по перевезенню цегли, видаткової накладної, не може бути підставою визнання договору нікчемним

Товарність господарських відносин позивача з ТОВ „Янгарго" підтверджується наявністю у позивача транспортних накладних, складського обліку товару, проведеної оплати за поставлений товар, договору на поставку товару. Висновки ДПІ про нікчемність цієї угоди були зроблені на підставі акту іншої ДПІ про „ Неможливість вручення Наказу на проведення перевірки ТОВ „Янгагро" ( а.с. том 2), такі підстави суд оцінює критично. В матеріалах справи містяться витяги та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців щодо ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест», згідно яких на момент укладання договорів з позивачем та їх виконання контрагенти позивача були зареєстровані, не припинені та не виключені з Єдиного державного реєстру.

На момент укладання договорів та додатків до них між ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»та його контрагентами, останні мали господарську правосуб'єктність, а саме визнану державою за певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень) та спеціальну податкову правосуб'єктність. Крім того, ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест»перебували на податковому обліку як платники ПДВ та, як наслідок, мали право на видачу податкових накладних.

Кодексом адміністративного судочинства закріплений принцип змагальності сторін, а саме ст. 11 передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на

підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 2. ст. 70 передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обов'язок доказування в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Судом неодноразово викликалися для допиту в якості свідків керівники контрагентів, за клопотанням представника ДПІ, але жодного разу свідки не з'явилися, відповідач не зміг забезпечити явку в судове засідання свідків.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також пов'язана з тим, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №12 "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України", під публічним порядком у цьому та інших випадках належить розуміти правопорядок держави, визначальні принципи і засади, які становлять основу існуючого в ній ладу (стосуються її незалежності, цілісності, самостійності й недоторканості, основних конституційних прав, свобод, гарантій тощо).

Суд зазначає, що Відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між Позивачем та його вищезазначеними контрагентами і виконання договорів (угод) було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України є нікчемними.

Як зазначено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст. 216 ЦК України).

А відтак, під правочином, що порушує публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинюються з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності.

А відповідно до ст.62 Конституції України належним доказом наявності умислу та вини особи у вчинені злочину може бути лише обвинувальний вирок суду.

Відповідачем не надано до суду вироки судів з кримінальних справ відносно притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб по розрахункам між ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»та його контрагентами: ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест».

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає, що Відповідачем не доведено, що угоди, укладені, зокрема, між ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»та його контрагентами: ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест»спрямовані на порушення публічного порядку, порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Судом досліджено первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальників товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Фактичне виконання господарських операцій, реальність переміщення товарів, право позивача на формування податкового кредиту по розрахункам між ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»та його контрагентами ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест»підтверджують договори поставки, податкові накладні; накладні та видаткові накладні; рахунки; платіжні доручення, товарно -транспортні накладні, матеріальні звіти, пояснення свідків.

У зв'язку із вказаним, та з урахуванням правомірності, реальності та спрямування на реальне настання наслідків угод (операцій) ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»з ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест», відповідачем здійснено протиправний висновок щодо нікчемності та не спрямування на настання реальних наслідків угод, укладених Позивачем з ТОВ «Де-Лонга», ТОВ «Софита», ТОВ «Янгагро», ТОВ «Ликиф-Агрострой», ТОВ «У-Транс», ТОВ «Олс-Вест», та відсутності поставок за ними.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно із цим законом.

В підпункті 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" наводиться перелік позицій, які повинна містити податкова накладна при її заповненні.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно до п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із наведеного судом вбачається, що сама по собі несплата податку прямими контрагентами позивача або їх контрагентами за ланцюгом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарських операцій по поставці продукції, наданню послуг, проведенню розрахунків за них не впливає на формування податкового кредиту позивача та суми податкових зобов'язань. Такої правової позиції дотримується Верховний суд України, яку він висловив у своїй постанові від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10 та закріплено в практиці Європейського суду по справі „Булвес" АД проти Болгарії.

