Постанова № 28075265, 06.12.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2012 р. Справа № 5023/2279/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Вороні В.С.

за участю представників сторін:

прокурора -Кабанець В.О.,

першого позивача -не з'явився,

другого позивача -не з'явився,

третьої особи - Мосюра А.Ю.,

першого відповідача - Наумов Н.Ю.,

другого відповідача - Савенко Н.Г.,

третього відповідача -Радюк І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги прокурора Зміївського району Харківської області (вх. №2899Х/1-38) та Фонду державного майна України (вх. № 3014Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 15 серпня 2012 року у справі

за позовом прокурора Зміївського району Харківської області, м. Зміїв, в інтересах держави в особі:

1. Державного концерну "Укроборонпром", м. Київ,

2. Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Фонду державного майна України, м. Київ,

до:

1. Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція", м. Харків,

2. Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «Ново-Зміївське», м. Зміїв,

про визнання недійсними прилюдних торгів, скасування акту про проведені публічні торги та скасування свідоцтва

ВСТАНОВИЛА:

Господарським судом Харківської області розглядалась справа № 5023/2279/12 за позовом прокурора Зміївського району Харківської області в інтересах держави в особі позивачів - Державного концерну "Укроборонпром" та Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" до відповідачів - Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція", Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, в якому прокурор просив суд визнати недійсними прилюдні торги з реалізації арештованого комплексу літнього відпочинку ДП "ХПЗ ім. Т.Г. Шевченко", скасувати акт про проведені публічні (прилюдні) торги старшого державного виконавця Бойченко В.В. від 09.12.2011, скасувати свідоцтво про придбання об'єктів нерухомого майна з прилюдних торгів від 26.12.2011, виданого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В.І. та зареєстроване в реєстрі за № 1004.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2012 року (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Прокурор із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор вказує, що місцевий господарський неповно дослідив обставини, що мають значення для справи та невірно застосував норми матеріального права. Так, прокурор зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом не прийнято до уваги факти порушення відповідачами: положень Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" щодо порядку звернення стягнення на майно, порядку оцінки арештованого майна та повідомлення про проведення прилюдних торгів.

Фонд державного майна України, третя особа у справі, також не погодився із вищенаведеним рішенням місцевого господарського суду, та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги Фонд державного майна України вказує на те, що спірне майно реалізовано з порушенням положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Крім того зазначив, що допущені порушення при проведенні виконавчих дій, та реалізації спірного нерухомого майна ДП "ХПЗ ім. Т.Г.Шевченка", яке не належало останньому на праві власності, призвели до порушення економічних інтересів держави, тому спірне майно підлягає поверненню у державну власність, з якої воно неправомірно вибуло.

В судовому засіданні прокурор та представник третьої особи -Фонду державного майна України свої апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Перший позивач надав через канцелярію суду пояснення, в яких просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15 серпня 2012 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора Зміївського району Харківської області задовольнити в повному обсязі.

Другий позивач у відзиві на апеляційні скарги вказує на те, що вважає їх необґрунтованими, а викладені в них вимоги такими, що задоволенню не підлягають. Просить рішення господарського суду Харківської області від 15 серпня 2012 року залишити без змін, а апеляційні скарги -без задоволення. Крім того другий позивач просить розглядати справу за відсутності його представника.

Перший позивач свого представника в судове засідання не направив, причини його неявки суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Перший відповідач відзив на апеляційні скарги не надав, у судовому засіданні його представник зазначив, що рішення господарського суду законне та обґрунтоване, просить його залишити без змін, а апеляційні скарги залишити без задоволення.

Другий відповідач у відзиві на апеляційні скарги вказує на те, що не погоджується з твердженнями апелянтів, вважає, що вони є безпідставними і не ґрунтуються на чинному законодавстві. Просить рішення господарського суду Харківської області від 15 серпня 2012 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Третя особа на стороні відповідача у відзиві на апеляційні скарги вказує на те, що доводи викладені в апеляційних скаргах не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про порушення ним норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Харківської області від 15 серпня 2012 року залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг, вислухавши пояснення прокурора і представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що на виконанні 2 відповідача - підрозділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Харківської області (на даний час Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області), знаходилось об'єднане виконавче провадження про стягнення з Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" грошових коштів на користь фізичних, юридичних осіб та держави.

