Рішення № 28045237, 13.12.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 грудня 2012 р. Справа 7/85/2012/5003

Господарський суд Вінницької області в складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника прокурора м.Вінниці в інтересах держави Кабінету Міністрів України в особі акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в особі Вінницької філії НАК "Украгролізинг", м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", смт.Стрижавка Вінницького району Вінницької області

про стягнення 36 936,93 грн.

при секретарі судового засідання Павловій Т.С.

з участю прокурора: Стецюк Н.Д. - посвідчення № 12-2012 від 12.01.2012 року.

представників:

позивача: Шалигіна В.І., довіреність № 14/20-23-12 від 13.01.2012 року, сл.посвідчення № 526 від 02.01.2009 року.

відповідача: Будняк Г.А., довіреність № 1 від 12.12.2012 року, паспорт серії АВ 393219 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 18.07.2002 року.

ВСТАНОВИВ :

28.11.2012 року на адресу суду надійшла позовна заява Заступника прокурора м.Вінниці в інтересах держави Кабінету Міністрів України в особі акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" в особі Вінницької філії НАК "Украгролізинг", м.Вінниця до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", смт.Стрижавка Вінницького району Вінницької області про стягнення 36 936,93 грн., з яких 34 000,74 грн. основний борг, 2 388,10 грн. пеня, 2 388,10 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням умов договору фінансового лізингу від 28.07.2009 року № 2-09-249 бфл/563.

Ухвалою від 29.11.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/85/2012/5003 та призначено до розгляду на 13.12.2012 року.

10.12.2012 року до суду надійшло письмове пояснення позивача відповідно до якого останній просить стягнути з відповідача 34 000,74 грн. основного боргу, 2 388,10 грн. пені та 548,09 грн. 3 % річних.

13.12.2012 року до суду відповідачем подано за супровідним листом ряд документів серед яких заяву про зменшення розміру штрафних санкцій мотивовану важким фінансовим становищем підприємства в 2012 році.

Розглянувши пояснення позивача, яке з огляду на його зміст розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині вимоги про стягнення 3 % річних, суд приймає його до розгляду, як таке, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

27.07.2009 року ВАТ "НАК "Украгролізинг", в особі директора Вінницької філії НАК "Украгролізинг" (Лізингодавець) та ТОВ "Вінницяагропроектбуд" (Лізингоодержувач) було укладено договір прямого лізингу № 2-09-249бфл/563, відповідно до п.1 якого Лізингодавець передає Лізингоодержувачу у користування на визначений Договором строк Предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника. самостійно обраного Лізингоодержувачем, та визначений у додатку до Договору "Найменування, кількість, ціна і вартість Предмета лізингу", що є специфікацією Предмета лізингу, а останній сплачує лізингові платежі на умовах договору.

Розділом 3 Договору "Права та обов'язки сторін" до обов'язків Лізингоодержувача віднесено, з поміж іншого: своєчасно та в повному обсязі сплачувати лізингові платежі відповідно до умов Договору; у всіх бухгалтерських документах тощо Лізингоодержувач зобов'язаний відносно Предмета лізингу здійснити запис "Власність ВАТ НАК "Украгролізинг"" (п.п.3.4.3, 3.7 Договору).

В пункті 4.1 даного договору сторони погодили, що з моменту підписання акту приймання-передачі предмету лізингу Лізингоодержувач за користування останнім сплачує Лізингодавцю чергові лізингові платежі, що включають:

- відшкодування вартості предмету лізингу рівними частками за весь термін лізингу від суми невідшкодованої попереднім лізинговим платежем вартості Предмету лізингу;

- винагороду в розмірі 7 % річних від залишкової невідшкодованої вартості Предмету лізингу.

Черговість сплати лізингових платежів кратна трьом місяцям. Термін сплати кожного лізингового платежу встановлюється числом дати підписання акту приймання-передачі. Перший лізинговий платіж сплачується через три місяці з дати підписання акту, подальші платежі - через кожні три місяці.

Розмір лізингових платежів, їх складових частин встановлюються додатком до Договору "Графік сплати лізингових платежів" (п.4.2 Договору).

В п.4.3 Договору зазначено, що Лізингоодержувач після укладення Договору, перераховує на рахунки Лізингодавця попередній лізинговий платіж в частині відшкодування вартості Предмета лізингу в розмірі 10 (десяти) відсотків його вартості, включаючи ПДВ, на який не нараховується лізинговий платіж у частині винагороди лізингодавцю та комісію за організацію поставки техніки в розмірі 7 відсотків невідшкодованої вартості, включаючи ПДВ.

Датою сплати попереднього платежу і комісії є дата надходження коштів на рахунок Лізингодавця.

