Постанова № 28047032, 11.12.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2012 р.Справа № 5016/1493/2012(5/57)Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А.

Будішевської Л.О.

при секретарі - Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

Від позивача: Мусійчук Н.Ю., Грінченко В.В.

Від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 17 жовтня 2012 року

у справі № 5016/1493/2012 (5/57)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон"

до: Публічного акціонерного товариства "Миколаївський суднобудівний завод "Океан"

про стягнення пені у сумі 297 870 грн. 93 коп. по суднобудівному контракту № WYO-NIB-184

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Миколаївський суднобудівний завод "Океан" (далі - Завод), яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства „Вадан Ярдс Океан", про стягнення 655 316,05 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 30.06.2010р. між сторонами було укладено суднобудівний контракт № WYO-NIB-184, за умовами якого відповідач зобов'язався в строк до 01.02.2011 року побудувати та поставити позивачеві один буксир проекту POSS-115, а останній прийняти цей буксир та оплатити його вартість. Оскільки позивач повністю виконав свої зобов'язання за названим контрактом, а відповідач не поставив буксир у визначений договором строк, то останній на підставі п. 12.1 контракту повинен сплатити пеню за період з 01.08.2011р. по 29.11.2011р. включно в сумі 655 316,05 грн., згідно з наданим розрахунком.

В процесі розгляду даної справи позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги та останньою заявою від 17.10.2012р. просив суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 297 870 грн. 93 коп. за період з 16.08.2011р. по 09.10.2011р. включно.

Завод позов визнав посилаючись на те, що несвоєчасне виконання ним зобов'язань по контракту пов'язане саме з порушенням позивачем своїх зобов'язань по забезпеченню поставок комплектуючого обладнання і матеріалів у встановлені строки. Окрім того, застосування штрафних санкцій до відповідача є неможливим, оскільки введено мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство Заводу.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.10.2012 року (суддя Міщенко В.І.) у задоволені позову відмовлено. Рішення суду з посиланням на ч. 3 ст. 549 ЦК України, згідно з якою пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, мотивовано відсутністю у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем.

В апеляційній скарзі Підприємство просить зазначене рішення місцевого суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити його уточнені позовні вимоги. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони були повідомлені заздалегідь належним чином, проте відповідач не скористався наданим законом правом на участь свого представника в засіданні суду. Нез'явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.06.2010 року між ТОВ СП «Нібулон»(покупець) та ВАТ „Вадан Ярдс Океан" (будівельник), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Миколаївський суднобудівний завод "Океан", було укладено суднобудівний контракт № WYO-NIB-184, за умовами якого будівельник зобов'язався побудувати та поставити покупцю один буксир, проекту POSS-115, який призначений для проведення штовхання або буксировки составів барж; обслуговування барж в портах; для роботи в якості криголамного буксира в зимовий час, надання допомоги при проведенні швартовних операцій, а покупець зобов'язався прийняти буксир та оплатити його вартість. Контракт вступає в дію з моменту його підпису сторонами.

Пунктом 5.1 контракту встановлено обов'язок будівельника поставити буксир покупцю на умовах (DEQ INKOTERMS'2000) „вільно впродовж набережної" в акваторії завода будівельника в м. Миколаєві, вільним від будь-яких застав та інтересів третіх осіб не пізніше 14.02.2011р. з урахуванням погоджених сторонами затримок. При цьому, будівельник зобов'язаний сповістити покупця про очікувану поставку буксиру не пізніше, ніж за п'ятнадцять днів до очікуваної дати поставки.

Пунктом 5.2 контракту на будівельника покладено обов'язок одночасно з поставкою судна передати покупцю комерційний рахунок-фактуру, акт приймання-передачі судна, акт ходових випробувань, сертифікат права власності, сертифікат будівельника, гарантійний сертифікат.

Датою поставки буксиру є дата підписання будівельником і покупцем акту приймання-передачі буксиру (п. 5.3 контракту).

Пунктом 12.1 контракту встановлено, що у разі порушення строку поставки судна будівельник зобов'язаний сплатити покупцю:

- за перші 30 календарних днів затримки: не виплачується (пільговий період)

- за кожний наступний календарний день після пільгового періоду сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідні періоди часу затримки поставки після пільгового періоду. Базою для начислення пені є оплачена покупцем ціна судна у доларах США по середньому курсу на міжбанківському валютному ринку, опублікованому на офіційному сайті Національного Банку України www.bank,gov.ua на дату, що передує даті сплати пені.

Додатковою угодою № 2 від 07.12.2010 року до контракту сторони змінили строк передачі будівельником покупцю буксиру на підставі п. 5.5 контракту та продовжили строк поставки буксиру - до 17.06.2011р., а також визначили, що зобов'язання будівельника щодо поставки судна в передбачений строк поставки буде залежати від виконання покупцем власних зобов'язань відносно сплати ціни судна та поставки матеріалів відповідно додатку № 2 цієї додаткової угоди.