08 червня 2011 року старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Головного управління юстиції у Харківській області (на даний час - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області) Бойченко В.В. було складено акт опису та арешту майна комплексу літнього відпочинку, розташованого: Харківська область, Зміївський район, на території Задонецької сільської ради.

15 листопада 2011 року між ППВР ВДВС ГУЮ в Харківській обл. та ХФ ПП "СП Юстиція" було укладено договір № 02/304/11/а, предметом якого (п.1.1) є здійснення Сторонами дій, пов'язаних з виконанням умов Генерального договору про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень №1 від 14 січня 2011 року з надання послуг з реалізації арештованого рухомого майна шляхом його продажу на аукціоні, на яке звернено стягнення державним виконавцем при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб).

30 листопада 2011 року ПП "СП Юстиція" за адресою: м. Харків, вул. Мельникова, 15 проведені прилюдні торги з реалізації арештованого комплексу літнього відпочинку, який розташований за адресою: Харківська обл., Зміївський район, вул. Монастирська, будинок 82.

Переможцем торгів визнано учасника, зареєстрованого під № 1 -ТОВ "НОВО-ЗМІЇВСЬКЕ" (третя особа на боці відповідача), яким запропонована ціна в розмірі 580 000,00 грн.

09 грудня 2011 року старшим державним виконавцем Бойченко В.В. складено, а начальником відділу ПВР УДВС ГУЮ в Харківській області Корнейчуком С.П. затверджено акт про проведені публічні (прилюдні) торги.

26 грудня 2011 року приватним нотаріусом Зміївського нотаріального округу Харківської області Гаврильєвим В.І. видано свідоцтво, яким посвідчено, що комплекс літнього відпочинку належить на праві власності ТОВ "Ново-Зміївське". Після цього, 28.12.2011 КП "Зміївське БТІ" зареєстровано право власності на комплекс літнього відпочинку, який розташований: Харківська обл., Зміївський р-н, с. Коропове, вул. Монастирська, будинок 82.

В обґрунтування позовних вимог та апеляційних скарг прокурор та третя особа вказують, що при реалізації вищезазначеного майна мали місце суттєві порушення закону, що призвели до порушення права власності держави.

Так, по-перше, на підтвердження своєї правової позиції у справі прокурор та третя особа вказують на порушення державним виконавцем вимог статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» в частині звернення стягнення на нерухоме майно боржника за наявності іншого рухомого майна, а також про відсутність права боржника пропонувати державному виконавцю майно, на яке слід звернути стягнення у першу чергу.

Для вирішення питання про правомірність доводів апеляційних скарг в цій частині, колегія суддів вважає необхідним звернутись до правового аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним. У разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості: 1) у першу чергу - майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари); 2) у другу чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

Згідно з частиною 5 статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

На думку колегії суддів, особливу увагу слід приділити співвідношенню положень частин 1, 2 статті 66 та частини 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, частина 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження»міститься в главі 4 цього закону, яка регулює загальний порядок звернення стягнення на майно боржника.

В той же час, стаття 66 Закону України «Про виконавче провадження», знайшла своє відображення у главі 5 закону, яка встановлює особливості звернення стягнення на майно боржника -юридичної особи.

Таким чином, враховуючи те, право пропозиції видів майна чи предметів, на які необхідно звернути стягнення у першу чергу, за своєю правовою природою притаманне всім боржникам -як фізичним, так і юридичним особам, інакше -обмеження юридичної особи в користуванні цим правом повинно було б знайти своє місце в главі 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючий санацією ДП "ХПЗ ім. Т.Г. Шевченка" в листі від 07.06.2011 № 501-п-5-216 зазначив, що ним, під час виконання обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 3-1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та здійснення аналізу фінансової, господарської та інвестиційної діяльності ДП "ХПЗ ім. Т.Г. Шевченка" було встановлено, що комплекс літнього відпочинку, який обліковується на балансі та знаходиться за адресою: Харківська область, с. Коропове, безпосередньо не використовується у виробництві, можливостей відновлення його функціонування на даний момент, враховуючи фінансовий стан заводу, немає.

На підставі цього боржник для погашення заборгованості по заробітній платі, просив звернути стягнення в першу чергу саме на комплекс літнього відпочинку, який обліковується на балансі та знаходиться за адресою: Харківська область, с. Коропове.

Прокурором не надано жодних доказів використання комплексу літнього відпочинку безпосередньо у виробництві або ж навіть можливості такого використання.

Крім того, в позовній заяві не зазначено підстав, за яких, на думку прокурора, державний виконавець мав всупереч проханню боржника, право на яке передбачено ч. 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", звернути стягнення для погашення заробітної плати на інше майно.

Слід також зазначити, що ухвалою господарського суду Харківської області від 05.08.2009 року порушено провадження у справі № Б-50/120-09 про банкрутство Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Порушення справи про банкрутство зумовлює виникнення правових наслідків, встановлених спеціальним законом.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

- не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Однак, згідно з частиною 6 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Вищевикладене дозволяє дійти висновку про те, що реалізація арештованого нерухомого майна - комплексу літнього відпочинку "Романтик" за виконавчими документами про стягнення заробітної плати відповідає і вимогам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Таким чином, з урахуванням положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і того факту, що боржник перебуває у процедурі санації, задоволення пропозиції боржника про звернення стягнення на майно, в якому, з огляду на затверджений судом план санації немає необхідності для відновлення платоспроможності ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", не порушує норм чинного законодавства України.

По-друге, прокурор та третя особа зазначають, що державним виконавцем в порушення вимог статті 66 Закону України «Про виконавче провадження»реалізовано майно, яке не належало боржнику -ДП «ХПЗ ім. Т.Г. Шевченка»на праві власності.

З приводу таких доводів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Як вірно зазначив господарський суд в оскаржуваному рішенні, зміст наведеної норми закону свідчить про альтернативність законодавчого підходу при визначенні майна, на яке може бути звернуто стягнення в ході виконання рішення суду. При цьому стягнення може бути звернуто як на майно, яке є власністю боржника, так і на майно, закріплене за ним.

З матеріалів справи вбачається, що спірний комплекс відпочинку, розташований в селі Коропове по вулиці Монастирській, 82, Зміївського району, Харківської області, був закріплений за ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" на праві господарського відання, про що свідчить свідоцтво про право власності від 07.09.2011 року, видане Виконкомом Задонецької сільської ради ( т. 1 а.с. 48-49).

Згідно з частиною 2 статті 136 Господарського кодексу України власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Виходячи з викладених норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що державний виконавець мав право та підстави звернути стягнення на комплекс літнього відпочинку "Романтик", який був закріплений за боржником - Державним підприємством "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" на праві господарського відання, а твердження прокурора і позивачів про те, що такі дії порушують вимоги статті 66 Закону України "Про виконавче провадження" ґрунтуються на неправильному тлумаченні зазначеної правової норми.

По-третє, прокурор та третя особа в апеляційних скаргах вказують на порушення положень статті 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», оскільки спірний комплекс відпочинку було реалізовано в рамках зведеного виконавчого провадження, яке складається, в тому числі, виконавчих документів про стягнення коштів на користь суб'єктів господарювання приватної форми власності.

Такі доводи були досліджені колегією суддів, а з їх приводу слід зазначити наступні відповідні висновки.

Статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Статтею 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до статті 33 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Наведена норма закону виключає можливість примусового виконання окремих виконавчих документів про стягнення з одного божника в межах окремих виконавчих проваджень. Тобто, і виконання судових рішень про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, і рішень про стягнення коштів на користь суб'єктів господарювання має здійснюватися в межах зведеного виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, всі виконавчі провадження за виконавчими документами про стягнення коштів з ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", які підпадають під дію мораторію, встановленого статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", було зупинено. При цьому, реалізація арештованого нерухомого майна відбулася саме в межах виконавчих проваджень про стягнення з ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" коштів за виконавчими документами, які не підпадали під дію згаданого мораторію, зокрема, рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Колегія суддів зазначає, що з правового аналізу положень статей 1 та 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" і статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням обставин справи щодо зупинення виконавчих проваджень, які підпадали під дію мораторію, вбачається, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що наявність у зведеному виконавчому провадженні виконавчих документів про стягнення грошових коштів на користь суб'єктів господарювання, провадження за якими зупинено, не є перешкодою для примусового виконання рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки інше суперечило б змісту статті 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Більше того, слід зауважити, що у державного виконавця не було жодних законних підстав для невиконання рішень про стягнення заробітної плати, а наявність у зведеному виконавчому провадженні інших зупинених проваджень свідчить про дотримання ним вимог Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

