Ухвала суду № 28049536, 19.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2012 року м. Київ К-20713/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2009 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 р.

у справі №2а-1882/09/0870

за позовом Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації «Кераміст»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання частково нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Торгівельно-промислова транснаціональна корпорація «Кераміст»(далі -позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі (далі -відповідач) про визнання частково нечинними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2009 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 р., позовні вимоги задоволено, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 31.12.2008 р. №0000600805/0 та від 04.03.2009 р. №0000600805/1 у частині донарахування податку на прибуток у сумі 61 106,75 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 30 553,37 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 30.06.2008 р., за результатами якої складено акт від 19.12.2008 р. №245/08-05/13620827.

Зазначеним актом перевірки встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.3, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме -заниження податку на прибуток на загальну суму 64 330,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.12.2008 р. №0000600805/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 96 495,00 грн. (у т.ч. за основним платежем -64 330,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 32 165,00 грн.).

Позивачем було оскаржено вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, за результатами якого прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 04.03.2009 р. №0000600805/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

На думку податкового органу, порушення позивачем наведених нормативних положень полягає у включенні до складу валового доходу кредиторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності. Згідно даних декларацій з податку на прибуток підприємств за перевіряємий період позивачем включено до складу валових доходів безнадійну кредиторську заборгованість за оприбутковані товари (роботи, послуги) у розмірі 138 343,00 грн. на підставі пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон). Наявність кредиторської заборгованості свідчить про те, що валові витрати були визначені за фактом оприбуткування товарів (робіт, послуг) платником податку без їх оплати.

Крім того, податковий орган вказував на те, що у зв'язку з тим, що після закінчення терміну позовної давності позивачем не було здійснено компенсації вартості оприбуткованих товарів (робіт, послуг), відсутні законодавчі підстави для віднесення вартості таких товарів (робіт, послуг) до валових витрат, оскільки їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведеному у п.5.1 ст.5 вказаного Закону, а отже, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то вона на підставі підпункту 4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону включається до складу валових доходів, при цьому такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованих товарів, отриманих робіт (послуг), через відсутність фактичних витрат відповідно до п.5.1 ст.5 цього Закону.

Однак суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились із такими висновками відповідача з огляду на таке.

Пунктом 4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валовий дохід -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах на території України.

Відповідно до пп.4.1.6 п.4.6 ст.4 зазначеного Закону, валовий дохід включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Згідно п.1.22 ст.1 Закону, до безповоротної фінансової допомоги належать суми заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону визначено, що валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону, формування валових витрат здійснюється за правилом першої події, тобто за датою списання коштів в оплату товарів, або оприбуткуванням товару, який придбавається з метою використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, позивач на підставі договорів отримував товари на господарські потреби, тому на підставі п.11.2 ст.11 та пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»їх вартість була віднесена до складу валових витрат у податковому періоді, на який припадала перша подія (отримання товарів). Вартість товарів залишилася несплаченою по закінченні строку позовної давності і відповідно до приписів п.1.22 ст.1 вказаного Закону, позивач списав кредиторську заборгованість, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності, та на підставі пп..4.1.6 п.4.1 ст.4 цього Закону була включена позивачем до складу валового доходу підприємства у звітному періоді, у якому відбулося списання.

Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено зобов'язання платника податку зменшувати валові витрати на суму товарів, віднесених до валових витрат за першою із визначених у пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону подій.

Крім того, податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягли у завищенні валових витрат за 1 квартал 2007 р. на 131 221,00 грн. на суму податку на додану вартість, сплаченого позивачем при придбанні легкових автомобілів.

Як вбачається із матеріалів справи, перевіркою було встановлено, що позивачем укладено договір купівлі-продажу від 19.10.2006 р. б/н із ТОВ «Закарпат ЄВРО Транс».

Умовами договору був продаж легкового автомобіля марки Тойота Ланд Крузер у кількості 1 одиниця на суму 476 233,00 грн., у тому числі ПДВ -79 372,17 грн. Факт передачі зазначеного легкового автомобіля у власність позивача було підтверджено видатковою накладною від 13.11.2006 р. №114.

Також, позивачем було укладено контракт від 05.12.2006 р. за №КЕR 11 із нерезидентом - фірмою PLAZA».

За умовами контракту позивачем було придбано автомобіль марки LEXUS ES 350 у кількості 1 одиниця, фактурною вартістю 206 535.00 грн., податок на додану вартість був сплачений митним органам та склав 51 848,40 грн. Факт отримання легкового автомобіля підтверджено ВМД від 05.03.2007 р №112000005/7/002985.

Податковим органом під час проведення перевірки було встановлено, що у податковому обліку сума податку на додану вартість, яка сплачена позивачем при придбанні легкового автомобіля, відображена у складі валових витрат по рядку 04.13 Декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2007 р.

Відповідно до пп.7.4.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Підпунктом 5.3.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що не включаються до складу валових витрат, зокрема, витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Враховуючи викладене, судовими інстанціями було встановлено, що Закон України «Про податок на додану вартість»та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум ПДВ по цих операціях до валових витрат, тобто виникає конфліктів інтересів.

Згідно з пп.4.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на корить як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем сума податку на додану вартість, сплачена у складі вартості автомобілів які були придбані у 2006 році на користь постачальників, становить 131 220,57 грн., до податкового кредиту зазначена сума податку позивачем віднесена не була, а включена до валових витрат підприємства у 1 кварталі 2007 р. на підставі пп.7.4.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх, що за відсутності порушень позивачем приписів п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.3, пп.5.3.9 п.5.3, пп.5.6.1 п.5.6 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у контролюючого органу не було підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.05.2009 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2010 р. у справі №2а-1882/09/0870 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.