Рішення № 28046340, 11.12.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/14872-2012 11.12.12

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»

до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»

про стягнення 29 023,52 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін

від позивача: Голоднюк О.Г. за довіреністю № 7 від 03.01.2012 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА»(далі -позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»(далі -відповідач) про стягнення 29 023,52 грн. Також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 06.06.2011 р. між ним та Коваленко Наталією Василівною було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 030105/4002/0000191 щодо автомобіля "Ford Fusion", державний номер АІ5149СІ. Оскільки 21.04.2012 р. по а/д Баришівка -Власівка, поворот на с. Сезенків сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням водія Коваленка В.Г. та автомобіля "DAEWOO Lanos", державний номер АА0870АК, під керуванням водія Разкевича Ю.Г., якого постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.05.2012 р. у справі № 3/2601/3689/12 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Позивач виплатив 37 014,71 грн. страхового відшкодування. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу "DAEWOO Lanos", державний номер АА0870АК, була застрахована відповідачем за полісом АВ/6708045, позивач звертався до останнього з регресною вимогою про виплату страхового відшкодування, однак зважаючи на відсутність відповіді відповідача, вирішив у судовому порядку вимагати сплати відповідного відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/14872-2012, розгляд справи призначено на 13.11.2012 р.

В судовому засіданні 13.11.2012 р. представником позивача позов підтримано в повному обсязі, надано додаткові документи на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 5011-5/14872-2012 від 25.10.2012 р.

Представник відповідача в судове засідання 13.11.2012 р. не з'явився, проте, через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.11.2012 р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 11.12.2012 р.

Представник позивача в судовому засіданні 11.12.2012 р. позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 11.12.2012 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 11.12.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.06.2011 р. між позивачем (страховик) та Коваленко Н.В. (страхувальник) було укладено Договір добровільного комплексного страхування на транспорті, щодо автомобіля "Ford Fusion", державний номер АІ5149СІ.

Відповідно до умов вказаного Договору, страхова сума визначена в розмірі 100 000,00 грн., при цьому, до страхових випадків віднесено, зокрема, пошкодження застрахованого ТЗ внаслідок ДТП.

21.04.2012 р. по а/д Баришівка -Власівка, поворот на с. Сезенків сталась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля під керуванням водія Коваленка В.Г. та автомобіля "DAEWOO Lanos", державний номер АА0870АК, під керуванням водія Разкевича Ю.Г., якого постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29.05.2012 р. у справі № 3/2601/3689/12 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до Полісу № АВ/6708045 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, виданого 11.04.2012 р., цивільна правова відповідальність Разкевича Ю.Г. (автомобіль ""DAEWOO Lanos", державний номер АА0870АК) була застрахована відповідачем на строк з 11.04.2012 р. по 10.04.2013 р., розмір франшизи -1 000, 00 грн., без урахування зносу деталей, що замінені при ремонті.

Згідно з рахунком-фактури № ФЗС0012724 від 24.04.2012 р., складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Юмас-Авто»вартість відновлювального ремонту складає 37 537,25 грн., а відповідно до Акту виконаних робіт -37 425,41 грн.

Відповідно до ремонтної калькуляції № 03С/05/12 від 13.05.2012 р., складеної на основі комп'ютерної програми Audatex згідно з п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року, розмір матеріальних збитків завданих власнику транспортного засобу становить 37 537,36 грн.

При цьому, розмір завданих власнику автомобіля "Ford Fusion", державний номер АІ5149СІ, матеріальних збитків в результаті пошкодження автомобіля в ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових визначений згідно Звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ № 03С/05/12 від 14.05.2012 р., складеного Суб'єктом підприємницької діяльності Вілько О.Г. (Свідоцтво Міністерства юстиції України № 360 від 18.12.2009 р.) та становить 29 023,52 грн.

26.04.2010 р. позивачем було складено Страховий акт № И-2895 та вказана пригода була визнана страховим випадком і визначено розмір страхового відшкодування в сумі 37 014,71 грн.

Вказана сума була сплачена згідно з Платіжним дорученням № 018322 від 29.05.2012 р. на суму 37 014,71 грн.

17.07.2012 р. позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою на суму 37 014,71 грн., яку отримано відповідачем 18.07.2012 р., що підтверджується його вхідним штемпелем на регресній вимозі, однак, оскільки вона не була задоволена, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 37 014,71 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Разкевича Ю.Г. встановлена у судовому порядку, а його відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт -комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики -це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

На підставі Звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ № 03С/05/12 від 14.05.2012 р., складеного Суб'єктом підприємницької діяльності Вілько О.Г. (Свідоцтво Міністерства юстиції України № 360 від 18.12.2009 р.) визначено, що розмір завданих збитків власнику автомобіля "Ford Fusion", державний номер АІ5149СІ, в результаті його пошкодження в ДТП становить 29 023,52 грн.

У той же час, позивачем фактично сплачено 37 014,71 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 018322 від 29.05.2012 р.

Так, як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Проте, позивачем заявлено позовні вимоги до відповідача у розмірі встановленому Звітом про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику КТЗ № 03С/05/12 від 14.05.2012 р., складеного Суб'єктом підприємницької діяльності Вілько О.Г. (Свідоцтво Міністерства юстиції України № 360 від 18.12.2009 р.), а саме, 29 023,52 грн.

Відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається зі змісту Полісу № АВ/6708045, розмір франшизи становить 1 000, 00 грн., в зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 28 023,52 грн. (29 023,52 грн. -1 000,00 грн.).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати суми боргу в розмірі 28 023,52 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню в частині стягнення 28 023,52 грн.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія»(04070, місто Київ, вул. Костянтинівська, буд. 56, оф. 13, код ЄДРПОУ 21130899) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»28 023 (двадцять вісім тисяч двадцять три) грн. 52 коп. відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 554 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 04 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.12.2012 р.

Суддя В.С. Ломака