Постанова № 28076098, 04.12.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2012 р. Справа № 2а/0570/12089/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Загацької Т.В.

при секретарі Телешові В.О.

представника позивача Протапової М.С., Воронова М.В.,

представника відповідача Єремєєнко Л.А., Кирязієва С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року, № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року, №0000532340 3007/10/23-313 від 27.02.2012 року, №0000542340 3009/10/23-213 від 27.02.2012 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року, № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року, №0000532340 3007/10/23-313 від 27.02.2012 року, №0000542340 3009/10/23-213 від 27.02.2012 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що податкові повідомлення - рішення були оскаржені в адміністративному порядку. Після проведеної перевірки, Державною податковою службою у Донецькій області прийнято рішення, яким скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000112343/3014/23-313 від 27.02.2012 року, яке винесено відповідачем, але прийнято рішення про донарахування суми на прибуток підприємства на суму 15126,25 грн. (податкове повідомлення - рішення № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року) та податку на додану вартість у сумі 583,75 грн. (податкове повідомлення - рішення № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року), а також були залишені без змін рішення, винесені відповідачем.

Вищевказані донарахування та застосування штрафних санкцій було здійснено на підставі акту перевірки №493/23-2/36011703 від 13.02.2012 року.

Позивач вважає, що він не порушував норми законодавства, які зазначені у вищевказаних податкових повідомленнях - рішеннях та відповідачем неправомірно здійснено донарахування та застосування штрафних санкцій.

На підставі вищезазначеного позивач просив скасувати податкові повідомлення - рішення № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року, № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року, №0000532340 3007/10/23-313 від 27.02.2012 року, №0000542340 3009/10/23-213 від 27.02.2012 року.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні змісту позовних вимог, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, надав заперечення згідно яких вказав, що для віднесення сум податку на додану вартість по отриманим податковим накладним, треба встановити, що придбання товарів (послуг), на які були виписані податкові накладні, здійснювалось у межах господарської діяльності та фактично існували. При виконанні договорів купівлі - продажу, товарно - транспортні накладні повинні містити та відображати інформацію про конкретні товари, які надані замовнику, їх вартість, одиниці виміру, що свідчить про реальність здійснення господарської операції. Оскільки товарно - транспортні накладні чи будь - які інші документи, які б підтверджували перевезення товару, відсутні, то відповідно відсутні первинні документи, що відображають дану господарську операцію. За таких обставин не має доказів витрат позивача, які він відніс до складу валових витрат, а наявність у позивача лише документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих контрагентами податкових накладних, самі по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, якщо судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т» (далі ТОВ «ВОСТТОРГ-Т») зареєстрований як юридична особа 01 липня 2008 року виконавчим комітетом Київського району м. Донецька, ЄДРПОУ 36011703, перебуває на обліку у Державній податковій інспекції у Київському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби з 03.07.2008 року.

Відповідач відповідно до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за визначенням та сплатою платником податків, повноваження якого на звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу прямо визначені законодавством України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в України», завданням органів державної податкової служби, зокрема, є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Судом встановлено, що у період з 17.01.2012 року по 06.02.2012 року відповідачем здійснено планову виїзну перевірку позивача, на підставі якої складено акт №493/23-2/36011703 від 13.02.2012 року про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ - Т» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року (т.1. а.с 34-90).

Вищезазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем: 1) п.1.32 ст. 1, п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1, п.п.5.2.5 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст. 5, п.6.1 ст. 6, п.п.11.2.1 п.11.2, п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14, п.135.1 ст. 135, п.137.1 ст. 137, п.138.1, п.п.138.10.3 п.138.10 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижений податок на додану вартість на суму 661846,00 грн., у тому числі завищений податок на прибуток на прибуток на суму 44829,00 грн., занижено податок на прибуток на суму 706675,00 грн.; 2) п.1.7 ст. 1, п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.187.1 ст. 187, п.185.1 ст. 185, п.189.4 ст. 189, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого заниження всього на суму 509749., у тому числі: завищено податкове зобов'язання на суму 11034,00 грн., занижено податкове зобов'язання на суму 520783,00 грн.; 3) п.2.11 «Положення про ведення касових операцій у національний валюті в Україні» в частині видачі готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів на суму 705889,67 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення: №0000542340 3009/10/23-213 від 27.02.2012 року, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання у загальному розмірі 562407,00 грн., в тому числі за основним платежем 509749,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 52658,00 грн., за платежем: податок на додану вартість; №№0000532340 3007/10/23-313 від 27.02.2012 року, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання у загальному розмірі 760178,00 грн., в тому числі за основним платежем 661846,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 98332,00 грн., за платежем: податок на прибуток; № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання у загальному розмірі 15126,00 грн., в тому числі за основним платежем 12101,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3025,25 грн., за платежем: податок на прибуток; № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання у загальному розмірі 583,75 грн., в тому числі за основним платежем 467,00 грн., штрафні (фінансові) санкції у розмірі 116,75 грн., за платежем: податок на додану вартість (т.1 а.с 30-33).

Позивачем до Державної податкової служби у Донецькій області була подана скарга на податкові повідомлення - рішення від 27 лютого 2012 року №0000532340/3007/10/23-213, № 0000542340/3009/10/23-213 та № 0000112343/3014/23-413. Як вбачається з рішення про результати розгляду даної скарги № 5981/10/10-210-5 від 04.05.2012 року Державною податковою службою у Донецькій області скасоване податкове повідомлення - рішення № 0000112343/3014/23-413 від 27.02.2012 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, залишено без змін податкові повідомлення - рішення від 27 лютого 2012 року № 0000532340/3007/10/23-213, від 27 лютого 2012 року № 0000542340/3009/10/23-213, збільшено суму грошового зобов'язання, визначеного у податкових повідомленнях - рішеннях від 27 лютого 2012 року № 0000532340/3007/10/23-213 на 12101,00 грн. податку на прибуток та штрафні (фінансові) санкції 3025,25 грн., від 27 лютого 2012 року № 0000542340/3009/10/23-213 на 467,00 грн. податку на додану вартість та штрафні (фінансові) санкції 116,75 грн. (т.1 а.с 9-26)

Також позивачем була надана скарга до Державної податкової служби України на вищевказане рішення та на вищезазначені податкові повідомлення - рішення. Згідно рішення про залишення скарги без розгляду № 10541/6/10-2115 від 21.06.2012 року Державною податковою службою України залишено скаргу позивача без розгляду та повернуто її (т.1 а.с 27-29).

Як вбачається зі змісту акту перевірки, перевіркою встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся, до складу валових витрат віднесено вартість послуг по передпродажній підготовці товарів, придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Діон Плюс» (далі ТОВ «Діон Плюс»), по яким не доведено зв'язок з фінансово-господарською діяльністю. Згідно наданих до перевірки документів ТОВ «Діон Плюс» надало позивачу послуги по передпродажної підготовці товарів за 4 квартал 2010 року на загальну суму 380000,00 грн., в тому числі ПДВ - 63333,33 грн., в податковому обліку дані операції віднесені до складу валових витрат за 4 квартал 2010 року та до складу податкового кредиту за листопад 2010 року - 30000,00 грн., грудень 2010 року - 33333,33 грн.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи 01 листопада 2010 року між ТОВ «ВОСТТОРГ-Т», яке є замовником та ТОВ «Діон Плюс», який є виконавцем, укладено договір на надання послуг від 01.11.2010 року, предметом якого є наступне: замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати інформаційно - консультаційні послуги та послуги з мерчандайзингу товару. Під мерчандайзингом сторони мають на увазі консультації по підготовці та упаковці товару до продажу в роздрібній торговельній мережі, що здійснюється в порядку та на умовах, передбачених даним договором, з метою збільшення обсягів продажів цього товару. Товаром за даним договором виступають продовольчі та непродовольчі групи товарів, право власності на які належить ТОВ «ВОСТТОРГ-Т». Згідно п.4.1 розділу 4 вищевказаного договору загальна сума за даним договором складає 500000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість (т.1. а.с 192-194).

Відповідно до специфікації №1 від 01.11.2010 року та специфікації №2 від 01.12.2010 року до договору від 01.11.2010 року сторони погодили конкретні види послуг, які надаються за зазначеним договором, одиницю виміру, кількість годин та ціну за надання кожного види послуг.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2010 року № 5564, акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2010 року № 6570, податкова накладна №4051229 від 30.11.2010 року, податкова накладна № 40543032 від 31.12.2010 року (т.1. а.с 197-202).