До того ж, матеріали справи свідчать про те, що грошові кошти, отримані від реалізації комплексу літнього відпочинку "Романтик", спрямовані виключно на погашення заробітної плати перед працівниками Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка".

На підставі викладеного колегія суддів має всі підстави стверджувати, що доводи позивачів та прокурора про порушення при реалізації спірного майна положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" спростовані матеріалами справи, а самі такі порушення місця не мали.

По-четверте, на думку прокурора, комплекс відпочинку продано на підставі звіту оцінювача, який не має відповідного сертифікату суб'єкта оціночної діяльності, а майно продано за заниженою вартістю, яка не є ринковою.

Проаналізувавши дані твердження прокурора, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання.

Частиною 3 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що експерт або спеціаліст зобов'язаний надати письмовий висновок, а суб'єкт оціночної діяльності - суб'єкт господарювання - письмовий звіт з питань, що містяться в постанові державного виконавця, а також надати усні рекомендації щодо дій, які виконуються за його присутності.

Судом встановлено, що постановою керівника виконавчої групи - старшим державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень ВДВС ГУ юстиції у Харківській області Бойченко В.В. від 08.07.2011 суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання у зведеному виконавчому провадженні, призначено ТОВ "Бізнес-група співдружність".

Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Бізнес-група співдружність", яке має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданого ФДМУ № 9666/10 від 11.06.2010, оцінювачем Ісаєвою Л.А., яка має свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ № 5488 від 14.05.2007, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ № 4037 від 17.12.2005 складено звіт про вартість комплексу літнього відпочинку, за яким ринкова вартість склала 501 400,00 грн.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" суб'єктами оціночної діяльності є суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Отже, в складі суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Бізнес-група співдружність" були оцінювачі, що відповідає вимогам закону.

Згідно з ч. 4 ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" у разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

На підставі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Прокурор, зазначаючи в позові про те, що комплекс літнього відпочинку продано за заниженою вартістю, яка не є ринковою, всупереч ст. 33 ГПК України, не надав доказів, які б це підтверджували.

В матеріалах справи відсутні докази невідповідності звіту про оцінку майна, виконаного ТОВ "Бізнес-група співдружність", вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність".

За таких обставин, комплекс літнього відпочинку було реалізовано за ринковою ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності у встановленому законом порядку.

По-п'яте, у позовній заяві та апеляційній скарзі зазначено про те, що у порушення ч. 3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець протягом трьох робочих днів не повідомив Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника та не подав відомостей про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувачів.

З приводу даних тверджень колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

На підставі ч. 3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" у разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.

Постановою Кабінету міністрів України від 23 грудня 2004 року N 1734 "Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" Державне підприємство "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", м. Харків віднесено до числа підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

З матеріалів справи вбачається, що державний виконавець 08.06.2011 склав акт опису та арешту майна комплексу літнього відпочинку, а 09.06.2011 виконав вимоги Закону України "Про виконавче провадження", щодо повідомлення Міністерства промислової політики України та Фонду державного майна України.

Повідомлення про вручення поштового відправлення та описи вкладення у цінний лист свідчать про те, що повідомлення, на виконання ч. 3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" були здані до відділень поштового зв'язку, тобто відправлені 10.06.2011р.

Отримані зазначеними державними органами (Фондом державного майна України та Міністерством промислової політики) вказані вище повідомлення, про що свідчать відмітки на повідомленнях про вручення поштового відправлення, були 16.06.2011.

Викладене спростовує доводи, наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі, про порушення ч. 3 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження" та невиконання державним виконавцем обов'язку щодо повідомлення протягом трьох робочих днів центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника.