У гарантійному листі від 16.06.2011 року, надісланим на адресу Підприємства, Завод гарантував поставку буксиру до 16.07.2011 року та виклав прохання здійснити оплату авансом 5 етапу в сумі еквівалентній 174 000 дол. США., що було прийнято позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов контракту здійснив оплату вартості буксиру за першим - четвертим етапом оплати. Сприяючи скорішому виконанню контракту з боку відповідача, позивач задовольнив прохання відповідача, викладене у гарантійному листі від 16.06.2011р., та авансував останнього, сплативши на його користь в повному обсязі суму грошових коштів за 5 етапом у розмірі еквівалентній 174 000 дол. США.

Однак, у встановлений контрактом строк, а саме до 16.07.2011р. відповідач позивачеві буксир не поставив, а здійснив ці дії 28.10.2011 року, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі судна від 28.10.2011р. та не заперечується відповідачем.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд керувався приписами ч. 3 ст. 549 ЦК України про те, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, та виходив із відсутності у відповідача грошових зобов'язань перед позивачем, у зв'язку з чим дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитися не може, оскільки вони не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, за своєю правовою природою укладений між сторонами контракт є змішаним договором, в якому містяться елементи договору поставки та договору підряду, оскільки даний контракт породжує права та обов'язки для кожної із сторін, що підпорядковуються різними інститутами цивільного права.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст. 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, господарські санкції, зокрема, пеня застосовуються за порушення будь -якого господарського зобов'язання, а не лише за невиконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим протилежний висновок місцевого суду є помилковим.

Таким чином, порушення відповідачем умов контракту щодо своєчасної поставки буксиру у встановлений строк тягне за собою обов'язок відповідача сплатити позивачеві пеню, передбачену умовами п. 12.1 контракту.

Відповідачем не заперечується факт порушення строку поставки буксиру позивачеві, але при цьому відповідач вказує те, що основною причиною несвоєчасного виконання ним зобов'язання за контрактом щодо строку поставки судна є невиконання позивачем зобов'язань по забезпеченню поставок комплектуючого обладнання і матеріалів у встановлені строки.

Разом з тим, умовами п. 3.12 контракту сторони встановили, що у разі порушення покупцем зобов'язань за контрактом на строк більше 90 календарних днів будівельник має право призупинити виконання своїх зобов'язань за цим контрактом або розірвати його направивши на адресу покупця письмове повідомлення про те, що виконання контракту відносно судна призупинено або контракт вважається розірваним.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні будь - які докази того, що Завод направляв на адресу Підприємства письмове повідомлення про те, що виконання контракту відносно судна ним призупинено, то доводи відповідача про те, що порушення строку поставки буксира відбулося з вини позивача, який не передав своєчасно відповідачеві комплектуюче обладнання та устаткування до уваги прийнятими бути не можуть, так як спростовуються вищенаведеними матеріалами справи та не ґрунтуються на вказаних умовах контракту, який, у визначеному сторонами порядку, не призупиняв свою дію, що беззаперечно свідчить про те, що відповідач був повністю згоден зі строками передачі йому обладнання і устаткування, а тому такі дії Підприємства ніяким чином не вплинули на строк виготовлення та поставки буксира.

Таким чином, оскільки факт порушення зобов'язання щодо поставки позивачеві буксиру у встановлений контрактом строк з боку відповідача є установленим і сторонами не заперечується, то відповідно і вимога позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.10.2011р. було порушено провадження у справі № 5016/3395/2011(11/37) про банкрутство Заводу, якою, зокрема, було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Але, ухвалою суду від 03.07.2012р. провадження у вказаній справі про банкрутство Заводу припинено, а мораторій на задоволення вимог кредиторів скасовано.

Судом апеляційної інстанції перевірено обчислений позивачем розрахунок пені, який відповідачем не оспорено як в цілому, так і за його складовими, та визнано його правильним.

Таким чином, оскільки у встановлений контрактом строк, а саме до 16.07.2011 року, відповідач позивачеві буксир не поставив, то відповідно до п. 12.1. контракту, ст.ст. 193, 230 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 549 ЦК України та ст.ст. 1, 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відповідач повинен сплатити позивачеві 297 870,93 грн. пені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України, за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору в сумі 8936,13 грн., у тому числі 2978,71 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон" задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 17.10.2012 року по справі № 5016/1493/2012(5/57) скасувати.

Позов задовол ьнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Миколаївський суднобудівний завод „Океан" (54050, м. Миколаїв, Заводська площа, 1, код ЄДРПОУ:14307653) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства „Нібулон" (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1, код ЄДРПОУ:14291113) 297 870,93 грн. пені та 8936,13 грн. судового збору, у тому числі 2978,71 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням правильних реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.