Суд зазначає, що Закон України „Про податок на додану вартість" не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності по ПДВ або сплату ПДВ до бюджету іншими платниками податків, тим більше щодо суб'єктів господарської діяльності, з якими позивач взагалі не мав будь-яких господарських правовідносин. Зазначені обов'язки згідно Закону України „Про систему оподаткування", Закону України „Про державну податкову службу в Україні" та Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI покладені саме на органи державної податкової служби.

Можливі порушення прямими контрагентами позивача або суб'єктами підприємницької

Стосовно посилання відповідача на Систему автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України відповідно до пп. 1.3.3 пп. 1.3 п. 1 Методичних рекомендацій щодо взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 18.04.2008р. №266, є програмним продуктом, створеним для реалізації вказаних Методичних рекомендацій.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про захист інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах»інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом (до якої відноситься і інформація, що міститься у Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та в базах даних податкової звітності) повинна оброблятися в автоматизованій системі із застосуванням комплексної системи захисту інформації (КСЗІ) з підтвердженою відповідністю. Для створення комплексної системи захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, використовуються засоби захисту інформації, які мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері технічного та/або криптографічного захисту інформації.

Тобто перед застосуванням на території України органами державної податкової служби України Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та бази даних податкової служби повинні мати комплексні системи захисту інформації що мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері технічного та/або криптографічного захисту інформації Держслужби спецзв'язку і захисту інформації України.

Державна служба спеціального зв'язку і захисту інформації України листом від 11.07.2011р. №08/4-1727 на вимогу суду повідомила, що станом на 07.07.2011р. Держспецзв'язку не проводила державної експертизи у сфері технічного та/або криптографічного захисту інформації комплексної системи захисту інформації Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та інших баз даних, адміністрування яких здійснюється державною податковою службою, а також не видавала атестати відповідності комплексних систем захисту інформації щодо вказаної Системи співставлення та інших баз даних.

З урахуванням викладеного суд вважає, що з огляду на вміщені у ч. 3, 4 ст. 70 КАС України законодавчі приписи будь-яка інформація з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та інших баз даних, адміністрування яких здійснюється державною податковою службою, враховуватися при розгляді даної справи не може.

Таким чином, факти порушення податкового законодавства можуть встановлюватись податковим органом виключно у спосіб, передбачений законодавством, тобто шляхом проведення перевірок платників податків контролюючим органом, а не за даними з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Дані (відомості) з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не відповідають вимогам ч. 3, 4 ст. 70 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

У зв'язку з неможливістю у цій справі повного дослідження, перевірки та оцінки витягів з експертних висновків по іншій справі, то у суду відсутня можливість щодо встановлення наявності або відсутності будь-яких обставин на підставі вказаних документів або отримання інформації з них.

Вказане свідчить про невідповідність зазначених документів вимогам ст. 69, 70 КАС України, у зв'язку з чим вказані витяги з висновків експертів не є належними доказами по справі №2а-8203/11/1470.

За таких підстав суд приходить до висновку про те, що зафіксоване Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва в Акті від 14.06.2011р. №1921/23-100/19289428 та податковому повідомленні -рішенні від 30.06.2011р. №0000072360 порушення ЗАТ БФ «Житлобуд-Ніко»положень п.п.7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. №168/97-ВР „Про податок на додану вартість" не відповідає дійсним обставинам справи що мали місце, податкове повідомлення -рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 30.06.2011р. №0000072360 є протиправним і належить скасуванню

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судом ухвалено рішення на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтвердженні судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Закритого акціонерного товариства будівельна фірма "Житлобуд-Ніко" до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 30.06.2011р. № 0000072360 задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 30.06.2011р. № 0000072360.

Повернути з Державного Бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства будівельна фірма "Житлобуд-Ніко" судовий збір в сумі 2046,00 грн..

Постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення/отримання копії постанови апеляційної скарги, вимоги до якої встановлені статтею 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. В. Лісовська