Також під час проведення перевірки було встановлено, що до складу валових витрат за 2 квартал 2009 року у сумі 12004,50 грн. та до податкового кредиту за квітень 2009 року у сумі 2400,83 грн. віднесено вартість інформаційно-консультаційних послуг та послуг з мерчандайзингу товару, придбаних позивачем у товариства з обмеженою відповідальністю «Миркус» (далі ТОВ «Миркус»), по яким, на думку податкового органу, не доведено зв'язок з фінансово-господарською діяльністю.

Судом встановлено, що 30 квітня 2009 року між ТОВ «ВОСТТОРГ-Т», яке є замовником, та ТОВ «Миркус», який є виконавцем, укладено договір на надання послуг від 30.04.2009 року, предметом якого є наступне: замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати інформаційно - консультаційні послуги та послуги з мерчандайзингу товару. Під мерчандайзингом сторони мають на увазі консультації по підготовці та упаковці товару до продажу в роздрібній торговельній мережі, що здійснюється в порядку та на умовах, передбачених даним договором, з метою збільшення обсягів продажів цього товару. Товаром за даним договором виступають продовольчі та непродовольчі групи товарів, право власності на які належить ТОВ «ВОСТТОРГ-Т». Згідно п.4.1 розділу 4 вищевказаного договору загальна сума за даним договором складає 50000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість (т.1. а.с. 212-214).

На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надані наступні документи: акт здачі - прийняття робіт від 30.04.2009 року, податкова накладна № 395/102 від 30.04.2009 року (т.1. а.с. 215-216).

Суд не приймає посилання відповідача на те, що приведена в актах про надання послуг інформація не відображає використання наданих послуг в господарській діяльності позивача, з інформації неможливо встановити фактичний обсяг виконаних послуг, з огляду на наступне:

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Податкового кодексу України визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2011 року, зокрема Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закон України «Про податок на додану вартість».

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, при прийнятті рішення судом застосовуються норми законів, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Термін «мерчандайзинг» (merchandising) походить від англійського merchandise - мистецтво торгувати; суфікс -ing надає поняттю динамічності, подаючи процес торгівлі як важливий засіб комунікацій. У сьогоднішніх умовах мерчандайзинг - це новий напрямок торгового маркетингу, що являє собою сукупність усіх заходів щодо просування товару, які здійснюються в місцях роздрібного продажу. Пунктом 19 ПБО-16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 31.12.1999 р. N 318, встановлено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг).

Як встановлено судом, послуги, передбачені договорами про надання інформаційно-консультаційних та мерчандайзингових послуг, які були укладені між позивачем та його контрагентами, пов'язані з продажем продукції позивача та стосуються продукції (товару), роздрібна торгівля яким є господарською діяльністю позивача, що дає підстави віднести їх вартість до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому ні Закон про прибуток, ні правила ведення податкового обліку, до яких належать Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон про бухоблік), Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом МФУ від 24.05.95 р. N 88 (далі - Положення N 88), не передбачають вичерпного переліку документів, що підтверджують зв'язок понесених витрат платника податку з господарською діяльністю, а лише вказують на необхідність мати первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договору, який передбачає придбання послуг, вже є ознакою господарської діяльності. Зміст договору про надання послуг та їх особливість у цілому полягають в тому, що вони споживаються у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 Цивільного кодексу України). Тобто результат послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг.

З матеріалів справи видно, що послуги, які надавалися ТОВ «Діон Плюс» та ТОВ «Миркус» та придбавалися позивачем, стосувалися товарів, продаж яких є господарською діяльністю позивача. Придбані послуги безпосередньо впливали на результати діяльності позивача з продажу товарів та були направлені на отримання доходу. Отже, витрати, здійснені позивачем на оплату таких послуг, є економічно обґрунтованими.

Як встановлено судом, сторони угод мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Більше того, згідно з частиною першою ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 Господарського передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Надання інформаційно-консультаційних та мерчандайзингових послуг з просування товару не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акта, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Пункт 5.3 ст.5 «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових. Серед таких обмежень послуги, які було виключено відповідачем зі складу валових витрат позивача, відсутні. Крім того, п.5.11 ст.5 «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення до складу валових витрат платника податку, крім тих обмежень, що зазначені в цьому Законі.

