Рішення № 28092722, 14.12.2012, Іршавський районний суд Закарпатської області

Справа № 705/2663/12

РІШЕННЯ

Іменем України

"14" грудня 2012 р. м. Іршава

Іршавський районний суд Закарпатської області в особі головуючої судді Сойми М.М., при секретарі Сак А.П., з участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі довіреності, представника відповідача Іршавської міської ради Мимрікова В.Ф., відповідача ОСОБА_7, представника відповідача ОСОБА_7 -адвоката ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Іршава цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 до Іршавської міської ради, ОСОБА_7 про визнання укладеним договору найму квартири та визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з позовом до Іршавської міської ради, ОСОБА_7 про визнання фактично укладеним договору найму квартири та визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку приватизації.

Свої позовні вимоги мотивують тим, що вони проживають у АДРЕСА_1 та зазначена квартира ними використовується на умовах найму з 1994 року. Відповідно до довідки виконкому Іршавської міської ради в даній квартирі зареєстровані вони та відповідач ОСОБА_7. Відповідно до технічного паспорту на спірну квартиру від 14 листопада 2012 року, житлова площа квартири складає 184,1 кв.м., загальна площа -220,5 кв.м.. Вони звернулися до органу приватизації із належно оформленою заявою про приватизацію квартири, однак, у приватизації квартири їм рішенням Іршавської міської ради від 12 вересня 2012 року було відмовлено у зв»язку з відсутністю правовстановлюючих документів. На час отримання квартира перебувала у загальнодержавному житловому фонді, так як на той час (у 1978 роках) іншої форми власності на житловий фонд не існувало. У заяві про збільшення позовних вимог позивачі зазначають, що фактично в квартирі вони проживають з 1994 року, хоча письмовий договір найму відсутній, вважають, що такий був укладений фактично і його наявність стверджується сплатою за комунальні послуги.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка також діє в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 та в інтересах позивача ОСОБА_4 на підставі довіреності, в судовому засіданні вимоги позову підтримали в повному обсязі та, посилаючись на викладені в позовній заяві та в заяві про збільшення позовних вимог обставини справи, просять позов задовольнити.

Представник відповідача Іршавської міської ради Мимріков В.Ф. в судовому засіданні пояснив, що Іршавська міська рада являється власником будинку, в якому проживають позивачі та відповідач ОСОБА_7, так як будинок розташований на земельній ділянці, яка належить Іршавській міській ралі, балансоутримувачем будинку є Іршавське КП «Тепло-Місто», в будинку є чотири квартири, з яких три вже приватизовані. Оскільки мешканці даної квартири не мають правовстановлюючих документів на квартиру, між ними існує спір, у зв»язку з чим їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на квартиру. Вирішення даного позову залишає на розсуд суду і при цьому зазначив, що Іршавська міська рада виконає будь-яке рішення суду щодо даної квартири.

Відповідач ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги позову не визнав, подав заперечення на позов та пояснив, що дану квартиру йому було надано Іршавським райвіськкомісаріатом, де він працював, вважає, що вказана квартира належить до відомчого житла Міністерства оборони і не належить до державного житлового фонду, а тому, Іршавська міська рада не є власником даної квартири. Просить в позові відмовити.

Заслухавши учасників судового розгляду та дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

За змістом ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У відповідності з вимогами ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Крім того, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, неповнолітня ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_7 зареєстровані та проживають у АДРЕСА_1 що стверджується також довідкою Іршавської міської ради від 11 жовтня 2012 року (а.с6) та оглянутими в судовому засіданні паспортами громадянина України позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Інших осіб, які б мешкали або користувалися цією квартирою немає.

Повнолітні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_7 використовують дану квартиру на умовах найму з 1994 року, де вони постійно проживають і прописані, виконуючи при цьому всі обов»язки наймачів.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 офіційно зверталися до виконавчого комітету Іршавської міської ради із заявою про приватизацію квартири, однак, відповідно до рішення виконкому Іршавської міської ради від 12 вересня 2012 року за № 216 (а.с. 5) їм відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на квартиру у зв»язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будівництво та реконструкцію даної квартири.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Приватизація державного житлового фонду згідно ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування і таке інше.

Згідно із ч. 2 ст. 8 закону «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 закону до членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають у квартирі (будинку) разом із наймачем або за якими зберігається право на житло. Зі змісту ст. 2 цього закону випливає, що до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Ст. 11 зазначеного закону регламентує, що спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом. Відповідно п.п. 13, п.п. 17 другий абзац Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян від 13.09.1992 року, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємства, установи, організації, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Стаття 15 Житлового кодексу передбачає, що виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду, здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року за N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»судовому розгляду підлягають спори, пов'язані з договором найму жилого приміщення, і, зокрема: про надання наймачеві звільненого жилого приміщення в квартирі, в якій він проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення.

Позивачі відповідно до ст. 61 Житлового кодексу України використовують квартиру з 1994 року, сплачують комунальні послуги, а тому суд вважає за можливе визнати договір найму даної квартири фактично укладеним.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодекс.

Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні доводи відповідача ОСОБА_7 про те, що дана квартира побудована за кошти Міністерства оборони і належить до відомчого житла Міністерства оборони та про те, що він вселений у дану квартиру рішенням Іршавського райвіськкомісаріатом, що підтверджують також довідки, надані суду відповідачем ОСОБА_7 із архівного відділу Іршавської РДА та ТВО військового комісара Іршавсько-Виноградівського об»єднаного військового комісаріату, що є в матеріалах справи.

Житловий будинок АДРЕСА_1 знаходиться на території Іршавської міської ради, яка уповноважена проводити приватизацію державного житлового фонду, але цього зробити неможливо у зв»язку з тим, що у позивачів відсутні правовстановлюючі документи на квартиру в цьому будинку, тому оскільки приватизувати квартиру, займану позивачами та відповідачем ОСОБА_7 у передбаченому порядку неможливо, то суд вважає, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» позивачі мають право на приватизацію квартири, однак скористатися цим правом не можуть у зв»язку з відмовою відповідача Іршавської міської ради провести приватизацію, чим порушуються їх конституційні права на житло.

Щодо вимоги позивачів про визнання за відповідачем ОСОБА_7 права власності на 1/5 частину квартири АДРЕСА_1, то суд констатує, що особа може звернутися до суду за захистом лише своїх прав, а не іншої особи, як в даному випадку відповідача ОСОБА_7, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

На основі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 10, 61, 213-215 ЦПК України, ст. ст. 328 ЦК України, ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», суд,

Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати укладеним договір найму квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності по 1/5 частині за кожним на квартиру АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Іршавський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуюча суддя: Сойма М.М.