Колегія суддів вважає необхідним сконцентрувати особливу увагу на тому, що всі вищезазначені обставини щодо відсутності порушень вимог чинного законодавства при проведенні спірних торгів місцевим господарським судом встановлені вірно, проте, на думку колегії суддів, вказані обставини не стосуються предмету спору у справі про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

З правового аналізу Зазначена положень статті 650, частини 4 статті 655 Цивільного кодексу України, а також Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року N 68/5 (далі -Положення) вбачається, що основною метою проведення торгів є укладення кінцевого договору з переможцем. За своєю суттю торги є спеціальною процедурою, за допомогою якої укладається договір купівлі-продажу між організатором торгів та його переможцем, який оформляється у вигляді протоколу проведення торгів, і його, як і будь-який інший договір, може бути визнано недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена і в ухвалі Верховного Суду України від 24.10.2010 року у справі №6-615св10.

Таким чином, договір є результатом, а торги -засобом його досягнення. Самі по собі торги не тягнуть відчуження майна. Для цього необхідний договір купівлі-продажу, який, у свою чергу, є самостійним правочином, який можна визнати недійсним в судовому порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту частини 1 статті 215 та частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що договір укладається на торгах -то підставами для визнання його недійсним є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, тобто коли під час їх підготовки або/та проведення були допущені порушення, що могли вплинути на результати торгів.

Така правова позиція, зокрема, знайшла своє відображення і в рішенні Верховного Суду України від 16.02.2011 року у справі № 6-12341св09.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що порушення державним виконавцем при накладенні арешту на майно боржника, або ж допущені порушення при проведенні оцінки майна, на які посилались прокурор та позивачі в своїх апеляційних скаргах, та відсутність яких встановлено вірно господарським судом першої інстанції, навіть у разі їх наявності не є підставами для визнання торгів недійсними, оскільки такі дії здійснюються до початку проведення публічних торгів. Такі дії державного виконавця можуть бути предметом окремих вимог (про звільнення майна з-під арешту, оскарження дій державного виконавця тощо).

Третя особа вимоги апеляційної скарги доводами щодо порушень встановлених законодавством правил проведення торгів не обґрунтовувала, а правова позиція прокурора з приводу таких порушень полягає у наступному.

Так, на думку прокурора, в порушення пункту 3.5 Положення, публікація про продаж майна виконана не у повному обсязі, оскільки ця інформація взагалі не була розміщена в засобах масової інформації.

З приводу таких тверджень прокурора та першого позивача колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 3.5. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року N 68/5, спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 20.05.2003 N 43/5, зареєстрованим у Мін'юсті 21.05.2003 за N 388/7709 (зі змінами), на відповідному веб-сайті інформацію про нерухоме майно, що реалізується. Оголошення про проведення прилюдних торгів має бути розміщене не пізніше семи днів з моменту укладення договору про реалізацію майна, а у випадку проведення повторних торгів - не пізніше семи днів з моменту переоцінки майна. Одночасно ця інформація може бути розміщена в засобах масової інформації.

Договір про реалізацію майна № 02/304/11/а, предметом якого (п.1.1) є здійснення Сторонами дій, пов'язаних з виконанням умов Генерального договору про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень №1 від 14 січня 2011 року з надання послуг з реалізації арештованого рухомого майна шляхом його продажу на аукціоні, на яке звернено стягнення державним виконавцем при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), було укладено 15 листопада 2011 року.

Матеріали справи свідчать, що на веб-сайті trade.informjust.ua 15.11.2011 о 18.28 було розміщено оголошення про проведення 30.11.2011 о 15-00 прилюдних торгів з реалізації арештованого комплексу літнього відпочинку зі стартовою ціною у розмірі 501 400,00 грн., тобто в день укладання договору про реалізацію майна.

Отже, інформація про проведення прилюдних торгів була розміщена за 15 днів до дня проведення публічних торгів та в день укладання договору про реалізацію майна, що повністю відповідає вимогам Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна.

Також інформація про проведення прилюдних торгів була додатково розміщена в засобах масової інформації, а саме: в газеті "Прем'єр" та газеті "Харківський кур'єр" (т. 1 а.с. 76, 77).

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, а тому підстави для задоволення апеляційних скарг -відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Зміївського району Харківської області та Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2012 року залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 10.12.2012 року

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.