Водночас пп. 5.4.4 ст. 5 «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає можливість віднесення до складу валових витрат платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Судом також встановлено, що позивач під час податкової перевірки надав відповідачу договори про надання інформаційно-консультаційних та мерчандайзингових послуг, акти здачі-прийняття виконаних робіт та платіжні документи на перерахування контрагентам коштів за надані послуги. В Акті перевірки відповідачем безпідставно розширено низку документів, якими повинен підтверджуватися факт надання зазначених послуг. Зокрема, в Акті йдеться про те, що в актах виконаних робіт не зазначено інформації про фактичний обсяг послуг у розрізі супермаркетів, не визначені кількість, номенклатура, приналежність товарів до конкретної групи, розміщених у замовника,не приведені обсяги збільшення збуту у розрізі супермаркетів. Водночас правилами ведення податкового обліку, зокрема, ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не вимагається підтвердження витрат на проведення інформаційно-консультаційних та мерчандайзингових послуг додатковими документами. Чинне законодавство не передбачає спеціальних вимог щодо обов'язкової наявності певних документів для підтвердження факту надання маркетингових чи мерчандайзингових послуг.

Підпунктом 5.3.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Статтею 9 Закону про бухоблік передбачено, що підставою для бухобліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.4 Положення N 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Виходячи із змісту вищенаведених норм, акти, якими оформлювався факт отримання послуг від вищевказаних контрагентів, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву послуг, їх вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, посади та підписи уповноважених осіб. Крім того, акти, що засвідчують факт надання послуг, не були визнані недійсними у встановленому чинним законодавством порядку.

Підпунктом 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначено в п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість». Серед них послуги, які є предметом розгляду за цим позовом, відсутні. Як зазначалося раніше, придбання послуг здійснювалося позивачем з метою збільшення обсягів продажу товарів, тобто для використання у своїй господарській діяльності.

Відповідно до пп. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп.7.4.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені податковими накладними.

Податковий кредит за отриманими послугами позивачем повністю підтверджено відповідними податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Норми Закону України «Про податок на додану вартість» не містять жодних обмежень або заперечень щодо віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених з інформаційно-консультаційних та мерчандайзингових послуг.

Отже, за висновком суду, позивачем правомірно на підставі отриманих податкових накладних відносилася до складу податкового кредиту відповідна сума ПДВ, сплаченого у зв'язку з придбанням послуг.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно включено вартість вищевикладених послуг до складу валових витрат без порушення вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

Під час проведення перевірки податковим органом було встановлено, що до складу валових витрат за 2 квартал 2009 року у сумі 80184,00 грн. та до податкового кредиту за квітень 2009 року у сумі 16036,80 грн. віднесено вартість послуг з пошуку покупця товару (саморятівників ШСС-1 У), придбаних позивачем у ТОВ «Миркус», по яким, на думку податкового органу, не доведено зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Судом встановлено, що між ТОВ «ВОСТТОРГ-Т», яке є довірителем, та ТОВ «Миркус», який є повіреним, укладено договір поруки від 01.04.2009 року, предметом якого є наступне: довіритель доручає, а повірений зобов'язується від імені та за рахунок довірителя здійснити пошук покупця на товар: саморятувальники ШСС-1 У в кількості 624 шт. за ціною 990,00 грн. за 1 шт. За вчинення дій, визначених у п.1.1 цього договору, довіритель зобов'язується виплатити повіреному винагороду у розмірі 96220,80 грн. Згідно п.4.1 розділу 4 вищевказаного договору загальна сума за даним договором складає 50000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість (т.1. а.с. 218-220).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: акт здачі - прийняття робіт від 01.04.2009 року, податкова накладна № 366/150 від 01.04.2009 року, звіт повіреного від 01.04.2009 року (т.1. а.с. 217, 221-222).

В обґрунтування зазначених в акті перевірки висновків відповідач посилається на «не типовість» даної операції для позивача, а також укладення покупцем товару ДП «Об'єднання Артемсіль» договору №12/01/03-91 від 30.03.2009 року щодо придбання само рятувальників раніше, ніж був укладений вищезазначений договір поруки.