Відповідно до п.5.2 Договору Предмет лізингу протягом всього строку дії Договору є власністю Лізингодавця.

В додатках № 1, № 5 сторони погодили найменування, кількість, ціну і вартість Предмета лізингу (а.с.34-35, т.1).

Також сторонами підписано додаток № 2, № 6 до Договору - "Графік сплати лізингових платежів" (а.с.36-37, т.1).

На підставі актів приймання-передачі № 1 від 17.09.2009 року та № 1 від 22.03.2010 року відповідачу було передано Предмет лізингу (сільськогосподарську техніку), а саме: агрегат комбінований передпосівний напівнавісний АКПН-6 в кількості 1 одиниці (заводський № 0013) вартістю 114 492,00 грн. та обприскувач польових культур ОПК-2000 (з системою осадження крапель) в кількості 1 одиниці (заводський № ГБ 0336-09) вартістю 155 200,00 грн. (а.с.38-39, т.1).

За твердженням позивача відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки визначені Графіком сплати лізингових платежів належним чином не виконує в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів станом на 23.11.2012 року в розмірі 34 000,74 грн..

На підтвердження вказаних вище обставин суду надано розрахунок суми простроченої заборгованості, договори, розрахунок коригування лізингових платежів, виписку по рахунку щодо сплати відповідачем лізингових платежів тощо.

Судом встановлено, що відповідачем після порушення провадження у справі було сплачено в повному обсязі основну заборгованість в розмірі 34 000,74 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1035 від 12.12.2012 року на суму 31 866,90 грн. та №1036 від 12.12.2012 року на суму 2 133,84 грн. долученим до супровідного листа від 13.12.2012 року.

Виходячи із встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 34 000,74 грн. підлягає припиненню в зв'язку з відсутністю предмету спору.

При отриманні вказаних вище висновків судом враховано правові позиції викладені в постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Зокрема в п.4.2 цієї постанови зазначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 4.4 постанови визначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. При цьому припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 2 388,10 грн. пені (за період з 23.03.2012 року по 23.09.2012 року), 548,09 грн. - 3% річних (за період з 23.03.2012 року по 23.11.2012 року) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.7.1 Договору за порушення строків сплати лізингових платежів Лізингоодержувач за кожен календарний день прострочення від несплаченої суми сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою правильності розрахунків судом не виявлено помилок у визначенні прокурором періодів прострочення, сум заборгованостей, кількості днів прострочення, кінцевих сум 3 % річних та пені тощо.

Разом з тим стосовно вимоги про стягнення пені суд дійшов висновку про зменшення її розміру враховуючи наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу суд взяв до уваги важкий матеріальний стан відповідача, який підтверджується збитковою діяльністю підприємства на протязі 9 місяців 2012 року, що підтверджується відповідним фінансовим звітом поданим відповідачем (за 9 місяців 2012 року збиток відповідача становить 3 400,00 грн.), незначність прострочення виконання боржником, поведінку останнього (погашення заборгованості після порушення провадження у справі) тощо.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 1 900,00 грн..

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних та пені в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 34 000,74 грн. та відмові в стягненні 488,10 грн. пені в зв'язку із зменшенням її розміру.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в п.6.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року№ 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого приймаючи рішення зі справи, провадження у якій порушено за заявою прокурора або його заступника, а також у випадках, коли позивач звільнений від сплати державного мита, господарський суд повинен виходити з такого. Якщо позов залишено без задоволення, державне мито не стягується. У разі задоволення позову повністю або частково державне мито стягується до державного бюджету України з відповідача, якщо він не звільнений від його сплати.

При цьому суд зазначає, що судовий збір в частині вимог про стягнення суми основного боргу не підлягає стягненню з відповідача, оскільки провадження у справі в цій частині припинено, що є підставою для повернення судового збору згідно приписів п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

13.12.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", с.Якушинці, автошлях "Вінниця-Зарванці", Вінницький район, Вінницька область, 23222 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 35949905) на користь Вінницької філії Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", вул. Соборна, 15а, м. Вінниця, 21050 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний номер - 30401456) - 548 грн. 09 коп. - 3 % річних, 1 900 грн. 00 коп. - пені.

3. Провадження у справі в частині стягнення 34 000 грн. 74 коп. боргу припинити відповідно до п.11 ч.1 ст.80 ГПК України в зв'язку з відсутністю предмета спору.

4. В стягненні 488 грн. 10 коп. - пені відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницяагропроектбуд", с.Якушинці, автошлях "Вінниця-Зарванці", Вінницький район, Вінницька область, 23222 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 35949905) в доход Державного бюджету України - 127 грн. 94 коп. - судового збору.

6. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18 грудня 2012 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи