Постанова № 28076703, 10.12.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/4458/2012

10 грудня 2012 року 11год. 40хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д. П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1,

відповідача: представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2

до військової частини 3002 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій незаконними, стягнення компенсації , -ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до військової частини 3002 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій незаконними, стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 3 242, 92 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в період з вересня 2003 року по червень 2012 року позивач проходив військову службу у військовій частині № 3002 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Після закінчення дії контракту та звільнення зі служби відповідачем було видано довідку № 99 від 18.06.2012 року, згідно якої розмір компенсації замість належних предметів форменного обмундирування, що підлягають видачі, становить 3 242, 92 грн. На лист-звернення позивача військовою частиною 3002 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України надіслано відповідь про відмову у виплаті компенсації замість речового майна. Покликаючись на норми ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України", ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, яка діяла до 28.12.2007 року, Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1444, позивач вважає, що має право на отримання грошової компенсації за речове майно, яке він не отримав під час проходження служби. З таких підстав просив зобов'язати відповідача виплатити йому компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 3 242, 92 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначив, що грошова компенсація замість речового майна передбачена законодавством та повинна виплачуватись в повному обсязі, а твердження відповідача щодо того, що позивач не має права на грошову компенсацію за не отримане речове забезпечення є безпідставними.

Відповідач в судове засідання участі уповноважного представника не забезпечив. Про дату, час та місце судового розгляду справи судом повідомлявся належним чином. Подав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги в їх сукупності, на підставі чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з вересня 2003 року по червень 2012 року ОСОБА_2 проходив військову службу на посаді старшого лейтенанта. Наказом командира військової частини 3002 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України за № 127 від 18 червня 2012 року (а.с. 3) позивача звільнено з військової служби в запас за п. "а" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням терміну контракту).

На думку позивача, на дату його звільнення командуванням в/ч 3002 не було проведено розрахунку щодо компенсації за не отримане речове майно. Згідно з довідкою №99 загальна сума заборгованості за не отримане позивачем речове майно становить 3 242, 92 грн. (а.с. 5).

Суд не може погодитися з такими твердженнями позивача.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 21.09.1999 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року призупинено дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» від 3 листопада 2006 року № 328-V статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів (абзац перший пункту 2), порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України (абзац другий пункту 2).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489-V дію пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного Суду України зазначені положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Згідно частини 2 статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки позивач звільнився зі служби 18.06.2012, тобто після прийняття рішення Конституційним Судом України, то на момент відмови позивачу у виплаті коштів замість речового майна були чинні положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких передбачено право військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Таким чином, положення статті 9-1 вказаного Закону регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі і не можуть бути застосовані до військовослужбовців звільнених з військової служби, оскільки вказані положення Закону не передбачають виплату заборгованості по речовому майну до військовослужбовців, що були звільнені зі служби.

Також, до спірних правовідносин не може бути застосовано статтю 16 Закону України «Про Збройні Сили України», оскільки не регулюється нормами цього Закону. Право військовослужбовців на отримання зазначеного виду забезпечення до 17.02.2000 року регулювалось виключно Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Після зазначеної дати отримання військовослужбовцями, звільненими зі служби, грошової компенсації замість недотриманого речового майна законодавством не передбачено.

Крім того, позивачем не надано суду жодного доказу щодо звернення до військової частини 3002 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменного обмундирування та відмови у її виплаті під час проходження військової служби.

За таких обставин, так як у справі зібрані всі докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки суб'єктом владних повноважень не надано суду жодного доказу щодо понесення витрат пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, то судові витрати із позивача не присуджуються.

Згідно абзацу другого ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, справляється судовий збір.

В позовній заяві позивач просить звільнити його від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку із перебуванням його на публічній службі.

Законом України "Про судовий збір" не передбачено пільг щодо сплати судового збору в справах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно із ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. В свою чергу, справи, що виникають з трудових правовідносин, розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Таким чином позовні вимоги позивача підлягають оплаті судовим збором в загальному порядку.

Як передбачено ч. 3, ч. 6 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Зважаючи на те, що позовна заява ОСОБА_2 містить позовні вимоги як майнового так і немайнового характеру, то і судовий збір має бути сплачено як за подання адміністративного позову майнового і немайнового характеру в розмірі 139 грн. 49 коп.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Військової частини 3002 Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій незаконними, стягнення компенсації відмовити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 49 коп., який слід перераховувати за наступними реквізитами: р/р 31211206784002; одержувач: УДКС у м. Рівне 22030001; банк одержувача: ГУ ДКСУ у Рівненській області; код ЄДРПОУ одержувача: 38012714; МФО: 833017.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д. П.