Суд не приймає зазначені доводи відповідача з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту договору поруки довіритель (позивач) доручає, а повірений (ТОВ «Миркус») зобов'язується від імені і за рахунок довірителя здійснити пошук покупця на само рятувальники ШСС-1 у кількості 624 шт. за ціною 990 грн. за штуку. Виконання доручення підтверджується звітом повіреного від 01.04.2009 року, відповідно до якого було знайдено покупця на саморятувальники ШСС-1 у кількості 624 шт. за ціною 990 грн., яким виступає ДП «Об'єднання Артемсіль».

Однак договір №12/01/03-91 від 30.03.2009 року був укладений між ДП «Об'єднання Артемсіль» та ВАТ «Донецький завод гірничорятувальної апаратури» щодо постачання само рятувальники ШСС-1 у кількості 624 шт. за ціною 825,00 грн., тобто будь-який зв'язок між вищезазначеним договором поруки від 01.04.2009 року та договором від 30.03.2009 року відсутній.

Щодо «не типовості» зазначеної операції, то суд дійшов висновку, що зазначена операція повинна бути відображена в податковому обліку відповідно до правил, встановлених п. 5.1, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» за умови її документального підтвердження.

Як встановлено судом, сторони угод мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України. Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначеної угоди. Більше того, згідно з частиною першою ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Статтею 67 Господарського передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Укладання договору поруки не суперечить чинному законодавству України, оскільки не існує нормативно-правового акта, який би забороняв або обмежував таку діяльність.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 284640 грн., в тому числі в лютому 2011 року - на 250311 грн., в березні 2011 року - на 34329 грн., який виник на підставі договору комісії, який був укладений між позивачем та ОСОБА_6

Під час проведення перевірки встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору було внесено до каси підприємства грошові кошти на загальну суму 1423200,00 грн., але у періоді, який перевірявся, доручення комітента по придбанню автотранспорту виконані не були. Станом на 30.09.2011 року у позивача рахується кредиторська заборгованість по договору комісії від 15.01.2011 року №01/01-2011 у розмірі 1423200,00 грн. З висновку податкового органу вбачається, що у зв'язку з тим, що позивачем отриману суму передплати за договором комісії до складу податкових зобов'язань віднесено не було, занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 284600,00 грн.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.01.2011 року між ОСОБА_6, який є комітентом та товариством з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т», яке є комісіонером укладено договір комісії на придбання майна № 01/01-1 від 15.01.2011 року, предметом якого є наступне: комітент доручає, а комісіонер приймає на себе зобов'язання за винагороду від свого ім'я, за дорученням, за рахунок та в інтересах комітента здійснювати правочини щодо придбання автотранспорту, який не був у використанні на відповідних умовах за ціною 1423200,00 грн. у кількості 3 шт.

Відповідно до п.5.1 розділу 5 даного договору комісійна винагорода та відшкодування витрат перераховуються комісіонеру комітентом на протязі 10 календарних днів з дня підписання звіту комісіонера та акта виконаних робіт, п.5.2 розділу 5 встановлюється наступна величина комісійної винагороди - 0,5 % від вартості придбаного майна (т.1. а.с. 171-174).

Відповідно до умов договору ОСОБА_6 було внесено до каси підприємства грошові кошти на загальну суму 1423200,00 грн. згідно прибуткових касових ордерів.

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що відповідно до умов договору комісії (п.2.1.8) у зв'язку з невиконання доручення позивач на підставі видаткових ордерів повернув ОСОБА_6 отримані на виконання цього договору кошти у розмірі 1423200 грн.

На підтвердження повернення коштів позивачем надані наступні документи: видатковий касовий ордер від 11.04.2011 року, видатковий касовий ордер від 15.04.2011 року, видатковий касовий ордер від 22.04.2011 року, видатковий касовий ордер від 13.05.2011 року, видатковий касовий ордер від 16.05.2011 року, видатковий касовий ордер від 25.05.2011 року, видатковий касовий ордер від 31.05.2011 року, видатковий касовий ордер від 02.06.2011 року, видатковий касовий ордер від 14.06.2011 року, видатковий касовий ордер від 15.06.2011 року, видатковий касовий ордер від 22.06.2011 року, видатковий касовий ордер від 29.06.2011 року, видатковий касовий ордер від 11.07.2011 року, видатковий касовий ордер від 15.07.2011 року, видатковий касовий ордер від 25.07.2011 року, видатковий касовий ордер від 15.08.2011 року, видатковий касовий ордер від 22.08.2011 року (т.1. а.с. 175-191).

Згідно даних бухгалтерського обліку кредиторської заборгованості по договору від 15.01.2011 року № 01/01-2011 у сумі 1423200,00 грн. не має, оскільки такого договору, укладеного між позивачем та ОСОБА_6, взагалі не існує, що спростовує викладені в акті перевірки висновки податкового органу.

Сума 1423200,00 грн. визначена у іншому договорі, а саме за договором комісії на придбання майна № 01/01-1 від 15.01.2011 року, але заборгованості за цим договором також не має, оскільки вона повністю погашена станом на 22.08.2011 року згідно вищевказаних видаткових касових ордерів. Станом на 30.09.2011 року заборгованість ОСОБА_6 відповідно до договору безвідсоткової позики від 01.01.2011 року № 01/01-2011 року є дебіторською і складає 350000 грн.

Кредиторська заборгованість по договору від 30.05.2011 року № 30/058 у сумі 946535,00 грн., яка також визначена відповідачем в акті перевірки, є необґрунтованою, оскільки взагалі не існує такого договору та вказаної суми заборгованості у даних бухгалтерського обліку. Вищевказані дані підтверджуються матеріалами справи.

Отже, відповідачем помилково був зроблений висновок в акті перевірки щодо заниження податкового зобов'язання на суму 284600,00 грн.

В акті перевірки податковим органом встановлено, що на порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем завищені валові витрати на загальну суму 1482858,00 грн., в тому числі 1 квартал 2010 року - 201711 грн., 2 квартал 2010 року - 799430 грн., 3 квартал 2010 року - 261789 грн., 4 квартал 2010 року - 128780 грн., 1 квартал 2011 року - 91148 грн. та завищено податковий кредит на загальну суму 151354 грн., в тому числі березень 2010 року - 42250 грн., червень 2010 року - 15220 грн., вересень 2010 року - 52358 грн., грудень 2010 року - 21164 грн., січень 2011 року - 20362 грн.

Відповідач вважає, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат у періоді, який перевірявся, витрати з придбання товарів при здійсненні нікчемних правочинів, по яких не доведений зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

З цього приводу суд зазначає наступне.

08 листопада 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Главпотребсоюз», який є постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т», яке є покупцем укладено договір поставки № 13 від 08.11.2010 року, предметом якого є наступне: постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця товар, визначений у п.1.2 даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар. Відповідно до п.3.1 розділу 3 даного договору загальна сума по договору дорівнює сумі усіх видаткових накладних від постачальника до покупця за весь період дії договору (т.1. а.с. 227-228).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: товарно - транспортні накладні (т.1 а.с. 231-250, т.2 а.с. 1-62), видаткові накладні (т.2 а.с. 63- 145), податкові накладні (т.2 а.с. 147-215).

05 березня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Шильда», який є постачальником та ТОВ «ВОСТТОРГ-Т», яке є покупцем укладено договір купівлі - продажу № 05/03-2010 від 05.03.2010 року, предметом якого є наступне: постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію згідно з виставленими рахунками, накладними та додатками. Відповідно до п.2.2 розділу 2 даного договору покупець оплачує продукцію шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (т.2. а.с.216).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: податкова накладна № 473 від 31.03.2010 року, податкова накладна № 465 від 31.03.2010 року, податкова накладна № 512 від 31.03.2010 року (т.2 а.с. 219-238, т.3 а.с. 1-17), видаткові накладні (т.3. а.с. 19-75), товарно - транспортні накладні (т.3 а.с. 77-128).

01 липня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Стилькомтраст», який є постачальником, та ТОВ «ВОСТТОРГ-Т», яке є покупцем, укладено договір поставки № 45 від 01.07.2010 року, предметом якого є наступне: постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця товар, визначений у п.1.2 даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар. Відповідно до п.3.2 розділу 3 даного договору загальна сума по договору дорівнює сумі усіх видаткових накладних від постачальника до покупця за весь період дії договору (т.3 а.с.129-130).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: податкова накладна № 1466 від 31.08.2010 року, податкова накладна № 5631 від 31.08.2010 року, податкова накладна № 3116 від 31.08.2010 року, податкова накладна № 4409 від 31.08.2010 року (т.3 а.с. 131-166), видаткові накладні (т.3. а.с. 167-250, т.4 а.с. 1-16), товарно - транспортні накладні (т.4 а.с. 17-115).

01 червня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СК»НОВО-СТРОЙ», який є постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т», яке є покупцем укладено договір поставки від 01.06.2010 року, предметом якого є наступне: постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця товар, визначений у п.1.2 даного договору, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар. Відповідно до п.3.2 розділу 3 даного договору загальна сума по договору дорівнює сумі усіх видаткових накладних від постачальника до покупця за весь період дії договору (т.4 а.с. 116-117).

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: податкові накладні (т.4 а.с. 118-158), видаткові накладні (т.4. а.с. 159-250, т.5 а.с. 140-147), товарно - транспортні накладні (т.5 а.с. 149-245).

Отримані позивачем продовольчі товари за вищезазначеними договорами були реалізовані кінцевим споживачам через магазини роздрібної торгівлі, які розташовані за адресою: м. Горлівка, пр. Леніна, 15а; м. Горлівка, вул. Матросова, 136; м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, 157; м. Донецьк, бул. Шевченко, 129, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (т.5 а.с 10-51).

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп.7.5.1, пп.7.5.2, пп.7.5.4 п. 7.5 вищезазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Датою виникнення права замовника на податковий кредит з контрактів, визначених довгостроковими відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", є дата збільшення валових витрат замовника довгострокового контракту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Проблемою даного спору є те, що відповідач наполягає на тому, що вищезазначені договори є нікчемним, оскільки вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та доводить, що позивач має на меті не сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законом терміни.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Проаналізувавши спірні договори, суд зазначає, що сам по собі договір про купівлю - продаж товару не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, і не порушує публічний порядок.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника, зазнавати для себе певних негативних матеріальних наслідків.

Кваліфікація правочину, як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України, передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку -на ухилення від сплати податків).

Суд зазначає, що правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначені статтею 228 Цивільного Кодексу України.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України», який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону №2756, до статті 228 ЦК України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто має місце оспорюваність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду. Позовної вимоги щодо визнання правочину недійним податковим органом не заявлено. Окрім цього, висновок про нікчемність цього правочину міститься в акті перевірки як доказ в підтвердження позовних вимог.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Податковий орган, формуючи такі, не притаманні йому висновки, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставності позовних вимог про стягнення коштів у дохід держави за правочином, який суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу на не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, що в свою чергу не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що в ході проведення перевірки позивачем не надано до перевірки актів прийому - передачі, що підтверджують факт отримання ТМЦ, отже фактичної наявності товару, та сертифікатів відповідності (походження), а що вказує на безтоварний характер проведення операції, оскільки акти прийому - передачі товару та сертифікати відповідності (походження) не є обов'язковими документами для підтвердження факту отримання товару, даний факт підтверджений позивачем податковими, видатковими накладними, а також товарно - транспортними накладними.

Суд не приймає посилання відповідача на акт перевірки №174/23-3/32702881 від 03.07.2011 року у зв'язку з тим, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу позивачем. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань позивачем та його безпосереднім контрагентом.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 ст.70 КАС України, які є обов'язковими для суду, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювальну нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставним та не обґрунтованим. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Відсутність доведення факту правопорушення, та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

Досліджена в судовому засіданні первинна документація позивача підтверджує сплату ним суми податку на додану вартість при оплаті за продукцію, яка постачалась його контрагентом за вищевказаними договорами.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову. Суд вважає, що відповідачем в судовому засіданні умисел позивача, спрямований на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, при вчиненні спірного договору, не доведений.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про обґрунтованість позову товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року, № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року, №0000532340 3007/10/23-313 від 27.02.2012 року, №0000542340 3009/10/23-213 від 27.02.2012 року, у зв'язку із чим задовольняє позов у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року, № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року, №0000532340 3007/10/23-313 від 27.02.2012 року, №0000542340 3009/10/23-213 від 27.02.2012 року - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби № 4226/10/22-2/0000522202 від 24.05.2012 року, № 4228/10/22-2/0000532202 від 24.05.2012 року, №0000532340 3007/10/23-313 від 27.02.2012 року, №0000542340 3009/10/23-213 від 27.02.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВОСТТОРГ-Т» судовий збір в сумі 2146 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 04.12.2012 року, постанова в повному обсязі буде виготовлена 07.12.2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подала, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Загацька Т. В.